У віці 44 років раптово пішла з життя Дарія Альошкіна — мисткиня, яка перетворила традиційну українську витинанку на сучасне мистецтво. Її масштабні паперові панно експонувалися на Архітектурній бієнале у Венеції, Паризькому салоні, у штаб-квартирі ООН у Женеві, а також ставали частиною спільних проєктів із відомим брендом Cartier. Проте шлях до міжнародного визнання розпочався далеко від європейських столиць — на Вінниччині, де Дарія виросла і вперше познайомилася з давнім українським ремеслом.
Про трагічну звістку повідомив чоловік художниці — музикант і дослідник традиційної музики Гордій Старух.
Хоча мисткиня народилася в Києві, її дитинство та становлення минули в селі Букатинка Могилів-Подільського району. Понад 40 років тому батьки Дарії Альошкіної — відомі скульптори Олекса та Людмила Альошкіни — переїхали зі столиці до Букатинки, прагнучи жити ближче до природи. У багатодітній родині мистецтво було невіддільною частиною повсякденного життя: діти змалку росли серед каменю, глини, скульптур та інструментів.
Саме в Букатинці перед Різдвом і Великоднем місцеві жінки за традицією прикрашали вікна витинанками. Дарія спостерігала за їхньою роботою та поступово опановувала техніку. Тоді вона ще не знала, що звичайний аркуш паперу згодом стане головним матеріалом її професійного життя.
У підлітковому віці дівчина мріяла радше про стабільну професію вчительки, адже бачила, наскільки непросто батькам заробляти мистецтвом. Проте зрештою сама обрала творчий шлях. Спочатку опановувала художнє ткацтво, а згодом вступила на відділення монументальної скульптури до Львівської національної академії мистецтв.
Дарія планувала працювати з каменем, металом і великими формами. Однак після створення власної сім’ї її професійні плани змінилися. Коли у неї та чоловіка, музиканта Гордія Старуха, народилося троє дітей, поєднувати материнство з важкою фізичною працею у скульптурній майстерні стало складно. Тоді художниця повернулася до знайомої з дитинства витинанки — мистецтва, для якого потрібні були лише стіл, аркуш паперу та ніж.
Класичне сільське ремесло Альошкіна переосмислила й адаптувала до сучасних масштабів. Вона створювала ажурні композиції завдовжки від двох до п’яти метрів. У пригоді став і досвід художнього ткацтва: композиції будувалися за принципом килима, із дотриманням симетрії та складної геометрії.
Художниця складала папір навпіл і вирізала в ньому візерунок, перетворюючи звичайний аркуш на масштабне мереживне полотно. Одним із головних візуальних ефектів її робіт стала гра світла й тіні: промені проходили крізь сотні прорізів, створюючи на стінах і підлозі мінливі орнаменти.
Для Дарії Альошкіної витинанка була не просто декоративним мистецтвом. Через свої роботи вона розповідала історію України, звертаючись до пам’яті, трагедій і національних символів.
Один із ключових її проєктів — «Мереживо пам’яті», присвячений Голодомору. Ця тема мала для художниці особисте коріння. У Букатинці неподалік їхнього будинку росло дерево, плоди якого свого часу допомогли односельцям вижити. Її діда репресували за те, що він роздав людям насіннєвий фонд. Родинні спогади Дарія переносила на папір через образи жінок, колосків і птахів.
Тема війни та втрат також безпосередньо торкнулася її родини. На Запорізькому напрямку загинув брат художниці. Після початку повномасштабного вторгнення сама Дарія була змушена виїхати з дітьми до Кракова. Там вона проводила майстер-класи з витинанки для українок, які, як і вона, залишили свої домівки через війну.
Робота з папером стала для цих жінок не лише способом зберігати українську традицію, а й можливістю спілкуватися, знаходити підтримку та переживати травматичний досвід разом.
Дарія Альошкіна добре розуміла крихкість матеріалу, з яким працювала, і не раз наголошувала, що папір не є вічним. Та саме цей недовговічний матеріал вона обрала для збереження того, що прагнула залишити після себе, — українських символів, пам’яті та культурної традиції.
Її творчий шлях став прикладом того, як давнє ремесло з невеликого подільського села може вийти на світову мистецьку сцену. Від витинанок на вікнах Букатинки — до Венеції, Парижа, Женеви та міжнародних мистецьких проєктів. Дарія Альошкіна зуміла зробити українську витинанку зрозумілою світові, зберігши водночас її зв’язок із рідною землею.
