Справа п’яного судді Шидловського, як дзеркало вінницького кастового непотизму

Адміністративні протоколи щодо водіїв, які сідають за кермо у стані сп’яніння, давно стали буденністю для українських судів. Проте коли порушником виявляється сам суддя, а його справу доводиться розглядати колезі, ситуація набуває особливого відтінку. У такому випадку, як це сталося у Вінниці, може стати очевидним системний зв’язок: тісне переплетіння з бізнесом колишніх і нинішніх представників судової влади та прокуратури разом із їхніми близькими. Більш того, стає дедалі очевиднішим, що в Україні остаточно сформувалася окрема каста, чиї навіть офіційні статки вимірюються мільйонами. І ця так звана «еліта», згуртована неписаними правилами, непохитно оберігає «своїх», забезпечуючи їм захист навіть тоді, коли вони опиняються на лаві підсудних.

Суддя Дернова рятує суддю Шидловського

Патрульні поліцейські затримали суддю Вінницького міського суду Олексія Шидловського за керування автомобілем у стані алкогольного сп’яніння та склали відповідний протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Справу мав розглядати інша суддя цього ж суду – Вікторія Дернова.

Проте, замість розгляду справи по суті, 20 травня 2025 року суддя Дернова ухвалила рішення звернутись до Вінницького апеляційного суду з поданням про вирішення питання доцільності зміни підсудності. Формально це процедурне рішення. Фактично ж, це класичний приклад «процесуальної допомоги» колезі. Строк притягнення до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП складає всього два місяці з дня вчинення правопорушення. Доки апеляційний суд розгляне подання, визначить нову підсудність (якщо визнає за потрібне), доки справа фізично надійде до іншого суду і буде призначений її розгляд – час спливе. З високою ймовірністю можна прогнозувати, що до моменту, коли справа дійде до розгляду, двомісячний строк притягнення до відповідальності закінчиться, і провадження проти судді Шидловського буде закрито. Але не через його невинність.

Цей епізод – не поодинокий випадок «суддівської солідарності». Він відкриває справжній зріз корпоративної солідарності представників своєрідної «касти», які ревно захищають «своїх». Особливого цинізму ситуації додає той факт, що мова йде про осіб, які під час повномасштабної війни офіційно поповнили лави українських мільйонерів за рахунок високих бюджетних зарплат. За даними 2024 року, зарплата судді Вікторії Дернової склала 1 327 608 гривень, а судді Олексія Шидловського – 1 312 676 гривень.

Звідки ростуть «кастові» коріння

Біографії та зв’язки фігурантів справи Шидловського відкривають значно ширшу картину. Суддя Олексій Шидловський обіймає посаду у Вінницькому міському суді з 2012 року. Його дружина з 2014 по 2022 рік працювала помічницею судді в цьому ж суді, а нині — адвокатка. Це вже свідчить про щільне «занурення» родини у судову систему.

Та найцікавіші зв’язки простежуються через батька судді — В’ячеслава Шидловського. Це колишній прокурор Бершадського, Немирівського та Староміського районів Вінниці, який майже чверть століття віддав службі в органах прокуратури, а у 2010 році пішов у відставку. Саме В’ячеслав Шидловський-старший був першим наставником В’ячеслава Соколового — колишнього прокурора Вінницької області, а нині голови Вінницької обласної ради.

Соколовий згадував свого наставника з особливою теплотою, називаючи його першим учителем, який навчив його обережності та зваженості у прокурорській справі. Як ці уроки допомогли Соколовому «без відриву від служби» стати одним із помітних агробаронів Вінничини — лишається за лаштунками. Але вже після завершення прокурорської кар’єри і сам Шидловський-старший, як пізніше і його учень, вирішив спробувати себе у владі.

Спочатку Шидловський працював заступником голови — начальником загального відділу Лівобережної районної адміністрації у Вінниці до її ліквідації, а пізніше очолив і досі очолює підприємство «Немирівський райагроліс» — філію обласного комунального підприємства «Віноблагроліс». А засновником «Віноблагролісу» є не хто інший, як Вінницька обласна рада, яку нині очолює… колишній підлеглий Шидловського — В’ячеслав Соколовий. Це яскраво демонструє, як прокурорський досвід і старі зв’язки можуть бути успішно конвертовані у вплив і доступ до державних ресурсів через офіційні посади.

Дві спроби Шидловського-старшого здобути мандат у Немирівській міській та районній радах у 2015 та 2020 роках від партій Петра Порошенка та «За майбутнє» свідчать про його прагнення глибше інтегруватися в місцеві політичні клани. Проте, на відміну від свого учня, наставнику не вдалося досягти успіху й хоча б раз здобути мандат.

Кругова порука

Очевидно, що Шидловський-старший навчив обачності та обережності не лише Соколового, а й власного сина. Суддя Олексій Шидловський також має свої «здобутки».

Наприклад, він розглядав резонансне кримінального провадження щодо Олени Лепей — полковниці поліції, керівниці підрозділу Національної академії внутрішніх справ, а в минулому депутатки та кандидатки до Вінницької міськради від нині заборонених проросійських партій «Опозиційний блок» та «ОПЗЖ». Її обвинувачували в отриманні хабаря у розмірі 37 200 гривень за «сприяння» студентам скласти сесію. Попри задокументованого факту передачі коштів, у червні 2024 року суддя Шидловський закрив справу проти Лепей. Підставою стало нібито порушення її прав через відсутність належного доступу до матеріалів слідства, що, на думку суду, спричинило закінчення строків досудового розслідування.

Таке рішення виглядає щонайменше суперечливим, зважаючи на серйозність звинувачення та минуле підозрюваної. Показово, що той самий суддя Шидловський заочно засудив російського актора і депутата Держдуми Дмитра Пєвцова до 10 років ув’язнення за пропаганду війни. «Адвокат» із серіалу про бандитський Петербург хоч і входить до кола наближених до Кремля «публічних діячів», які відкрито підтримують повномасштабне вторгнення рашистів, але живе у Москві. Щодо місцевих любителів росії Шидловський більш поблажливий.

Ще один промовистий приклад — резонансна кримінальна справа проти багаторічного «головного лісника» Вінниччини Анатолія Бондаря. Його обвинувачують у зловживанні владою та спробі підкупу, зокрема за незаконну передачу лісової ділянки на користь фірми, співзасновником якої був його зять.

Коли справа надійшла до Вінницького міського суду, суддя Олексій Шидловський заявив самовідвід. Як чесно пояснив суддя, між ним, його батьком та обвинуваченим Бондарем склалися дружні стосунки. Це не дивно: Бондар багато років очолював обласне управління лісового господарства, тоді як батько судді вже майже десять років очолює «Немирівський райагроліс».

Цікаво, що родинні зв’язки самого Бондаря також ведуть до судово-прокурорської «еліти». Одна з його доньок — дружина судді Господарського суду міста Києва. Інша — депутатка Вінницької обласної ради, а її чоловік — заступник керівника місцевої прокуратури.

Уся ця картина маслом яскраво ілюструє, наскільки глибоко вкорінився непотизм і як тісно переплетені між собою судова, прокурорська та місцева владні структури. Для цієї «касти» зв’язки — не лише засіб впливу, а й запорука недоторканності.

Суддя Вікторія Дернова, яка фактично «допомогла» своєму колезі Олексію Шидловському уникнути відповідальності, теж має чималий стаж у системі правосуддя.

Указом президента України у лютому 2010 року її було призначено суддею Ладижинського міського суду строком на п’ять років. Вже за рік іншим указом її перевели до Ленінського районного суду міста Вінниці, а 21 вересня 2012 року — до Вінницького міського суду, все в межах того самого п’ятирічного строку. Повноваження Дернової завершились у лютому 2015 року, і вона потрапила до переліку суддів, які не пройшли погодження в комітеті Верховної Ради під час розгляду питання про подальші призначення на суддівські посади. Втім, вже за рік Дернова знову обіймає посаду судді у Вінницькому міському суді.

Вікторія Дернова має свій цікавий родинний бекграунд. Її чоловік, Ігор Булдашов – оперуповноважений Управління стратегічних розслідувань Нацполіції у Вінницькій області. Особливу увагу привертає його декларація: напередодні та після початку повномасштабної війни він активно скуповував акції іноземних компаній. Якщо перед 24 лютого 2022 року це були американські та британські фірми (Pfizer, FinEx), то після вторгнення акцент змістився на китайські компанії (Alibaba Group, Baidu Inc, JD.com, KraneShares). Хоча формально це не є незаконним, така активність «фахівця у галузі стратегічних розслідувань» під час війни, та ще й з інвестиціями в китайські активи, виглядає щонайменше дуже показово і додає штрихів до портрету цієї групи людей, що не лише мають високі доходи, а й активно примножують їх, інколи у досить неочевидний спосіб.

На перший погляд, справа про адміністративне правопорушення судді Шидловського — дрібниця. Проте вона віддзеркалює глибоку й системну проблему. Йдеться про існування в Україні сформованої «касти» суддів, прокурорів і їхніх родичів — привілейованого середовища, об’єднаного тісними родинними та професійними зв’язками.

Ця каста володіє значними фінансовими ресурсами, які продовжують зростати навіть у своїй «офіційно прозорій» частині — насамперед у вигляді заробітних плат, що фінансуються з державного бюджету, тобто за рахунок платників податків, навіть у розпал війни. Її представники тісно пов’язані з бізнесом та чиновницькими колами, а головне — майстерно використовують своє службове становище й законодавчі прогалини для взаємного прикриття та уникнення відповідальності.

Закриття справи про хабарництво Олени Лепей, самовідвід у справі Бондаря через «дружні стосунки», затягування розгляду адміністративного провадження щодо самого Шидловського — це не поодинокі випадки, а типові прояви «кастової самооборони». Мова йде про сталу модель внутрішньоцехової солідарності, яка руйнує довіру до правосуддя як такого і правової системи в цілому.