25 лютого Україна відзначає 155 років із дня народження Лесі Українки (справжнє ім’я — Лариса Косач-Квітка), символу інтелектуальної сили, модерного мислення та незламності духу. Вона народилася 1871 року у Новограді-Волинському (нині — Звягель, Житомирська область) в елітній українській родині. Її мати — письменниця та активістка Олена Пчілка, дядько — вчений і громадський діяч Михайло Драгоманов. Саме це середовище виховало в Лесі глибоку національну свідомість і феноменальну ерудицію, завдяки якій вона вивела українську літературу на європейський рівень.
Ще в дитинстві Лесі Українці діагностували тяжкий туберкульоз, який уразив кістки, легені та нирки. Хвороба не зламала її дух: вона здобула блискучу домашню освіту, опанувала понад десять мов, грала на фортепіано, цікавилася історією і рано почала писати.
Леся Українка працювала в різних жанрах: поезія («На крилах пісень», «Думи і мрії», «Відгуки»), драма («Кассандра», «Камінний господар», «Бояриня»), безсмертна феєрія «Лісова пісня», численні переклади класики (Гейне, Гюго, Байрон). Разом із чоловіком, музикознавцем Климентом Квіткою, вона збирала й зберігала сотні українських народних пісень.
Хоча традиційно Лесю Українку пов’язують із Волинню, Києвом, Кримом та Кавказом, Поділля теж залишило слід у її біографії. Родина Косачів мала тісні зв’язки з місцевою інтелігенцією, а частина родини проживала у Могилеві-Подільському на початку ХХ століття.
Архівні документи Державного архіву Вінницької області фіксують перебування родини у місті та навколишніх громадах. У 1920-х роках у Могилеві-Подільському жили і працювали члени великої родини Косачів: мати Олена Пчілка, сестри Ісидора та Ольга з чоловіками Юрієм Борисовим і Михайлом Кривинюком, а також Олександра Судовщикова, дружина брата Лесі Михайла Косача.
М’який подільський клімат, мальовничі береги річок та затишна природа робили цей край комфортним для відпочинку й надихали Лесю на творчість, коли вона перебувала там із родиною.
Життя Лариси Косач стало символом безперервної боротьби за дихання, рідну мову та європейську культуру. Сьогодні, коли українці захищають незалежність, постать Лесі Українки набуває особливого звучання: її кредо «Без надії таки сподіватись» і слово, що руйнує імперії, досі надихають боротися за свободу та гідність.
