Сила людського духу та готовність підтримати бойових побратимів нерідко проявляються у вчинках, які змушують переосмислити межі людських можливостей. Саме таким став благодійний піший марафон ветерана російсько-української війни Петра Дудника, який на протезі подолав понад 100 кілометрів із Вінниці до Хмельницького. Свій непростий шлях він пройшов заради важливої мети — привернути увагу суспільства до потреб військових і зібрати кошти на необхідне обладнання для захисників, які нині тримають оборону на передовій.
Ідея благодійного марафону народилася у Петра під час відпустки. З 2025 року він працює у Муніципальній варті Вінниці, однак замість того, щоб присвятити вільний час відпочинку, ветеран вирішив використати його для доброї справи. О п’ятій ранку 1 липня він вирушив у дорогу від одного із символів Вінниці — вежі Артинова. Такий ранній старт був невипадковим: чоловік прагнув подолати якомога більшу частину маршруту до настання денної спеки, яка суттєво ускладнювала пересування на протезі.
Метою марафону було зібрати 128 тисяч гривень на придбання чотирьох антидронових «чуйок» — портативних пристроїв радіоелектронної розвідки — для військовослужбовців 14-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії України «Червона Калина».
До подібного випробування Петро готувався майже пів року. Він регулярно тренувався, займався спортом і поступово збільшував дистанції під час піших переходів.
Із 2024 року ветеран також захопився волейболом сидячи. Саме змагання з цього виду спорту свого часу вперше привели його до Хмельницького, де команда Петра виборола перемогу. За перше місце спортсмени отримали рюкзаки, і один із них став єдиним супутником ветерана під час благодійного марафону. У ньому були лише найнеобхідніші речі: український прапор, змінний одяг, документи та запас води — усе, щоб не обтяжувати протезовану ногу зайвою вагою.
Військовий шлях Петра Дудника розпочався у перші дні повномасштабного вторгнення, коли він добровольцем вступив до лав Збройних сил України. Він служив навідником у 59-й окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка, виконував бойові завдання на Херсонщині та Донеччині. У листопаді 2023 року на Покровському напрямку військовий отримав тяжкі осколкові поранення та контузію. Через отримані травми лікарям довелося ампутувати йому ліву ногу.
Саме під час лікування у шпиталі за Петром закріпився позивний «Спринтер». Після однієї з операцій лікар категорично заборонив йому вставати з ліжка щонайменше добу, однак уже наступного ранку боєць намагався самостійно пересуватися. Побратими лише жартували, запитуючи, куди так поспішає їхній «спринтер».
Протягом усього маршруту з Вінниці до Хмельницького ветерана супроводжував на автомобілі військовий капелан Іван Мазур. Разом вони заздалегідь детально спланували маршрут, розбивши його на окремі відрізки. Капелан постійно перебував поруч, щоб у разі потреби надати допомогу або організувати відпочинок.
Рідні через спекотну погоду просили Петра перенести старт, однак він не відмовився від задуманого. Щодня ветеран долав у середньому близько 20 кілометрів. В окремі дні проходив по 15–17 кілометрів, а найдовший денний відрізок — 22 кілометри — подолав за кілька днів до фінішу. Для відновлення сил він робив зупинки, зокрема у селі Дяківці, а також ночував у готелях у селах Пирогівці та Прибузьке.
Однією з найзворушливіших сторінок подорожі стало спілкування з людьми. Водії та перехожі постійно зупинялися, пропонуючи підвезти ветерана, однак він щоразу відмовлявся, пояснюючи мету своєї акції. Люди приносили воду, пропонували безкоштовний нічліг і підтримували збір коштів. В один із днів біля Петра зупинився військовий, який, дізнавшись, що той не має аптечки, подарував власну, сказавши, що не може відпустити його далі без засобів першої допомоги.
Упродовж усього переходу Петро регулярно виходив у прямі ефіри в соціальних мережах, розповідаючи про перебіг марафону, труднощі, з якими стикався, та проміжні результати збору.
Фінішував ветеран 7 липня, успішно діставшись Хмельницького. Уже наступного дня він зустрівся з місцевими жителями біля Алеї Героїв на вулиці Проскурівській.
Завдяки широкому розголосу та підтримці небайдужих людей початкову мету вдалося не просто виконати, а й значно перевищити. За час марафону українці задонатили понад 200 тисяч гривень. Сам Петро Дудник наголошує: на цей крок він зважився не заради особистої слави, а щоб ще раз нагадати — війна триває, вона стосується кожного, а підтримка українських захисників має залишатися спільною щоденною справою.
