Три кандидати, чотири перенесення виборів ректора, два самовідводи «за станом здоров’я» та призначення в.о. ректора від партії Гройсмана — усе це відбулося у Вінницькому державному педагогічному університеті за останні сім місяців. Тепер виборча кампанія входить у нову фазу: з єдиним кандидатом і відтермованим голосуванням до 28 жовтня.
Як уже повідомляли «Ми Вінничани», усе почалося ще у листопаді 2025 року. Наказом Міністерства освіти і науки України від 17 листопада було оголошено конкурс на заміщення посади ректора Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (ВДПУ). Відтоді університет живе в режимі безперервної передвиборчої турбулентності.
Упродовж листопада–грудня 2025 року в університеті сформували всі виборчі структури: затвердили Організаційний комітет та Виборчу комісію, схвалили положення про порядок виборів і визначили квоти виборців. Загальний список виборців налічував 519 осіб. Здавалося б, усе відбувалося відповідно до регламенту.
На старті виборчих перегонів зареєструвалися троє кандидатів: Олег Блажко — перший проректор університету, Анатолій Драбовський — чинний народний депутат від фракції «Слуга народу», та Борис Максимчук — професор кафедри фізичного виховання Ізмаїльського державного гуманітарного університету, випускник ВДПУ.
Голосування було призначене на 12 лютого 2026 року. Виборча комісія завершила підготовку: надрукувала бюлетені, зареєструвала спостерігачів від кандидатів і громадських організацій, акредитувала медіа. Університет жив в очікуванні виборів.
Проте за два дні до голосування, 10 лютого, Міністерство освіти і науки своїм наказом перенесло вибори на 23 квітня 2026 року. Підставою стала скарга кандидата на посаду ректора — народного депутата від «Слуги народу» Анатолія Драбовського, який заявив про брак часу для повноцінної агітації та інформування виборців.
Рішення міністерства викликало обурення в університеті. Того ж дня Вчена та Наглядова ради провели спільне засідання, а Конференція трудового колективу висловила недовіру тодішньому в.о. ректора В’ячеславу Мірошніченку, звинувативши його у діях в інтересах Драбовського з метою зриву виборів. Студенти та викладачі вийшли на акції протесту. Попри зустріч представників університету з керівництвом МОН, наказ про перенесення голосування залишився чинним.
Конфлікт розгорнувся у двох паралельних площинах, де кожна зі сторін звинувачувала іншу у використанні адміністративного ресурсу. Зокрема, отримавши додатковий час для кампанії, Анатолій Драбовський, який також є почесним ректором Вінницького кооперативного інституту, не поспішав проводити зустрічі з колективом. Заплановані заходи неодноразово переносилися з його ініціативи через нібито хворобу або зайнятість у парламенті. Водночас Вчена рада зафіксувала, що в ці ж дні нардепа бачили на публічних заходах, і звинуватила його в ухиленні від відкритого діалогу, звернувшись до МОН та керівництва Верховної Ради.
З іншого боку, опоненти університетського керівництва закидали адміністрації вишу та ректорці Наталії Лазаренко спробу передати посаду «у спадок» першому проректору Олегу Блажку за допомогою внутрішнього адмінресурсу. У цей процес активно втрутилася інша народна депутатка від «Слуги народу» Ірина Борзова, яка входить до Наглядової ради ВДПУ і чий чоловік, бувший очільник Вінницької ОВА, захищав у виші дисертацію. Борзова підтримала протести проти перенесення виборів та звернулася зі скаргами до Кабміну і до Офісу президента. Водночас дехто підозрював і саму Борзову в лобіюванні інтересів Блажка.
В той же час, МОН, задовольнивши первинну скаргу Драбовського без детальних публічних пояснень, фактично залишило ці взаємні звинувачення без офіційної оцінки.
Із початком весни ситуація почала швидко змінюватися. 2 березня 2026 року Організаційний комітет з проведення виборів у виші задовольнив заяву Анатолія Драбовського про зняття своєї кандидатури з перегонів «за станом здоров’я». Після цього у перегонах залишилися двоє кандидатів — Олег Блажко та Борис Максимчук.
А вже 9 квітня, за два тижні до нової дати виборів, на засіданні Вченої ради університету представили нову виконувачку обов’язків ректора — Наталію Замкову.
«Ми Вінничани» розповідали, що постать новопризначеної виконувачки обов’язків ректорки педуніверситету є знаковою для Вінниччини в контексті місцевого непотизму. Вона належить до сімейного клану Коваленків-Замкових, який роками перебуває в орбіті впливу так званого «сірого кардинала» регіону Володимира Гройсмана.
Вплив цієї родини помітний у різних сферах. Зокрема, мати депутатки, Любов Коваленко, протягом багатьох років очолювала обласну державну телерадіокомпанію «Вінтера» та була депутаткою від нині забороненої Партії регіонів. Її неодноразово звинувачували у використанні державного медіаресурсу для піару політичних сил, лояльних до Гройсмана.
Брат Замкової, Віталій Коваленко, є фігурантом резонансної справи одіозного київського забудовника Максима Микитася щодо понад 75 мільйонів гривень неправомірної вигоди, яка, за версією слідства, призначалася для тодішнього прем’єр-міністра Володимира Гройсмана. Чоловік депутатки, Сергій Замковий, також інтегрований у місцеву господарську вертикаль та керує підприємством «Вінницятрансприлад».
Кар’єра самої Наталії Замкової, яка до нового призначення протягом десяти років очолювала Вінницький торговельно-економічний інститут, також супроводжувалася неоднозначними подіями. Її керівництво закладом розпочалося у 2014 році на хвилі Революції Гідності, коли попередню адміністрацію усунули за участі людей у масках та із застосуванням «коктейлів Молотова». Надалі під час її каденції в інституті регулярно виникали конфлікти через скарги студентів на хабарництво.
Найбільшого розголосу набуло відеозвернення доцента Ігоря Дуба, який відкрито звинуватив керівництво закладу у створенні корупційних схем та завданні збитків державі. Попри суспільний резонанс, ці звинувачення так і не призвели до офіційних розслідувань, що часто пояснювалося наявністю у депутатки впливового політичного покровительства.
Водночас після призначення Наталії Замкової вибори ректора педагогічного університету, заплановані на 23 квітня, знову перенесли — цього разу на 28 жовтня 2026 року. Підставою для такого рішення стало звернення новопризначеної виконувачки обов’язків ректора.
А далі, як випливає з протоколу Виборчої комісії університету від 26 травня 2026 року, оприлюдненого на сайті вишу, 22 травня до канцелярії надійшла заява першого проректора Олега Блажка про зняття своєї кандидатури — також «за станом здоров’я». 25 травня Організаційний комітет задовольнив цю заяву, а наступного дня Виборча комісія взяла це рішення до відома та анулювала акредитацію спостерігачів від Блажка.
Таким чином, в університеті залишився лише один зареєстрований кандидат — Борис Максимчук, випускник факультету фізичного виховання ВДПУ та нині викладач Ізмаїльського державного гуманітарного університету.
Якщо більшість виборців підтримає Максимчука, а результати голосування визнають дійсними, саме він очолить університет. Водночас відкритим залишається питання, наскільки легітимними такі вибори сприйматиме університетська спільнота після серії перенесень та в умовах, коли закладом керує виконувачка обов’язків ректора, яка одночасно є депутаткою від правлячої на Вінничині політичної сили.
Інший варіант передбачає, що єдиний кандидат через вплив внутрішньоуніверситетського адміністративного ресурсу не зможе заручитися необхідною підтримкою. Відповідно до чинного положення про вибори ректора, претендент має отримати понад половину голосів виборців. Якщо цього не станеться, конкурс доведеться оголошувати повторно, а університет і надалі залишатиметься без обраного керівника та перебуватиме під управлінням виконувача обов’язків..
Не можна виключати й появу нового претендента до жовтня або чергового перенесення виборів. Досвід останніх місяців показує, що у цій виборчій кампанії вже майже нічого не видається неможливим.
Майже рік виборчої епопеї у ВДПУ наочно демонструє, як процедура, що мала б бути відкритою та прозорою, перетворилася на затяжний процес із постійними перенесеннями та невизначеністю. Два самовідводи кандидатів «за станом здоров’я», чотири призначені дати голосування та відсутність остаточного результату призвели до того, що університет і далі очолює призначена «згори» особа.
