Минулого літа на Вінниччині екс-поліцейський Віталій Мотрук вийшов на вулицю напівголий, п’яний, з карабіном — і поранив ветерана.
Потім його відпустили. Суд змінив запобіжний захід, і людина, яка стріляла в цивільних, пішла додому.
Здавалося б — локальна кримінальна історія. Але саме такі «локальні» рішення формують загальнонаціональний клімат.
І ось що ми маємо сьогодні.
Голосієвський район Києва, 18 квітня 2026 року
57-річний чоловік підпалив власну квартиру, вийшов на вулицю з травматичним пістолетом і карабіном KelTec SUB-2000 — і відкрив вогонь по випадкових людях. Семеро загиблих. Чотирнадцять поранених. Заручники в супермаркеті. Київ у шоці.
Це не епізод із американської хроніки. Це Голосіївський район української столиці.
І це не поодинокий випадок
Майже одночасно — Хмельниччина: чоловік нападає на поліцейських, один правоохоронець гине, інший поранений, нападник тікає.
Деснянський район Києва: конфлікт зі знайомими, два постріли серед дня.
Що не тиждень — нова стрілянина. Географія різна, логіка одна: люди з зброєю вирішують конфлікти так, як їм заманеться.
Звідки це береться?
Зброї в країні стало більше — це факт і це зрозуміло в умовах війни. Але зброя сама по собі не вбиває. Вбиває відчуття безкарності.
Коли суд відпускає людину, яка п’яна стріляла в ветерана посеред вулиці, — це не просто «м’який вирок». Це сигнал. Чіткий, зрозумілий, публічний: можна. Напився, взяв карабін, пішов — і нічого страшного.
Суспільство це побачило.
Замовчування — це теж рішення
Кожного разу, коли резонансна справа тихо розсмоктується в судових коридорах, хтось десь робить висновок: система не реагує. А якщо система не реагує — людина з нестабільною психікою, з образою, з зброєю вдома — починає вважати, що межі немає.
Голосієво — це не катастрофа, що впала з неба. Це кінцева точка низки несправедливих покарань: справ без вироків, вироків без покарань, сигналів без відповіді.
Що далі?
Справа Мотрука ще не завершена. 25.05 – черговий суд.
І саме зараз — на фоні того, що відбувається в Голосієві, на Хмельниччині, в Деснянському — ця справа набуває іншого виміру.
Це вже не просто питання про одного стрільця у Вінницькій області. Це питання про те, яку норму ми дозволяємо встановлювати.
Якщо відповідь на постріл у ветерана — відсутність покарання, то яка відповідь на сім трупів у Києві змусить систему нарешті прокинутись?


