Для більшості вінничан працівник мерії асоціюється зі стабільною роботою, достойною зарплатою та різноманітними пільгами. Проте всередині самої міської влади існує власна ієрархія: одні чиновники залишаються, образно кажучи, «голотою», тоді як інші належать до привілейованої «еліти».
Рішення міськвиконкому показують: щоб отримати особливо щедру грошову виплату з бюджету громади, не обов’язково мати дійсні заслуги. Значно важливіше належати до кола наближених до «вождя».
Порівняння останніх рішень виконкому наочно демонструє цю внутрішню «кастовість». Якщо для пересічних працівників мерії передбачені одні суми виплат, то для VIP-посадовців, наближених до міської верхівки, — зовсім інші.
11 липня 2026 року виконавчий комітет Вінницької міської ради ухвалив рішення про нагородження секретаря та депутата міськради кількох скликань Павла Яблонського. У день свого 50-річчя він отримав Почесну відзнаку міського голови — нагрудний знак № 6. Вартість такого «привітання» для бюджету громади виявилася чималою — 65 011 гривень, із яких 64 935,07 гривні становила безпосередньо грошова премія.
.
Найбільший цинізм цієї виплати полягає в тому, що Павло Яблонський аж ніяк не належить до малозабезпечених чиновників. Тож додаткові майже 65 тисяч гривень із бюджету громади навряд чи стали для нього життєвою необхідністю.
Згідно з щорічною декларацією за 2025 рік, секретар міської ради є гривневим мультимільйонером. Лише його офіційна зарплата у виконкомі за рік становила майже 927 тисяч гривень, ще понад 133 тисячі гривень він отримав у вигляді пенсії.
Родина посадовця володіє значними статками. У декларації вказані житлові будинки площею 317 і 210 квадратних метрів поблизу Вінниці, квартира, а також низка земельних ділянок. Автопарк також відповідає статусу супербагатія: Mercedes-Benz GLS 400 2019 року випуску із задекларованою вартістю 2,3 мільйона гривень, Lexus LS460, а у дружини — Mercedes-Benz GLE. Не випадково за прихильність до автомобілів цієї марки Яблонського у Вінниці дехто називає «Пашею-Мерседесом».
Окремої уваги заслуговують і атрибути заможного життя, задекларовані родиною посадовця. Павло Яблонський вказав у декларації колекцію елітних швейцарських годинників відомих брендів Patek Philippe, Breguet, Ulysse Nardin та Girard-Perregaux, а його дружина — дорогі ювелірні вироби з дорогоцінним камінням.
Втім, найбільше вражають готівкові заощадження сім’ї. Згідно з декларацією, Яблонські зберігають готівкою понад 480 тисяч доларів США, 180 тисяч євро та 1,4 мільйона гривень. У перерахунку на національну валюту це становить десятки мільйонів гривень.
На цьому тлі рішення міської влади під час війни виплатити такому забезпеченому посадовцю ще 65 тисяч гривень із бюджету громади як грошову винагороду до почесної відзнаки неминуче викликає запитання щодо доцільності такого використання коштів платників податків.
На цьому тлі рішення щодо інших працівників міської ради, ухвалені на попередньому засіданні виконкому, виглядають особливо показовими. Так, 9 липня 2026 року виконком нагородив заступницю начальника відділу кадрової роботи Маргариту Київську. Після багатьох років служби в органах місцевого самоврядування вона вийшла на пенсію. За багаторічну працю їй вручили Почесну грамоту та виплатили премію у розмірі 6 493,51 грн. Це рівно у десять разів менше, ніж отримав секретар міської ради.
.
Того ж дня іншим рішенням виконком відзначив головну спеціалістку відділу соціального супроводу Наталію Матяш, яка щодня працює з найбільш соціально вразливими мешканцями громади. До речі, також з нагоди 50-річного ювілею. Втім, на відміну від Яблонського, жінці оголосили подяку та виплатили премію у розмірі 1 298,71 грн.
Мова цифр говорить сама за себе. Для міського бюджету один секретар міської ради з мільйонними статками, колекцією елітних годинників і дорогими автомобілями виявився «вартим» стільки ж, скільки десять працівників кадрової служби, які все життя пропрацювали в мерії та виходять на пенсію, або п’ятдесят спеціалістів соціального захисту, яких відзначають до ювілею.
.
Подібні «пріоритети» змушують замислитися: чому десятки тисяч гривень із бюджету громади виплачують посадовцю, який задекларував сотні тисяч доларів готівкою та багатомільйонні статки, тоді як працівники, які роками виконують повсякденну роботу в міській раді, отримують у десять, а то й у п’ятдесят разів менші премії?
Ця історія добре показує, що навіть усередині Вінницької мерії існує своя «каста». Для одних чиновників знаходяться десятки тисяч гривень бюджетних коштів, а для інших — лише символічні суми.
І випадок із Павлом Яблонським — далеко не єдиний. «Ми Вінничани» вже неодноразово інформували про те, що у Вінницькій міській раді давно склалася практика щедро винагороджувати посадовців, наближених до керівництва. У підсумку почесні міські відзнаки дедалі більше схожі не на нагороди за особливі заслуги, а на дорогі ювілейні подарунки, оплачені з бюджету громади.
Контекст
Гучні українські політичні проєкти рідко виникають із чистого аркуша — зазвичай за новими гучними назвами та яскравою символікою стоїть тривала й цілком прагматична юридична історія. Як свідчать дані аналітичної платформи YouControl, партія «Українська стратегія Гройсмана» пройшла саме такий шлях: від маловідомого київського політичного об’єднання «диванного» типу до політичного бренду, який мав амбіції стати повноцінним загальнонаціональним проєктом. Втім, зрештою, він залишився переважно регіональним політичним проєктом Вінничини, набувши рис угруповання феодального типу. Тим не менш, одну з ключових ролей у цій трансформації відіграв саме Павло Яблонський..
Усе розпочалося ще на початку 2015 року, коли партію зареєстрували під доволі банальною назвою «Народна трибуна» з юридичною адресою у Святошинському районі Києва. Її першим керівником став Андрій Смольянінов. Втім, довго в такому статусі політична сила не проіснувала: вже у серпні того ж року її переорієнтували на участь у місцевих виборах на Вінниччині, перейменувавши на «Вінницьку європейську стратегію». Це була лише локальна підготовка ґрунту, тоді як справжній політичний транзит розпочався восени 2016 року.
Саме 2 вересня 2016 року в історії партії відбувся вирішальний поворот: її офіційним керівником став Павло Яблонський. Із його приходом юридичну адресу політичної сили перенесли до Вінниці — на проспект Космонавтів, а саму назву позбавили регіонального прикметника, перетворивши «Вінницьку європейську стратегію» на «Українську стратегію».
Упродовж майже трьох років — з осені 2016-го до літа 2019-го — Павло Яблонський виконував роль своєрідного юридичного й організаційного «хранителя» партійного проєкту. Поки Володимир Гройсман обіймав посаду прем’єр-міністра України та з політичних міркувань утримувався від безпосереднього керівництва партійною структурою, саме Яблонський фактично тримав кермо управління. Він підтримував партію у робочому стані, забезпечував її юридичне та організаційне функціонування і готував фундамент для майбутнього виходу політичної сили на загальнонаціональний рівень.
Розв’язка цього тривалого підготовчого етапу настала напередодні позачергових парламентських виборів 2019 року. Наприкінці травня партія повернулася до столиці, зареєструвавши юридичну адресу на Майдані Незалежності, а також доповнила свою назву прізвищем фактичного лідера, перетворившись на «Українську стратегію Гройсмана». Уже 7 червня 2019 року Павло Яблонський офіційно передав повноваження голови партії безпосередньо Гройсману, але залишився членом політбюро. Таким чином, саме Яблонський став ключовою ланкою між локальним вінницьким політичним проєктом і його спробою вийти на загальнонаціональний рівень, забезпечивши безперервність розвитку партії та підготувавши її до старту парламентської виборчої кампанії.
Павло Яблонський у 1998 році закінчив Вінницький державний технічний університет, здобувши спеціальність «Теплогазопостачання, вентиляція та охорона навколишнього середовища». З 1999 по 2007 рік займався підприємницькою діяльністю, а у 2008–2015 роках працював комерційним директором ТОВ «Інтер-Трейд».
У так звану команду тодішнього міського голови Вінниці, а згодом прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана Яблонський потрапив у 2010 році. Саме з того часу «гросманівці», «охмуряючи» електорат, змінювали партійні бренди від виборів до виборів: спочатку це була «Совість України», потім — «Вінницька європейська стратегія», а згодом — «Українська стратегія Гройсмана». Незмінним у цих політичних трансформаціях залишався і Яблонський.
На місцевих виборах 2010 року його обрали депутатом Вінницької міської ради, де він очолив постійну комісію з питань промисловості, підприємництва, транспорту, зв’язку та сфери послуг. Після переобрання у 2015 році Яблонський став секретарем Вінницької міської ради, а за підсумками місцевих виборів 2020 року зберіг цю посаду.
Під час дострокових парламентських виборів 2019 року партія Гройсмана всерйоз розраховувала потрапити до Верховної Ради. Павло Яблонський отримав дев’яте місце у партійному списку — фактично в його прохідній частині, що ще раз підтверджувало його близькість до «вождя» та особливий рівень довіри.
Однак розрахунки «стратегів Гройсмана» не справдилися. У загальноукраїнському масштабі партія набрала відсоток голосів, близький до статистичної похибки, тож до Верховної Ради «Українська стратегія Гройсмана» так і не потрапила.
