Чи може посадовець одночасно перебувати у Франції та Вінниці? Фізика і здоровий глузд підказують однозначну відповідь — ні. Однак аналіз офіційних документів та публікацій посадовців у соціальних мережах дає підстави припустити протилежне.
Упродовж останнього часу деякі прискіпливі вінничани могли помітити дивну закономірність. Поки офіційні документи свідчили про багатоденні закордонні відрядження керівників Вінниці та області, їхні сторінки у Facebook продовжували демонструвати насичене «щоденне життя» у Вінниці. На фотографіях і відео посадовці особисто інспектували ремонти, проводили зустрічі, передавали військовим техніку, брали участь у публічних заходах і справляли враження, що нікуди не виїжджали.
Сам по собі відкладений вихід публікацій не є чимось незвичним. Більшість сучасних інформаційних платформ дозволяє заздалегідь підготувати матеріал і автоматично опублікувати його у визначений день. Так працюють редакції засобів масової інформації, великі компанії, державні установи й органи влади. Проблема виникає тоді, коли цей інструмент використовують не для організації комунікації, а для створення у аудиторії хибного уявлення про час і обставини подій.
Якщо людям показують відео, на якому посадовець нібито сьогодні перевіряє ремонт школи чи особисто передає військовим техніку, цілком природно, що вони сприймають це як подію саме цього дня. І якщо в той самий момент цей посадовець офіційно перебуває за тисячу чи півтори тисячі кілометрів від Вінниці, виникає закономірне запитання: що насправді бачить громада — реальний перебіг подій чи ретельно вибудувану інформаційну картину?
Щоб знайти відповідь на це запитання, «Ми Вінничани» зіставили рішення про закордонні відрядження посадовців із публікаціями на їхніх офіційних сторінках у соціальних мережах, датами оприлюднення цих дописів, матеріалами міжнародних заходів, у яких брали участь представники вінницької влади, а також відповідями органів місцевого самоврядування на інформаційні запити.
За мету не ставилася оцінка доцільності закордонних відряджень чи міжнародної співпраці. Завданням було перевірити, наскільки інформація, яку громада отримує через офіційні сторінки посадовців, відповідає реальній хронології подій.
І чим більше фактів зіставлялося, тим очевиднішою ставала одна й та сама закономірність: під час офіційних закордонних відряджень інформаційна картина в соціальних мережах нерідко створювала враження, що посадовці продовжують працювати у Вінниці, хоча в цей час перебували за кордоном.
Вінниця—Діжон: транзит
Показовою стала історія з поїздкою міського голови Сергія Моргунова до французького Діжона у червні 2026 року. Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 18 червня його направили у службове відрядження з 21 по 28 червня для участі у фінальному заході європейського проєкту RESPONSE та Європейській асамблеї енергетичного переходу. На цей період виконання обов’язків міського голови офіційно поклали на першого заступника Андрія Очеретного.
.
Сам факт відрядження запитань не викликав. Українські громади співпрацюють із міжнародними партнерами, залучають грантові кошти, реалізують інфраструктурні проєкти, а участь керівників міст у міжнародних заходах є звичною практикою.
Більше того, 24 червня сам Сергій Моргунов на своїй верифікованій сторінці у Facebook повідомив про участь у Європейській конференції з енергетичного переходу в Діжоні.
Питання виникли не до самого відрядження, а до того, як на тлі цієї інформації у соціальних мережах подавалася щоденна робота мера. 22 червня, коли, згідно з офіційними документами, міський голова вже відправився до Франції, на його сторінці у Facebook було опубліковано відео, на якому він особисто оглядає капітальний ремонт харчоблоку та їдальні ліцею №18 у Вінниці.
.
Наступного дня, 23 червня, на цій же сторінці з’явилася ще одна публікація з відео: Сергій Моргунов разом із підлеглими передає українським військовим 500 FPV-дронів та 25 квадрокоптерів Matrice 4E.
Для пересічного користувача соціальної мережі обидві публікації виглядали як звичайні щоденні звіти про роботу міського голови. У дописах не було пояснень, що відео могли бути записані раніше, що показані події відбулися в інший день або що матеріали оприлюднені із затримкою. Водночас сама форма подачі створювала цілком зрозуміле враження: мер перебуває у Вінниці, працює у звичному режимі та особисто бере участь у цих заходах.
.
Невідповідність між офіційними документами та інформаційною картинкою стала підставою для журналістського запиту до Вінницької міської ради. «Ми Вінничани» попросили пояснити просту річ: чи міг міський голова фізично брати участь у цих заходах під час офіційного відрядження за кордон і хто відповідає за достовірність інформації, яку поширює його офіційна сторінка у соцмережах.
Моргунов, який пише у соцмережах, — якийсь невідомий блогер?
Відповідь мерії фактично оголила головну проблему, яка виходить далеко за межі одного конкретного випадку. Йдеться вже не лише про окремі дописи у Facebook, а про принцип, за яким вибудовується публічна комунікація місцевої влади.
У запиті «Ми Вінничани» поставили кілька простих запитань. Чи особисто Сергій Моргунов брав участь у заходах, відео з яких були опубліковані на його сторінці 22 і 23 червня? Хто відповідає за адміністрування та інформаційне наповнення його Facebook-сторінки? Чи використовуються для неї відкладені публікації і чи були дописи від 22–23 червня заплановані ще до від’їзду міського голови у відрядження?
Здавалося б, відповісти на такі запитання для органу місцевого самоврядування не мало б бути складно. Якщо сторінка використовується як офіційний канал інформування громади, логічно припустити, що за її наповненням стоять конкретні посадовці, а інформація, яку там поширюють, має бути перевіреною.
Перші пункти відповіді були цілком прогнозованими. Виконком підтвердив факт відрядження міського голови до Франції з 21 по 28 червня 2026 року. Підтвердив і те, що на час його відсутності виконання обов’язків міського голови було покладено на першого заступника Андрія Очеретного. Також повідомили, що кошти бюджету Вінницької міської територіальної громади на цю поїздку не витрачалися.
.
Однак далі відповідь почала набувати зовсім іншого змісту.
На запитання, чи перебував Сергій Моргунов 22 та 23 червня у Вінниці і чи особисто брав участь у заходах, відео з яких того дня були оприлюднені на його сторінці у Facebook, виконком відповідати відмовився. Аргумент був таким: запит нібито стосується не вже створеної та задокументованої інформації, а фактично вимагає пояснень, коментарів та оцінки обставин. А це, на думку виконкому, не підпадає під дію Закону України «Про доступ до публічної інформації».
.
Формально така позиція може виглядати юридично обґрунтованою. Але по суті вона залишає без відповіді головне питання: чи відповідає інформація, яку щодня отримують десятки тисяч підписників сторінки міського голови, реальній хронології подій?
Саме тут і виникає головна проблема. Закон справді не зобов’язує орган влади створювати нову інформацію на вимогу заявника. Але якщо посадовець бере участь в офіційному заході, це зазвичай має бути підтверджено документами: програмами, наказами, графіками, службовими записками, фото, списками учасників або іншими матеріалами. Якщо таких документів немає, виникає інше запитання: на підставі чого офіційна сторінка повідомляє громаді про особисту участь посадовця у цих подіях?
Ще більш показовою стала відповідь щодо самої сторінки Сергія Моргунова у Facebook.
Виконком повідомив, що не є її власником або адміністратором, не веде облік інформації, яка там публікується, не ухвалював рішень про її створення та не може надати інформацію про використання відкладених публікацій.
.
Фактично орган місцевого самоврядування заявив, що сторінка, через яку регулярно поширюються повідомлення про роботу міської влади, реалізацію бюджетних програм, передачу техніки військовим, рішення виконкому та інші важливі для громади події, юридично не належить міській раді і перебуває поза сферою її відповідальності.
І саме тут виникає найбільша суперечність.
Для більшості вінничан сторінка міського голови давно стала одним із головних джерел інформації про роботу влади. Саме через неї повідомляють про відкриття об’єктів, ремонти, закупівлі, міжнародні зустрічі, передачу допомоги військовим, кадрові рішення та використання коштів громади. Дописи активно цитують місцеві медіа, комунальні підприємства та офіційні сторінки міської ради. Для пересічного читача ця сторінка є офіційною, незалежно від того, кому вона формально належить.
Водночас, коли постало питання про достовірність конкретних публікацій, виявилося, що відповідального за них фактично немає.
Така ситуація створює небезпечний інформаційний прецедент. Якщо ресурс використовується як офіційний майданчик для інформування громади, але водночас жоден орган влади не відповідає за його зміст, суспільство позбавляється можливості перевірити достовірність інформації, яка там поширюється. У такому разі будь-який незручний факт можна пояснити тим, що сторінка нібито не має офіційного статусу, хоча у повсякденній комунікації з громадою вона виконує саме цю функцію.
Мюнстерський та інші закордонні вояжі
Втім, історія з Діжоном була далеко не першою. Тривалі закордонні відрядження вінницьких можновладців нерідко супроводжувалися публікаціями у соцмережах, які створювали враження, ніби посадовець у цей час продовжує працювати у Вінниці. Тож дедалі складніше пояснювати такі випадки простим збігом — схоже, йдеться вже про певну модель інформаційної комунікації.
Наприклад, у червні 2025 року рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради того ж Сергія Моргунова відрядили до німецького Мюнстера для участі у сьомій Німецько-українській конференції муніципальних партнерств. Відрядження тривало вісім днів. На цей період виконання обов’язків міського голови офіційно поклали на його заступника Романа Фурмана.
.
Сам міжнародний захід був справді масштабним. До Мюнстера прибули сотні представників українських та німецьких муніципалітетів, міжнародних організацій і донорських програм. Конференція була присвячена відновленню України, партнерству громад та майбутнім спільним проєктам. Участь у ній не викликає жодних заперечень.
«Ми Вінничани» свого часу вже звертали увагу на те, що особиста участь вінницького міського голови у конференції була досить обмеженою. Інформацію про участь Сергія Моргунова вдалося знайти лише на офіційному сайті Центру компетенцій політики муніципального розвитку SKEW, який з 2001 року працює під егідою Федерального міністерства економічного співробітництва і розвитку Німеччини (BMZ).
У повідомленні зазначалося, що конференцію організували SKEW і товариство Engagement Global за дорученням BMZ, спільно з містом Мюнстер та за підтримки міст-партнерів Вінниці — української та польської громад Любліна. До організації заходу також долучилися німецькі та українські асоціації муніципалітетів, Асоціація комунальних підприємств Німеччини (VKU) та Рада громад і регіонів Європи (RGRE).
.
Водночас особиста участь Сергія Моргунова, згідно з програмою конференції, зводилася до короткого спільного вітального виступу разом з обербургомістром Мюнстера та заступником мера польського Любліна. Інших публічних заходів, де міський голова виступав би окремо чи представляв масштабні проєкти, у програмі не зазначено.
Для тих, хто знав про перебування Моргунова за кордоном, це породжувало цілком зрозумілі сумніви: чи не став захід лише формальним приводом для багатоденної поїздки, яка більше нагадувала туристичну мандрівку?
Втім, сам мер, схоже, вирішив розвіяти ці сумніви. Щоправда, зробив це лише в обід 19 червня — наступного дня після завершення конференції, фінальним заходом якої стала вечеря у ресторанах A2 am See та Spatzl.
На своїй сторінці у соцмережах Моргунов зазначив, що Вінниця вперше виступила співорганізатором заходу такого масштабу — разом із містами-партнерами Мюнстером і Любліном та німецькою організацією Engagement Global.
За словами мера, під час конференції обговорювали виклики, які щодня постають перед українськими міськими головами: як працювати в умовах війни, забезпечувати належний рівень безпеки, утримувати інфраструктуру та підтримувати людей. Окремо, за його словами, йшлося про розвиток партнерства з європейськими містами та підготовку громад до євроінтеграції — через спільні стандарти, співпрацю та розвиток.
Із допису Моргунова також випливало, що до Німеччини він поїхав не сам, а разом із командою. За його словами, делегація привезла до Мюнстера конкретні напрацювання, приклади співпраці та історії успішного партнерства.
«Ми представляли Вінницю як громаду, яка готова вчитися, ділитися досвідом і діяти. І саме такий підхід сьогодні цінується найбільше», — зазначив мер.
Моргунов також наголосив, що особливу увагу на конференції приділили тристоронньому співробітництву. Однак знайти в офіційній програмі конференції підтвердження широкої участі вінницької делегації, окрім згаданого короткого вітального виступу міського голови, нам не вдалося.
.
Мер також пригадав, що саме на подібній конференції кілька років тому познайомився з мером німецького Карлсруе Франком Ментрупом. Згодом ця зустріч переросла у партнерство, яке, за словами Моргунова, вже дає конкретні результати.
«Приклад Вінниці доводить: навіть у найскладніші часи міста здатні втілювати реальні проєкти та підтримувати одне одного. І ми не зупиняємося на досягнутому», — підсумував мер.
Але цікавіше інше.
18 червня — наступного дня після вітального виступу Моргунова в Мюнстері, але ще до прощальної вечері у ресторані, — на офіційній сторінці міського голови у Facebook з’явився зовсім інший інформаційний привід. На фотографіях Сергій Моргунов особисто передавав військовим чергову партію FPV-дронів для 3-ї окремої штурмової бригади. Допис був поданий як звичайний щоденний звіт про роботу міського голови. Про перебування у Німеччині — жодного слова. Так само не було жодного уточнення, що фотографії зроблені раніше або що публікацію розміщено із затримкою.
.
У пересічного читача після перегляду подібних публікацій, звісно, складається цілком очевидне враження: мер перебуває у Вінниці та особисто бере участь у передачі допомоги військовим.
Через кілька місяців історія повторилася майже за тим самим сценарієм.
30 вересня 2025 року Сергія Моргунова знову офіційно відряджають за кордон — цього разу до німецького Карлсруе та французького Нансі. Відрядження тривало до 6 жовтня і було присвячене заходам із нагоди 70-річчя партнерських відносин між містами. Виконання обов’язків міського голови на цей період передали секретарю міської ради Павлу Яблонському.
.
І знову в інформаційному просторі виникає вже знайома картина.
2 жовтня, коли міський голова перебував за кордоном, на своїй сторінці він відзвітував про особисту передачу трьох сучасних автопаливозаправників військовослужбовцям 120-ї окремої бригади Сил територіальної оборони. На фотографіях — звична композиція: міський голова, військові, техніка, прапори та рукостискання.
.
Сам факт передачі техніки сумнівів не викликає. Навпаки, така допомога армії необхідна і заслуговує на підтримку. Питання в іншому: коли саме відбулася ця подія? Якщо вона сталася до відрядження, чому про це прямо не повідомити? Якщо після — як міський голова міг особисто бути присутнім? А якщо публікацію просто підготували заздалегідь і оприлюднили пізніше, чому про це не сказати читачам?
Саме такі, на перший погляд, дрібні деталі й формують загальну картину.
Адже соціальні мережі давно перестали бути особистими щоденниками політиків. Для більшості громадян вони стали основним джерелом інформації про роботу місцевої влади. Саме тому спосіб подачі інформації має не менше значення, ніж сама інформація.
Прокурорський бліцкриг
Якщо один випадок інформаційних маніпуляцій ще можна пояснити збігом обставин, два — випадковістю, то три й більше схожих епізодів уже можуть свідчити про певну модель комунікації. Що підтверджують інші схожі історії. А найпоказовіша з них стосується вже не мера Вінниці Сергія Моргунова, а його соратника по правлячій у Вінниці і на Вінниччині партії «Українська стратегія Гройсмана» — голови Вінницької обласної ради В’ячеслава Соколового.
Причому колишній викладач історії та суспільствознавства у Вінницькому технікумі м’ясної та молочної промисловості Моргунов формально є партійним начальником колишнього прокурора Вінниччини Соколового, оскільки очолює обласний партійний осередок «стратегів». Втім, хто кого навчив «правильній» роботі з електоратом — не так уже й важливо.
Щоправда, на відміну від Моргунова, інформаційна кампанія Соколового виглядає значно грубішою. Щоб з’ясувати, що насправді мер Вінниці не міг передавати дрони ЗСУ в день, зазначений на його сторінці у соцмережах, потрібно зайти на сайт Вінницької міської ради, перелопатити чимало документів і відшукати рішення про його відрядження на відповідну дату. Звісно, пересічна людина навряд чи буде цим займатися.
У випадку із Соколовим усе значно простіше. Щоб зрозуміти, що з повідомленням про його участь у передачі допомоги військовим щось не так, не потрібно шукати жодних документів. Достатньо порівняти повідомлення пресслужби обласної ради із дописом самого Соколового у соцмережах. Пресслужба розповідає, що голова облради перебуває у Вінниці та бере участь у передачі допомоги військовим. А сам Соколовий у цей час звітує про своє перебування за кордоном.
Так, 11 березня 2026 року на офіційному сайті Вінницької обласної ради з’явився черговий позитивний пресреліз. У ньому повідомлялося, що В’ячеслав Соколовий разом із міським головою Сергієм Моргуновим передали українським військовим чергову партію допомоги — 12 позашляховиків Toyota Hilux, ударні безпілотники «Блискавка», FPV-дрони та квадрокоптери Matrice 4E.
.
Новину подали за звичною для офіційних ресурсів Вінниччини схемою: фотографії з передачі допомоги, цитати, слова подяки від військових і наголос на підтримці фронту.
Однак одразу ж виникло питання: де насправді 11 березня перебував голова обласної ради? Того ж дня В’ячеслав Соколовий опублікував на своїй офіційній сторінці у Facebook фотозвіт із Німеччини. На світлинах він разом із делегацією Вінницької області зустрічається з президентом Ландтагу землі Рейнланд-Пфальц Гендріком Герінгом. У дописі йшлося про офіційні зустрічі, переговори та розвиток міжнародного співробітництва.
Таким чином, того самого дня інформаційний простір демонстрував дві різні картини. Офіційний сайт обласної ради повідомляв, що її голова особисто бере участь у передачі військової допомоги у Вінниці. Водночас його власна сторінка у соцмережі показувала перебування за понад півтори тисячі кілометрів від обласного центру — у Німеччині.
.
Звісно, можна припустити, що передача автомобілів і безпілотників відбулася раніше, а фотографії були зроблені за кілька днів до публікації. Саме по собі це цілком можливо. Проблема в іншому: читачеві про це не повідомили.
У релізі обласної ради не було уточнення щодо дати проведення заходу, позначки «архівне фото» чи пояснення, що публікація виходить із затримкою. Натомість її подали так, ніби передача допомоги відбулася саме 11 березня і Соколовий особисто був присутній на ній.
У результаті у читача складається враження про подію, яка насправді могла відбутися в інший день. А суперечність із власним дописом голови облради залишилася без жодного пояснення.
Між реальністю та інформаційною картинкою
В інформаційних маніпуляціях є важлива деталь: не обов’язково йдеться про вигадані події. Ремонти справді проводилися, військовим справді передавали техніку, зустрічі справді відбувалися. Питання в іншому — коли саме це відбувалося і чому дата публікації може створювати враження, що подія сталася саме в цей день.
Для сучасного інформаційного простору, де домінують соціальні мережі, це принципова різниця. Більшість споживачів інформації не звіряє кожну фотографію з рішеннями про відрядження і не перевіряє, коли саме було знято відео. Людина бачить допис сьогодні — і природно сприймає його як повідомлення про сьогоднішню подію. Якщо в цей момент посадовець офіційно перебуває за кордоном, виникає вже не питання технічної роботи пресслужби, а питання того, яке уявлення про реальність отримує аудиторія.
Саме так працює одна з поширених форм інформаційної маніпуляції — не через пряму неправду, а через відбір фактів, їхній порядок і контекст. Окремо взяті повідомлення можуть бути цілком правдивими, але їхнє поєднання здатне створювати іншу картину подій.
Для посадовців така модель комунікації має очевидний практичний ефект. Щоденна стрічка новин з фотографіями і відео створює відчуття постійної присутності: сьогодні — серед військових, завтра — на будівництві, післязавтра — у школі чи лікарні. Якщо публікації виходять у потрібній послідовності, у громадянина складається враження безперервної роботи посадовця. Фізична присутність уже не є обов’язковою — достатньо постійної інформаційної присутності.
Це не новий винахід. У різні історичні періоди влада використовувала доступні їй інструменти, щоб контролювати власний публічний образ. Монархи замовляли парадні портрети, на яких виглядали сильнішими та величнішими, ніж у повсякденному житті. Пізніше з’явилися постановочні фотографії, контрольована преса й відцензуровані сюжети. Сьогодні значну частину цієї роботи виконують соціальні мережі.
Водночас сама постановка подій для камер не є чимось незаконним чи незвичайним. У демократичній політиці давно існує поняття photo opportunity — спеціально організованої події для отримання фотографій і відео. Проблема починається там, де аудиторії не пояснюють важливий контекст, і в результаті вона отримує інше уявлення про час або обставини події.
.
Саме на важливості такого розмежування наголошують і фахівці з комунікацій. Філософ Володимир Єрмоленко зазначав, що довіра не повинна бути сліпою. Для здорового суспільства важливо, щоб громадяни могли перевіряти слова представників влади, зіставляти їх із фактами та ставити запитання. У такій системі довіра не означає безумовної віри — навпаки, вона передбачає можливість перевірки.
Медіаексперт Отар Довженко звертав увагу саме на те, що сучасна маніпуляція далеко не завжди будується на відвертій неправді. Значно ефективнішим може бути вибір того, що саме показати аудиторії, коли це зробити і який контекст залишити за межами повідомлення. У результаті кожен окремий факт може бути достовірним, але загальне враження від їхньої сукупності — вже ні.
Для представників місцевої влади це питання особливо чутливе. Значна частина публікацій стосується допомоги військовим — передачі дронів, автомобілів, засобів зв’язку та іншої техніки. Сам факт такої допомоги є реальним. Але важливо й інше: часто вона закуповується за кошти місцевого бюджету, а її організація є результатом роботи депутатів, чиновників, комунальних підприємств, волонтерів та інших людей.
Тому коли спільний результат роботи громади в інформаційному просторі зводиться до фотографії одного посадовця поруч із переданою військовим технікою, виникає закономірне питання: де закінчується інформування громади про зроблене і починається персональне політичне позиціонування?
Саме тут проходить межа між звичайною комунікацією та маніпуляцією сприйняттям.
.
Історії, які вдалося простежити за документами та публікаціями, зрештою, не стільки про те, де фізично перебував конкретний посадовець у конкретний день. Вони — про інше: наскільки точно офіційні сторінки влади відображають реальний перебіг подій.
Бо в цифрову епоху політична присутність вимірюється вже не лише кілометрами. Іноді достатньо одного допису, фотографії чи відео, оприлюдненого у правильний момент, щоб створити відчуття, що людина перебуває там, де її насправді немає.
Цей матеріал було підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю громадської організації «Ліга Справедливості України», яка є засновником медіа «Ми Вінничани», і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу
