Вінниця, вулиця Івана Богуна, 186. Саме тут, на березі Південного Бугу, продовжує розгортатися історія, яку місцеві жителі вже давно називають «екологічним убивством». Заради зведення фундаменту під багатоповерхівку забудовник фактично знищив річку П’ятничанку. Відтоді ця історія обросла численними кримінальними епізодами — настільки, що їх вистачило б на сценарій детективного серіалу. Втім, попри це, ключові фігуранти оборудки поки уникають відповідальності. Поки правоохоронці узгоджують процесуальні кроки в судах, будівництво триває. Більше того, один із ключових фігурантів цієї ганебної історії — депутат міської ради Олександр Педорченко — отримує від мерії офіційні почесті та грошові заохочення.
Нагорода знайшла «героя»
Поки тривають судові суперечки та тягнуться кримінальні провадження, а екологи фіксують наслідки знищення річки, виконком Вінницької мерії ухвалює рішення нагородити Педорченка подякою міської ради та виконавчого комітету. До грамоти додається і грошова премія — у розмірі 1 298,71 гривень.
Водночас у рішенні, підписаному міським головою Сергієм Моргуновим, зазначається, що депутата відзначено хоч і «з нагоди 50-річного ювілею», але за «вагомий особистий внесок у розвиток місцевого самоврядування, плідну депутатську діяльність та активну громадянську позицію». Що вже викликає гомеричний сміх.
Фінансування витрат, як завжди, поклали на плечі платників податків — кошти виділили за бюджетною програмою «Нагородження відзнаками міського рівня, організація і проведення урочистих та інших заходів…».
Такий крок міської влади виглядає доволі послідовним у контексті вінницьких реалій, де лояльність і політична доцільність нерідко важать більше, ніж репутаційні ризики, кримінальні провадження чи протести громади. У народі подібні явища, без зайвих дипломатій, зазвичай називають просто — мафія…
Земельна багатоходівка: як заблокувати «чужих» заради «своїх»
Історія ділянки на вулиці Івана Богуна, 186 — це наочний приклад того, як працює вінницький «схематоз». Як уже розповідали «Ми Вінничани», раніше ця земля належала підприємцю Антону Бойдаченку — директору та власнику кількох фірм, зокрема ПП «Аміго», який був депутатом Вінницької міської ради у 2010–2015 роках від ВО «Свобода». Він мав цілком притомний план: збудувати малоповерхове житло, яке органічно вписувалося б у забудову П’ятничан і не створювало б екологічних проблем.
Однак після виборів 2015 року, коли Бойдаченко не отримав мандата (балотуючись уже від Радикальної партії Олега Ляшка), у мерії йому фактично дали зрозуміти: «зеленого світла» не буде. Його проєкт почали блокувати, виснажуючи бюрократичними процедурами.
Зрештою, зрозумівши цей сигнал, Бойдаченко продав ділянку «за недорого» структурам, пов’язаним із нинішнім депутатом міськради Олександром Педорченком. Сам Педорченко у 2015 році також безуспішно балотувався від Радикальної партії, у 2018-му робив внески до виборчого фонду ВО «Батьківщина», а депутатський мандат отримав уже у 2020 році як висуванець нині забороненої проросійської партії «Опозиційна платформа — за життя».
І — о диво! — те, що було неможливим для Бойдаченка, стало елементарним для висуванця проросійської партії саме після початку повномасштабної російської агресії проти України. Міська рада миттєво «передумала». Після зміни контролю над ділянкою у липні 2023 року посадовці швидко видали містобудівні умови та погодили необхідні документи. У результаті замість малоповерхової забудови тут дозволили зведення семиповерхового житлового комплексу «Тиша».
По суті, ситуація виглядає так, ніби ділянку «зачистили» від попереднього власника, щоб передати її «своїй людині» під значно масштабніший і прибутковіший проєкт — попри те, що Генеральний план міста передбачав на цій території інше стратегічне використання, зокрема будівництво мосту через Південний Буг.
Смертний вирок «П’ятничанці»: річка, яку замурували живцем
Перше, що варто усвідомити: у цій земельній схемі чітко простежуються «мозок» і «виконавці». «Мозком» виступає депутат Педорченко, який через власну фірму ТОВ «АППА» контролює земельний ресурс і фактично є ключовим бенефіціаром проєкту забудови. Його «руками» є Юрій Петренко, директор ПП «Зірочка», який виконує роль класичного «фунта»: підписує ризикові документи, з’являється на допитах і першим бере на себе юридичні наслідки. Саме ПП «Зірочка», де Педорченко є мажоритарним бенефіціаром, виступає формальним забудовником проєкту.
Коли Педорченко отримав ділянку під елітну забудову, йому заважала «дрібниця» — мала річка П’ятничанка. Замість того, щоб інтегрувати природу в проєкт, ляльковод дав команду «вирішити питання». Річку просто «вимкнули»: її русло силоміць загнали у залізобетонну трубу довжиною 107,25 метра, а природне річище засипали будівельним сміттям, щебенем і глиною, щоб звільнити місце під парковку. Експерти підтвердили: екосистема річки знищена . Більше того, забудовник незаконно обгородив берегову лінію парканом, фактично обмеживши вінничанам доступ до води та приватизувавши частину узбережжя Південного Бугу.
Найбільш цинічним у цій історії є те, що паралельно з нищенням річки у високих кабінетах міської ради готували черговий «подарунок» для наближеного до керівництва депутата. У січні 2024 року, коли проти забудовника вже активно тривали слідчі дії, міська рада ухвалила скандальне рішення, яким офіційно передала ПП «Зірочка» додаткову земельну ділянку площею 0,2310 га на вулиці Івана Богуна, 184.
Пафосно прописане цільове призначення — «для будівництва багатоквартирного будинку з об’єктами торгово-розважальної інфраструктури» — на практиці стало лише прикриттям для легального приєднання до забудови значного шматка комунального узбережжя.
Поки Педорченко забезпечував цьому рішенню «зелений коридор» у сесійній залі, Юрій Петренко 5 лютого 2024 року підписав договір оренди, взявши на себе весь юридичний супровід і формальні зобов’язання «забезпечувати вільний доступ до берега» — норми, які почали порушуватися ще до моменту підписання документів.
Забудовник фактично перекрив доступ людям, перетворивши територію від вулиці до самої води на приватну зону. Договір оренди став своєрідною «бронею» в судах, якою й досі прикриваються, посилаючись на рішення міської ради.
Для вінничан же цей документ — не просто адміністративний акт, а фактично оформлене в мерії свідоцтво про втрату останньої вільної зони відпочинку на П’ятничанах, принесеної в жертву інтересам одного депутата-ляльковода.
Чотири справи і «смішний» вирок: як Феміда грає в піддавки
Юридичний трилер навколо ЖК «Тиша» нагадує поганий анекдот, у якому закон начебто існує, але на практиці працює як формальний додаток до великих забудовницьких прибутків. Найбільш показовим абсурдом стала кримінальна справа за ч. 1 ст. 242 КК України щодо самовільної та протиправної зміни русла річки під час будівництва ЖК «Тиша», що призвело до забруднення вод і виснаження водних ресурсів П’ятничанки.
У листопаді 2024 року директор ПП «Зірочка» Юрій Петренко визнав провину у порушенні правил охорони вод. Суд у підсумку призначив йому «покарання», яке радше виглядає як символічний жест — штраф у 34 тисячі гривень. Для проєкту вартістю в мільйони це сума, співмірна з ціною одного квадратного метра в туалеті нової квартири. Фактично це виглядало як легальний чек на вбивство річки.
Ще одна кримінальна справа за ч. 2 ст. 197-1 КК України (самовільне зайняття особливо цінних земель) була відкрита у 2023 році завдяки публікації «Ми Вінничани». Додатково громадська організація «Ліга справедливості України», яка є засновницею медіа, звернулась до поліції з вимогою розпочати досудове розслідування щодо групи осіб, пов’язаних із депутатом Педорченком та компаніями ТОВ «АППА» і ПП «Зірочка», за фактами незаконного захоплення земель, знищення дерев та порушення водного законодавства під час підготовки до забудови. Втім, подальший рух у розслідуванні кримінального провадження фактично зупинився, і справа «зависла» без відчутних результатів.
У такому ж підвішеному стані, схоже, перебуває відкрита торік справа за ч. 2 ст. 364 КК України щодо зловживання владою посадовцями міської ради, які, за версією слідства, могли сприяти інтересам депутата Педорченка.
Згідно з даними відкритих джерел, станом на весну 2026 року реальний процесуальний рух простежується лише у відкритому торік кримінальному провадженні за ч. 3 ст. 197-1 КК України (незаконне будівництво на самовільно зайнятих земельних ділянках). Саме в його межах слідство намагається встановити, чи є шість зведених поверхів кримінальним правопорушенням, а не просто черговим етапом будівництва.
У межах цього провадження правоохоронці досліджують факти можливого незаконного будівництва на землях громади. У березні 2026 року слідство нарешті отримало доступ до технічної документації та журналів виконання робіт для проведення комплексної експертизи вже зведених шести поверхів.
Втім, поки Юрій Петренко продовжує підписувати поліцейські протоколи, Олександр Педорченко залишається поза прямим процесуальним фокусом.
Розплата для міста: вкрадене майбутнє та загроза затоплень
Наслідки цієї фактично легалізованої міською владою авантюри доведеться розгрібати ще довго — і не лише нинішнім, а й наступним поколінням вінничан.
По-перше, місто втратило можливість реалізувати раніше запланований транспортний проєкт — міст або розв’язку, який мав би розвантажити критичні затори. Територія, що могла стати елементом міської інфраструктури, опинилася в орбіті приватного забудовницького інтересу. По суті, Педорченко «вкопав» майбутню транспортну артерію в землю, підмінивши логіку міського планування власною економічною вигодою.
По-друге, зберігається реальна загроза гідрологічних наслідків. Річку неможливо безкарно «забетонувати»: під час першої ж великої повені П’ятничанка може вийти з труби та підтопити прилеглі будинки мікрорайону, створивши непередбачувані ризики для мешканців.
По-третє, фінансова конструкція проєкту виглядає вкрай нестійкою: ПП «Зірочка» за підсумками 2025 року задекларувала збиток у 1,5 млн грн, що фактично перетворює компанію на фірму-«прокладку» з мінімальною відповідальністю, яка в разі проблем може просто зникнути з юридичного поля.
По-четверте, замість відкритого громадського простору місто отримує приватизований берег із парканом і доступом лише для обраних.
На цьому тлі Олександр Педорченко, намагається знизити суспільну напругу обіцянками покращення соціальної інфраструктури та побудувати амбулаторію чи бібліотеку, однак наявність щонайменше кількох кримінальних проваджень довкола ситуації лише підсилює чисельні питання. «Тиша» на Богуна дедалі більше звучить як сарказм, і ключове питання залишається відкритим: чи наважиться слідство вийти за межі виконавців і дійти до тих, хто ухвалював і забезпечував ці рішення.
