Рівно рік тому Вінницька обласна прокуратура не без гордості відрапортувала: мовляв, захистили об’єкт культурної спадщини – відомий у Вінниці «будинок-корабель» («Особняк Длуголенського») – і змусили власника його частини укласти охоронний договір. Ура, Перемога! Втім, як виявилося, ця «перемога» була дещо передчасною, а юридичний захист вийшов… специфічним. Судові «танці з бубном» навколо цієї справи тривають і досі, і поки що прокуратура може похвалитися лише тим, що справа повернулася практично до тієї ж точки, з якої вона почалася.
Іронія в тому, що протягом року над цією справою працювали десятки посадовців, які отримують заробітну плату з державного бюджету — від 50 до 130 тисяч гривень щомісяця. Результат? Гучний пшик та чимало процесуальної метушні — і рух по колу…
А все почалося з того, що Вінницька окружна прокуратура вирішила втрутитися у долю одного з символів Вінниці – «Особняка Длуголенського». Це той красивий дім по вул. Магістратській, 66, збудований на початку ХХ століття відомим вінницьким архітектором Григорієм Артиновим, що своїми обрисами нагадує корабель (звідси і народна назва «будинок-корабель»), і де зараз розташована дитяча художня школа.
Прокуратура дізналася, що частина цієї історичної будівлі перейшла у власність фізичної особи. І оскільки новий власник, на думку прокуратури, не поспішав укладати необхідний за законом охоронний договір, прокуратура подала на нього до суду, вимагаючи це зробити.
Справа потрапила до Вінницького окружного адміністративного суду. Суд розглянув позов прокуратури і… задовольнив його! Тобто, суд нібито зобов’язав власника укласти охоронний договір щодо «Особняка Длуголенського».
Але саме тут, як свого часу повідомляли «Ми Вінничани», стався неймовірний курйоз. Задовольняючи позов, суд у своєму рішенні з подачі прокуратури вказав, що будівля, про яку йдеться, розташована за зовсім іншою адресою – по вул. Грушевського, 30, і її охоронний номер як історичної пам’ятки – 21-М!
Чому це абсурд? Тому що адреса Грушевського, 30, та охоронний номер 21-М належать… іншій відомій історичній будівлі Вінниці! Це «Особняк лікаря Казиміра Вілінського». Так, його теж збудував архітектор Артинов (у 1909-1912 роках), але це інша садиба, з іншою історією. Тут свого часу був і музей, і військова частина, і чого тільки не було.
Виходить, що прокуратура судилася нібито за «будинок-корабель», а суд, задовольняючи позов, виніс рішення щодо колишнього будинку лікаря Вілінського, вказавши його адресу та ідентифікатор. Це все одно, що вимагати повернути викрадений телефон однієї моделі, а суддя виніс би рішення про повернення телефону зовсім іншої марки, бо йому так здалося.
На підставі цього, м’яко кажучи, дивного рішення першої інстанції, прокуратура рік тому й відрапортувала про «захист» «будинку-корабля».
Втім, власник, проти якого був спрямований позов (і прізвище якого у прокуратурі «посоромилися» назвати), подав апеляцію. І 4 вересня 2024 року Сьомий апеляційний адміністративний суд розглянув справу, побачив абсурд і скасував рішення суду першої інстанції.
В кінці кінців, справа дійшла до Верховного Суду. І саме Верховний Суд чітко вказав на головну проблему цієї історії: суди нижчих інстанцій просто не розібралися, про яку саме будівлю йдеться! Верховний Суд підкреслив, що суд мав сам, за принципом офіційного з’ясування обставин, витребувати офіційні дані та встановити: де знаходиться «Особняк Длуголенського», хто його власник і чи співпадає це з тим, що вказано у позові та документах відповідача.
В результаті Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду і відправив справу на новий розгляд в апеляційну інстанцію.
Таким чином, через рік після гучного звіту про «захист» пам’ятки, справа фактично повернулася на стадію, коли суди знову мають розбиратися в елементарних речах: яка будівля є предметом спору, де вона знаходиться, і хто її власник.
У судовій справі щодо охоронного договору та плутанини з адресами фігурують дві відомі історичні будівлі Вінниці — кожна зі своєю скандальною історією. Втім, прокуратура, з незрозумілих причин, не надто цікавиться тим, яким чином у цих об’єктів свого часу з’явилися «хазяї».
«Особняк Длуголенського» (відомий як «будинок-корабель» на вул. Магістратській, 66)
- Що це за будівля? Це пам’ятка архітектури місцевого значення, зведена у 1909 році за проєктом видатного архітектора Григорія Артинова. Її незвична форма, що нагадує корабель, дала споруді народну назву — «будинок-корабель». З 1966 року й донині тут розташована дитяча художня школа. Будівля перебуває на державному обліку як об’єкт культурної спадщини.
- У чому суть скандалу? Основний резонанс навколо цієї пам’ятки виник після того, як частина споруди опинилася у приватній власності. Половина «будинку-корабля» перейшла до рук скандально відомого вінницького бізнесмена Івана Немировського. За даними місцевих ЗМІ, 7 квітня 2024 року він отримав цю частку на підставі договору дарування. Те, як частина історичної будівлі, де функціонує дитяча школа, опинилася у приватній власності — ще й як “подарунок”, — викликає чимало запитань. Саме після цього прокуратура звернулася до суду з вимогою зобов’язати Немировського укласти охоронний договір. Цей процес переріс у тривалу судову тяганину, що дійшла аж до Верховного Суду. Пресслужба прокуратури повідомляла про позов, однак імені власника не називала — що, утім, для обізнаних вінничан стало досить прозорим натяком.
«Особняк лікаря Казиміра Вілінського» (будівля на вул. Грушевського, 30)
- Що це за будівля? Це ще одна історична садиба у Вінниці, зведена в 1909–1912 роках за проєктом архітектора Григорія Артинова. Як і «будинок-корабель», вона має статус пам’ятки архітектури. За свою понад столітню історію споруда змінила чимало призначень — від приміщення краєзнавчого музею до розміщення військової частини. У 1990-х роках будівля перейшла у приватну власність, а згодом у ній відкрили ресторан «Rich».
- У чому суть скандалу? Найгучніший скандал, пов’язаний із цією пам’яткою, спалахнув у 2018 році. Тоді до історичної будівлі на Грушевського, 30, без жодних дозвільних документів почали зводити терасу для ресторану. Ця самовільна прибудова викликала хвилю обурення серед містян. У відповідь на забудову була створена електронна петиція із вимогою зупинити спотворення історичного фасаду — і вона швидко набрала необхідну кількість підписів. Активісти зауважували, що прибудова не лише псує вигляд будівлі, а й приховує її архітектурні деталі.
- На той момент, за даними ЗМІ, будівля належала дочці усе того ж Івана Немировського та ще одному не менш скандально відомому у місті бізнесмену — Олександру Дану, тодішньому депутату Вінницької міськради від партії Гройсмана, яка тоді ще носила назву «Вінницька європейська стратегія». Дан на той час саме очолював профільну комісію з питань житлово-комунального господарства та комунальної власності.
- Спочатку міська влада офіційно визнала забудову незаконною. Проте після фактичного відкриття ресторану ситуація раптово змінилася: міськрада легалізувала терасу, оформивши її як тимчасову споруду (МАФ) та уклавши договір сервітуту з власницями землі. Цей епізод став показовим прикладом того, як у Вінниці вирішуються питання, що стосуються історичної нерухомості та інтересів впливових осіб.
Чому ці скандали мають значення у контексті поточної судової справи?
- Особливої гостроти цій історії надає плутанина — чи, можливо, навмисна підміна — у початковому рішенні Вінницького окружного адміністративного суду. Позов стосувався «Особняка Длуголенського» (відомого як «будинок-корабель»), однак у судовому рішенні помилково була зазначена адреса іншої будівлі — «Особняка Вілінського». Цей факт набуває особливого значення з огляду на те, що обидві пам’ятки пов’язані з одним і тим самим відомим вінницьким бізнесменом, навколо якого вже не раз виникали гучні скандали. І в одному, і в іншому випадку йдеться про долю історичних будівель, що мають охоронний статус.
