Розв’язана Кремлем війна проти України обернулася пасткою для самого путінського режиму, з якої не існує простого виходу. Атмосфера всеосяжної ненависті, роками культивована державною пропагандою, породила покоління, для якого насильство стало нормою. Війна перетворилася для Кремля на зручний спосіб «утилізації» маніяків, садистів та серійних убивць, випущених із в’язниць. Та цей процес має і зворотній бік: дозволене мародерство, безкарні вбивства й сексуальні злочини на окупованих територіях разом із тими, кого не знищили Збройні сили України, повертаються до самої росії, де ті ж «герої» чинять подібні звірства вже всередині путінського рейху.
Українцям, зрозуміло, байдуже до цих проблем: навпаки, є бажання, аби росіяни швидше зайнялися своєю улюбленою справою – вбивали та різали одне одного, аби тільки відчепилися від України. Проте треба усвідомлювати: у Кремлі теж добре розуміють, що припинення війни означатиме для режиму неминуче питання — що робити з тисячами мародерів, ґвалтівників і вбивць, які повернуться до свого «фатерлянду»?
Камишинський Отелло
Яскравим, хоч і непрямим символом путінського рейху стало показово жорстоке вбивство 40-річного федерального судді Василя Вєтлугіна з міста Камишин Волгоградській області 14 серпня 2025 року. Нападник, 47-річний Сергій Кібальніков, не просто розстріляв суддю з карабіна «Сайга», а й влаштував моторошний ритуал: довбив голову прикладом, доки той зламався, потім відрізав статевий орган і запхав його жертві до рота, після чого ще кілька разів ударив ножем в обличчя. При цьому Кібальніков навіть не намагався втекти й був затриманий на місці. Попередньою причиною трагедії називають ревнощі: його дружина працювала секретаркою у судді, і чоловік запідозрив її у подружній зраді.
Хоча низка російських ЗМІ одразу заявила, що вбивця — колишній учасник так званої «СВО», який повернувся з України, Слідчий комітет рф поспіхом спростував ці повідомлення, представивши Кібальнікова як місцевого підприємця. Втім, сама демонстративна, нелюдська жорстокість злочину промовисто свідчить про глибоку деградацію суспільства, де війна остаточно стерла межу між нормою та патологією.
Озвіріння, як головна «скрєпа» путіського режиму
Незалежно від статусу підозрюваного (навіть якщо він і не брав участі у війні проти України, тепер цілком імовірно може вирушити під Покровськ за «добровольчим» контрактом — адже чимало російських злочинців обирають фронт замість тюрми), це вбивство є лише елементом загальної тенденції зростання насильницьких злочинів у росії. Тенденція підживлюється державною пропагандою, яка героїзує військові злочини, мародерство та інше свавілля, що чинять путінські війська в Україні.
Все частіше до кримінальної статистики додаються саме військові, які повернулися з фронту. За підрахунками російського видання «Вёрстка», лише за три роки війни вони вбили щонайменше 378 росіян, ще 376 — завдали тяжких каліцтв. Переважна більшість цих злочинів скоюється на побутовому ґрунті, здебільшого під впливом алкоголю. При цьому російські суди зазвичай розглядають участь у бойових діях як пом’якшувальну обставину.
Більше того, за даними тієї ж «Вёрстки», кількість випадків домашнього насильства в росії зросла у 3,5 раза, і в абсолютній більшості випадків кривдниками є саме військові, що повернулися з війни.
«Герої СВО»
Водночас, поки одні «герої» повертаються додому і продовжують вбивати там, Збройні Сили України активно «демілітаризують» інших, не менш колоритних представників «русского мира», відправлених на фронт прямо з тюремних нар.
Одним із найвідоміших ліквідованих злочинців став Андрій Биков на прізвисько «Бик» — учасник сумнозвісної банди Сергія Цапка, яка роками тероризувала станицю Кущевську у Краснодарському краї. Ця банда увійшла в історію, зокрема, масовим вбивством 12 осіб, включно з чотирма дітьми, у будинку фермера Аметова у 2010 році. Засуджений до 20 років, Биков був завербований на війну у 2023 році й загинув у квітні 2025 року.
Історія банди Цапків є показовою, адже її ватажок Сергій Цапок був не лише кримінальним авторитетом, а й складовою частиною путінської владної вертикалі. Він обіймав посаду місцевого депутата, тісно співпрацював із путінською партією «Єдина росія» та у 2008 році навіть був запрошений на інавгурацію Дмитра Медведєва — «потішного» президента, якого путін тимчасово посадив на «трон» замість себе. Ще у 2013 році в росії вийшов телесеріал «Станиця», який романтизував образ Цапка і викликав обурення мешканців Кущівки. Тоді російське суспільство ще не усвідомлювало, що саме такі «цапки» і є справжніми героями путінського режиму.
Збройні Сили України ліквідували ще цілу низку подібних «героїв», випущених Кремлем із в’язниць:
• Сергія Молодцова, відомого як «Вовк-людожер». Він був засуджений за вбивство односельця, тіло якого він розчленував, а серце з’їв, запиваючи кров’ю. Молодцов також убив і розчленував власну матір.
• Дмитра Карягіна, серійного убивцю з Казані. Він був засуджений до довічного ув’язнення за вбивство п’яти пенсіонерів та інвалідів, до яких він втирався в довіру під виглядом соцпрацівника.
• Миколу Оголобяка, сатаніста-канібала з Ярославля. Він отримав 20 років за ритуальні вбивства чотирьох підлітків, тіла яких учасники секти розчленували та частково з’їли. Він був помилуваний та завербований у загін «Шторм-V» і був ліквідований на фронті.
• Івана Непаратова, лідера банди з Підмосков’я. Він був засуджений до 25 років за п’ять вбивств та був ліквідований під Бахмутом і посмертно нагороджений диктатором путіним медаллю «За відвагу».
Ці випадки яскраво демонструють, який саме людський матеріал росія відправляє на війну проти України, перетворюючи серійних убивць, канібалів та садистів на «героїв». Це створює для Кремля пекельну дилему: продовжувати війну, спалюючи в її топці кримінальний елемент і одночасно генеруючи нових злочинців, або зупинитися і зіткнутися з поверненням тисяч озвірілих ветеранів, готових продовжувати свою криваву справу вже на вулицях російських міст.
