Зворотній бік «революції» у Вінницькому педагогічному університеті

Про протести 11 лютого 2026 року у Вінницькому державному педагогічному університеті ім. Михайла Коцюбинського не повідомили хіба що найлінивіші ЗМІ та блогери. Викладачі й студенти вийшли з плакатами, вимагаючи «чесних виборів» і висловлюючи недовіру новопризначеному виконувачу обов’язків ректора. Події швидко охрестили боротьбою трудового колективу проти свавілля Міністерства освіти. Нардепка Ірина Борзова з трибуни Верховної Ради гнівно заявила про «втручання у вибори».

«Ми Вінничани» чесно оприлюднили позицію амбасадорів вишу. Втім, існує й інший бік цієї історії, незважаючи на те, що медіа, блогери та громадськість чомусь одностайно стали на захист одного з кандидатів на посаду ректора, чиє прізвище при цьому всі дружно воліли не називати.

Якщо відкинути емоції та уважно вслухатися в гасла, що нині лунають у стінах університету — про чесні, відкриті й прозорі вибори ректора, дотримання демократичних принципів, вільний і справедливий вибір без тиску, кулуарних рішень і одноосібного впливу, — мимоволі постають запитання. Адже перші ознаки маніпуляцій виборчим процесом проявилися ще кілька місяців тому. Але тоді всі мовчали.

І що показово — ці процеси розгорталися не на користь одного з претендентів на посаду ректора, народного депутата Анатолія Драбовського, незалежно від того, хто яке ставлення має до нього. Саме нардепа сьогодні намагаються подати головним винуватцем перенесення виборів ректора. Водночас проблеми в організації виборчої кампанії у виші виникли ще до того, як у того ж Драбовського з’явилася ідея змінити депутатський мандат на ректорське крісло.

Картинка для новин

Картинка з протестами у педагогічному університеті вийшла майже ідеальною для новин: обурений колектив, активна молодь, гасла про «вільний і справедливий вибір». Причиною гніву став наказ МОН про перенесення виборів ректора з 12 лютого на 23 квітня.

Позиція протестувальників звучала чітко: міністерство чинить тиск, призначає «чужих» людей — зокрема в.о. ректора В’ячеслава Мірошниченка — аби зірвати перемогу гідного кандидата. Під «гідним кандидатом», звісно, мався на увазі Олег Блажко, який з 2024 року обіймає посаду першого проректора з науково-педагогічної роботи, є доктором педагогічних наук і професором.

В той же час, чинний народний депутат від «Слуги народу» Анатолій Драбовський (до обрання — ректор Вінницького кооперативного інституту), нібито задіявши адміністративний ресурс, зірвав «торжество демократії» та свято загального волевиявлення, заплановане на 12 лютого.

Нагадаємо, що на посаду ректора вишу претендували троє: Олег Блажко — перший проректор вишу, Борис Максимчук — професор кафедри фізичного виховання, спорту та здоров’я людини Ізмаїльського державного гуманітарного університету та Анатолій Драбовський — чинний народний депутат України.

Початок маніпуляцій

Сьогоднішні гучні заклики до «дотримання демократичних принципів» розбиваються об сухі факти та дати, що передували нинішньому скандалу. Аналіз документів переконливо свідчить: сценарій «виборів без вибору» почали писати задовго до появи наказу МОН про відтермінування ректорських виборів.

Ще наприкінці минулого року, 12 грудня 2025-го, на офіційних ресурсах університету з’явилося повідомлення про збори трудового колективу. У ньому йшлося про те, що колектив «одностайно підтримав рішення щодо висунення єдиного кандидата на посаду ректора». Прізвища єдиного кандидата не назвали, але це  був Олег Блажко.

Увага, запитання: як можна висунути «єдиного кандидата», якщо виборча комісія того ж дня, 12 грудня, лише провела своє перше засідання і тільки обрала голову та секретаря?

Більше того, план роботи виборчої комісії затвердили лише 26 січня 2026 року — під час її другого засідання. Фактично виборчий процес ще не набрав формальних обрисів, однак одного з кандидатів — Олега Блажка — активно просували заздалегідь.

Разом із ще чинною ректоркою університету Наталією Лазаренко він вітав колектив із Новим 2026 роком — така собі алюзія, що недвозначно відсилала до новорічного звернення Володимира Зеленського 2019 року, коли той оголосив про намір балотуватися на президентську посаду ще до офіційного старту кампанії.

Крім того, відбулося чимало публічних заходів, у тому числі за участю керівництва Вінниччини, де Блажко отримував виразну іміджеву підтримку.

Фактично задовго до офіційного старту виборів і до представлення програм інших претендентів стало зрозуміло, кого вважають «основним кандидатом». То про яку конкуренцію та «демократичні принципи», які сьогодні так завзято захищають на мітингах, може йтися?

Традиції?

Як у Вінницькому державному педагогічному університеті працює адмінресурс, усі переконались ще у вересні 2015 року, коли очільницею вишу стала Наталія Лазаренко, яка навесні того ж року навіть не планувала балотуватися. Як їй вдалося всього за три місяці у статусі «виконувачки обов’язків» обійти досвідчених суперників і здобути нищівну перемогу — питання, на яке досі немає однозначної відповіді.?

Історія почалася у квітні 2015 року, коли університет обирав ректора. Тоді на посаду претендували десятеро кандидатів, серед яких були чинна на той момент ректорка Ірина Руснак, а також відомі професори Юрій Легун, Олександр Криворучко, Григорій Денисик і Володимир Заболотний. Наталії Лазаренко у цьому списку не було.

Боротьба була запеклою. До другого туру вийшли  Олександр Криворучко та Юрій Легун. Проте 24 квітня сталося непередбачуване: жоден із фіналістів не зміг подолати бар’єр у 50% голосів. Вибори було визнано такими, що не відбулися. Університет опинився у вакуумі влади: контракт попередньої ректорки завершився, а нового лідера колектив так і не обрав.

Саме в цей момент у гру вступило Міністерство освіти і науки України. У червні 2015 року, замість того щоб призначити виконувачем обов’язків когось із лідерів квітневих перегонів, Київ зробив неочікуваний хід. Виконувачкою обов’язків ректора призначили Наталію Лазаренко — очільницю Інституту психології, педагогіки та мистецтв.

Офіційна версія була прагматичною: університету потрібен керівник для підписання дипломів і проведення вступної кампанії. Сама Лазаренко в інтерв’ю того часу запевняла, що наказ привіз представник міністерства, рішення ухвалювалося без широкого обговорення, і для неї самої це стало повною несподіванкою.

Очевидці тих подій 2015 го року – доповнюють офіційну версію. За нашими джерелами – зайняти посаду виконуючої обов’язки ректора ВДПУ Наталії Лазаренко, активно сприяв Володимир Гройсман, який тільки но увірвався на столичний політичний олімп. Ця версія цілком доповнює і пояснює кадровий вибір Міністерство освіти і науки України на користь Наталії Лазаренко.

Проте в реаліях української освіти статус виконувача обов’язків часто стає потужним адміністративним ресурсом. За літо 2015 року нова тимчасова керівниця отримала можливість продемонструвати лояльність колективу, контроль над процесами та фактично розпочати приховану агітацію справами.

Нові вибори було призначено на 29 вересня 2015 року. Список кандидатів розширився до шести осіб — до квітневих учасників (Легуна, Криворучка, Денисика, Заболотного та ексректорки Руснак) додалася Наталія Лазаренко. Але тепер вона виступала не як «темна конячка», а як чинна керівниця.

Результат приголомшив багатьох. Якщо навесні голоси розпорошувалися, то восени спрацював ефект консолідації навколо влади: Наталія Лазаренко отримала 312 голосів (понад 50%), Юрій Легун — 81 голос, Олександр Криворучко — 67 голосів, а інші кандидати набрали ще менше. Лазаренко здобула більше голосів, ніж усі її опоненти разом узяті, і перемога в першому турі гарантувала їй підписання п’ятирічного контракту з МОН.

Чому Міносвіти на цей раз натиснуло на «стоп»?

У Міністерстві освіти і науки, коментуючи рішення щодо перенесення виборів ректора (у відомстві це назвали «уточненням дати»), відкинули звинувачення у свавіллі та наголосили, що йдеться про забезпечення чесного та прозорого процесу, а не «гри в одні ворота».

Як пояснили в МОН, рішення ухвалено після звернення виконуючого обов’язки ректора університету. У листі він зазначав, що після вступу на посаду провів робочі зустрічі з кандидатами та звернув увагу на обмежені строки для повноцінної організації виборчого процесу. Йшлося, зокрема, про недостатній час для проведення передвиборчих заходів і належного інформування виборців.

Окремо були відзначені об’єктивні організаційні фактори — тривалі відключення електроенергії та пов’язані з цим технічні та адміністративні обмеження.

Крім того, до МОН надійшли звернення двох із трьох кандидатів на посаду ректора. Вони вказали на неналежну підготовку окремих елементів виборчого процесу та просили надати додатковий час для проведення передвиборчої кампанії в умовах, що гарантують рівні можливості для всіх учасників.

Таким чином, на думку урядовців, питання стосується не лише технічної підготовки, а й забезпечення рівності та прозорості виборчої процедури.

Паралельно з перенесенням дати голосування МОН ініціювало створення спеціальної комісії для перевірки фактів, викладених у зверненнях. Комісія опрацює матеріали, за потреби отримає пояснення від відповідальних осіб та підготує висновки й пропозиції щодо подальших дій у межах повноважень міністерства.

У відомстві підкреслили, що легітимність виборів керівника закладу вищої освіти базується на відкритості процедури, рівних умовах для кандидатів та відсутності «сірих зон» в організації голосування.

Також у МОН наголосило, що перенесення дати є управлінським рішенням, спрямованим на зниження ризиків процедурних конфліктів та забезпечення довіри університетської спільноти до результатів.

У міністерстві зазначили, що вибори ректора Вінницького державного педагогічного університету відбудуться відповідно до чинного законодавства та стандартів доброчесності. Але університет має гарантувати рівні умови для кандидатів і достатній час для того, щоб виборці могли ознайомитися з їхніми програмами та позиціями.

.

Політичний контекст

Окремої уваги заслуговує роль народної депутатки Ірини Борзової, яка стала головним рупором захисту «демократичних виборів». Її активність легко пояснити: Борзова входить до наглядової ради ВДПУ.

У соцмережах зазначається, попередня ректорка Наталія Лазаренко, яка керувала вишем дві каденції і не може балотуватися втретє, забезпечила лояльність університету до родини Борзових. Саме в стінах педагогічного університету чоловік депутатки, ексочільник Вінницької ОВА Сергій Борзов, захистив дисертацію і став доктором філософії.

Той захист запам’ятався скандалом: у медіапросторі висміювали слабке володіння здобувачем дисертації предметом дослідження, натомість вчена рада була напрочуд прихильною до Борзова.

Опоненти форсування виборів у педагогічному виші стверджують, що таким чином намагаються передати владу в університеті «у спадок». Мета — обрати зручного, підконтрольного ректора, який збереже чинний стан речей і вплив групи Лазаренко — Борзових на навчальний заклад.

Так і складається враження, що події 11 лютого у Вінницькому педагогічному університеті — це не боротьба добра зі злом, а протистояння за контроль над ресурсами вишу. Студенти та викладачі, які щиро прагнуть чесних виборів, опинилися заручниками політичних ігор. Вимоги щодо «чесних та прозорих виборів» абсолютно слушні. Проте справжня прозорість означає не призначення кандидатів «єдиними» за місяць до старту кампанії, а надання виборцям реального часу та умов, щоб вони могли ознайомитися з усіма альтернативними точками зору. Якщо ж мали місце зловживання чи порушення, їх логічно перевіряти до виборів, щоб потім не доводилося їх скасовувати.