Жмеринський суддя Андрій Заярний звільнив від відповідальності свого колегу — суддю Вінницького міського суду Олексія Шидловського, якого зупинили з ознаками сп’яніння за кермом авто. Причина закриття справи шокує: поліція «не там» встановила блокпост, а водій відмовився від тесту через «нестерпні страждання» від зубного болю.
Ця історія могла б стати анекдотом, якби не йшлося про безпеку на дорогах і сам сенс правосуддя. У відкритому доступі нарешті з’явилася постанова Жмеринського міськрайонного суду у справі про п’яне водіння судді Шидловського. Розгляд цієї справи затягнувся: справу шпинял із суду у суд, слухання неодноразово переносилися, а рішення було ухвалене 22 січня 2026 року, однак оприлюднили його лише 9 лютого. Виносячи вердикт, суддя Андрій Заярний продемонстрував справжній «вищий пілотаж» юридичної еквілібристики, фактично виправдавши свого колегу.
19 травня 2025 року о 10:45 у Вінниці, на вулиці Праведників Світу, екіпаж патрульної поліції зупинив автомобіль Nissan Leaf, за кермом якого перебував суддя Вінницького міського суду Шидловський. Підставою для зупинки стала перевірка військово-облікових документів на мобільному блокпосту.
Під час спілкування інспектори зафіксували характерні ознаки сп’яніння: запах алкоголю з порожнини рота, зміну забарвлення шкіри обличчя та порушення мови. Водієві запропонували пройти огляд на стан сп’яніння, однак він відмовився. Після цього поліцейські склали протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП — керування у стані сп’яніння або відмова від проходження огляду. Здавалося б, ситуація очевидна. Але не для Жмеринського міськрайонного суду.
У суді Олексій Шидловський провину не визнав. Разом із захистом він переповів зворушливу версію подій: нібито того ранку прямував до стоматолога через «сильний зубний та головний біль», а почервоніння обличчя й порушення мови були спричинені не алкоголем, а больовим синдромом і дією знеболювальних препаратів.
Відмову ж від проходження тесту на «Драгері» сторона захисту пояснила як «несвідому», продиктовану виключно бажанням якомога швидше отримати медичну допомогу.
На підтвердження цієї версії до суду привели «групу підтримки»: давню знайому, якій суддя телефонував, щоб дізнатися номер лікаря, та дружину, яка забрала автомобіль. Усі вони в один голос твердили: запаху алкоголю не було, людина просто страждала.
Але найцікавіше в постанові судді Заярного — не стоматологічні подробиці, а правова конструкція, яка фактично розвалила всю справу.
Захист Шидловського буквально закидав органи влади запитами, наполягаючи на наданні наказу коменданта про розміщення блокпоста саме за адресою вулиці Праведників Світу саме 19 травня 2025 року. Отримавши відповідь, що окремого наказу щодо цієї конкретної локації не видавалося — що є цілком логічним для мобільних блокпостів в умовах воєнного стану, — суддя зробив сенсаційний, але показовий висновок.
І логіка фінального рішення по справі Шидловського звелася до простого й водночас майже єзуїтського ланцюга міркувань: за відсутності наказу коменданта про дислокацію блокпоста саме в цій точції зупинка автомобіля працівниками поліції була визнана безпідставною. А якщо сама зупинка є незаконною, то всі подальші дії правоохоронців — пропозиція пройти огляд на стан сп’яніння та складання адміністративного протоколу — автоматично втрачають правові підстави. Відтак докази, здобуті внаслідок таких дій, зокрема відеозаписи з бодікамер і сам протокол, суд визнав недопустимими, застосувавши принцип «плодів отруєного дерева» (правова доктрина, за якою докази, отримані незаконним шляхом, а також усі похідні від них докази, визнаються недопустимими в суді).
Цитата з постанови: «Зупинка працівниками поліції транспортного засобу… за відсутності наказу коменданта… була здійснена без законних на те підстав… Усі складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами».
А поки суддя Заярний вибудовував аргументи для виправдальної постанови, один зі свідків у справі — патрульний поліцейський — не зміг з’явитися до суду, бо перебував у відрядженні у складі зведеного стрілецького полку. У той час як правоохоронець захищає країну на фронті, в тилу суд анулює результати його роботи лише через відсутність «правильного папірця» на блокпості.
Варто нагадати, що українським платникам податків утримання двох суддів — Шидловського та Заярного — обходиться у чималу копійчину. Згідно з останніми податковими деклараціями, Шидловський у 2024 році в середньому отримував понад 109 тисяч гривень зарплати щомісяця, а Заярний — понад 101 тисячу. Зараз зарплати двох достоників ще більші.
«Ми Вінничани» раніше вже зазначали, що у вінницькому судочинстві прізвище Шидловський давно стало синонімом безкарності та кругової поруки.
Суддя Вінницького міського суду Олексій Шидловський, призначений ще Януковичем у 2010 році, успішно пережив люстрацію, переатестацію та реорганізацію судів. Рух ЧЕСНО. Фільтруй суд! вніс його до списку недоброчесних через систематичні прогули, неповагу до учасників процесу та сумнівні рішення у справах п’яних водіїв. Однак секрет «непотоплюваності» судді криється в потужних родинно-кланових зв’язках.
Батько судді, В’ячеслав Шидловський, — колишній прокурор трьох районів (Бершадського, Немирівського та Староміського), віддав службі 25 років. Саме він був першим наставником В’ячеслава Соколового — експрокурора області, а нині голови Вінницької обласної ради та одного з керманичів партії влади на Вінниччині — «Українська стратегія Гройсмана». Сьогодні колишній учень є «шефом» для свого вчителя. Шидловський-старший очолює державне підприємство «Немирівський райагроліс», яке підпорядковане обласній раді під керівництвом Соколового.
