За роки повномасштабної війни українців уже важко здивувати черговою історією про впливового посадовця, який без особливих перешкод опинився за кордоном. Навіть якщо його прізвище фігурує у кримінальному провадженні. Хто випустив, на якій підставі та чи збирається повертатися — ці запитання виникають із завидною регулярністю. І все це на тлі того, що для переважної більшості «простих смертних» військовозобов’язаних чоловіків виїзд з України залишається вкрай обмеженим.
Але, як з’ясувалося, у цієї прикордонної історії є й зворотний бік. Не менш цікавий. Поки українці сперечаються, кого і чому випускають із країни, з росії, яка вже понад чотири з половиною роки веде проти України повномасштабну загарбницьку війну, до Вінниці без зайвого розголосу доправили труну з тілом колишнього депутата російської Держдуми, знаменитого радянського телегіпнотизера Анатолія Кашпіровського. А 13 жовтня його так само тихцем поховали на Центральному кладовищі міста.
Причому, обставини останньої подорожі Кашпіровського виявилися доволі загадковими. Поки родич покійного розповідав російським медіа, що труна лише прибула до Варшави і звідти її ще мають доправити потягом до Києва, у Вінниці стало відомо про поховання.
Про поховання 87-річного Кашпіровського повідомило видання «Суспільне Вінниця» з посиланням на власні джерела. Журналісти також оприлюднили фотографії свіжої могили. Поруч спочивають батьки колишнього «телецілителя» Михайло та Ядвіга, а також його донька Олена.
Сам Кашпіровський помер 3 жовтня в Москві. Через п’ять днів на Троєкуровському кладовищі російської столиці відбулася церемонія прощання. А далі почалася історія з перевезенням тіла до України, яка поступово обросла суперечливими повідомленнями.
Спочатку російські медіа писали, що покійного кремують, а його прах розділять між Росією та Україною. За словами племінника Кашпіровського Юрія Мамаєва, саме такою була остання воля померлого. Згодом плани, схоже, змінилися: від кремації відмовилися, натомість вирішили поховати тіло у Вінниці.
Ще 8 жовтня російський Telegram-канал SHOT повідомляв, що труну підготували до транспортування в одному з підмосковних ритуальних бюро. Серед можливих маршрутів називали шлях через Білорусь і Польщу, а також значно довший варіант — через Вірменію, Грузію та Молдову.
В Україні ці повідомлення активно передруковували. Зокрема, журналісти видання «20 хвилин» побували на Центральному кладовищі Вінниці, знайшли родинне поховання Кашпіровських, але станом на 8 жовтня жодних ознак підготовки нової могили там не помітили.
12 жовтня з’явилася конкретніша інформація про маршрут, яким тіло мали доставити з росії до України.
Племінник Кашпіровського Юрій Мамаєв повідомив російському агентству ТАСС, що труна вже перебуває у вантажному терміналі аеропорту Стамбула. Звідти її планували літаком доставити до Варшави, потім залізницею перевезти до Києва, а вже звідти — до Вінниці.
Наступного дня Мамаєв розповів про черговий етап цієї подорожі. 13 жовтня о 14:00 російське видання «Абзац» опублікувало нове повідомлення з посиланням на племінника про те, що труна прибула до варшавського аеропорту імені Фридерика Шопена приблизно о 03:30 за польським часом. За викладеною виданням версією, її ще належало доставити до залізничного вокзалу, звідки мали відправити до Києва.
Однак уже того самого 13 жовтня почали з’являтися повідомлення, що Кашпіровського поховали у Вінниці.
Зокрема, о 15:32 за московським часом те саме видання «Абзац» повідомило, що про поховання написав журналіст Дмитро Гордон. Згодом українські медіа оприлюднили й фотографії могили.
Ось тут хронологія і перестала складатися в зрозумілу картину.
За одними повідомленнями, труна лише вранці 13 жовтня опинилася у Варшаві, звідки її ще збиралися відправляти залізницею до Києва. За іншими — того ж дня Кашпіровського вже поховали у Вінниці.
Звичайним потягом із Варшави до Києва за кілька годин не дістатися. А від Києва ще треба доїхати до Вінниці.
Звісно, час оприлюднення повідомлення не обов’язково збігається з часом самої події. Можливо, родичі змінили маршрут або скористалися іншим транспортом. Не виключено й неточностей у повідомленнях про перебування труни. Проте документального підтвердження жодної з цих версій у відкритих джерелах наразі немає.
Тому головне запитання залишається без відповіді: коли, де і яким саме способом труна з тілом Кашпіровського фактично перетнула український кордон?
Саме по собі поховання в Україні людини, яка мала російське громадянство й померла на території Росії, закону не суперечить.
Як пояснила виданню «Суспільному Вінниця» юристка, ст. 20 Закону України «Про поховання та похоронну справу» передбачає, що іноземців ховають за тими самими правилами, що й громадян України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами.
А от перевезення тіла через державний кордон потребує дотримання окремої процедури.
Згідно зі ст. 22 цього закону, митним органам необхідно пред’явити документ, що засвідчує смерть, а також належним чином оформлену довідку про відсутність у тілі та труні предметів, переміщення яких через кордон заборонено. Передбачено також спеціальні вимоги до труни та її герметизації.
Інакше кажучи, труна з тілом — не звичайний багаж, який можна просто передати знайомим автобусом. Міжнародне перевезення померлого потребує належного документального оформлення та проходження встановлених процедур.
І саме це робить історію цікавою далеко не лише для шанувальників колишнього телевізійного гіпнотизера.
Під час війни український кордон перебуває під особливим контролем. Державне бюро розслідувань регулярно повідомляє про викриття схем незаконного виїзду, зокрема й за участю посадовців. Суспільство прискіпливо стежить за закордонними поїздками представників влади, особливо коли виникають запитання щодо законності таких виїздів.
А тут — рух у протилежному напрямку. З росії, яка щодня обстрілює українські міста, через кілька держав до Вінниці доправляють труну з тілом колишнього депутата російської Держдуми Анатолія Кашпіровського. І не просто депутата, а обранця від партії Володимира Жириновського — політичної сили, яка ще задовго до путінського вторгнення відкрито пропагувала захоплення українських територій. Фактично її агресивна великодержавна риторика стала передвісником тієї політики, яку Кремль згодом почав реалізовувати танками й ракетами. Жириновський ще у 2018 році говорив про необхідність захоплення всієї України.
Сам Кашпіровський також не приховував захоплення путіним, якого називав одним із найсильніших правителів в історії. А після початку повномасштабного вторгнення публічно не виступив із засудженням російської агресії — принаймні таких заяв у перевірених відкритих джерелах не виявлено. І ось тепер колишнього російського політика без попереднього публічного оголошення церемонії ховають в українському обласному центрі.
Хто організував цю останню подорож, яким маршрутом насправді доправили труну з росії до України, через який пункт пропуску вона перетнула державний кордон і наскільки повідомлення родичів відповідають реальній хронології — досі нез’ясовано.
Щоправда, Вінниця для Кашпіровського була далеко не випадковим місцем. Саме тут він здобув медичну освіту, майже чверть століття працював психотерапевтом, а згодом зробив перші кроки до загальносоюзної слави.
Народився Кашпіровський 11 серпня 1939 року в селі Ставниця на Хмельниччині. У 1962 році закінчив Вінницький медичний інститут, а з 1963-го до 1988 року працював у Вінницькій обласній психоневрологічній лікарні імені академіка Олександра Ющенка.
Наприкінці 1980-х його телевізійні «сеанси здоров’я» збирали біля екранів мільйони радянських глядачів. Кашпіровський переконував, що за допомогою гіпнозу та навіювання здатен впливати на здоров’я людей. Згодом колишній вінницький лікар проміняв медичну практику на російську політику, став депутатом Держдуми від партії Жириновського, отримав громадянство рф і значну частину подальшого життя провів за межами України.
Після його смерті «Ми Вінничани» вже розповідали про вінницький період біографії Кашпіровського, його політичну кар’єру та те, як прийоми масового психологічного впливу радянської доби перегукуються з методами сучасної російської пропаганди.
А коли стало відомо про намір родичів поховати колишнього телегіпнотизера у Вінниці, російські пропагандисти спробували використати навіть цю подію, приплівши до майбутнього поховання ставку Гітлера «Вервольф» та українських політичних діячів. До реальних обставин похорону ці пропагандистські вигадки жодного стосунку не мали.
Тепер Кашпіровського справді поховали у Вінниці.
І якщо бажання родичів упокоїти його поруч із батьками та донькою цілком зрозуміле, то обставини останньої подорожі колишнього російського політика викликають значно більше запитань.
Закон не забороняє ховати в Україні навіть громадян держави-агресора. Але одне діло — право на поховання, і зовсім інше — порядок перевезення тіла через державний кордон країни, яка перебуває у стані повномасштабної війни. Особливо коли йдеться про людину з такою політичною біографією, а повідомлення про її транспортування суперечать одне одному.
У підсумку труна з Москви опинилася на вінницькому кладовищі. Без публічного пояснення, яким саме маршрутом її доправили, через який пункт пропуску перевезли в Україну та хто забезпечував усю цю міжнародну похоронну логістику.
І тут мимоволі виникає ще одне запитання.
Адже Кашпіровський — далеко не єдиний колишній український діяч, чия біографія виявилася тісно пов’язаною з росією та її агресивною політикою щодо України.
Є, приміром, Віктор Медведчук, обвинувачений у державній зраді, якого у 2022 році передали росії під час обміну полоненими. Є колишній народний депутат Олег Царьов, який відкрито підтримав російську агресію та вже має заочні обвинувальні вироки українських судів. А є й проросійський пропагандист Анатолій Шарій, якого, до речі, саме Вінницький міський суд у червні 2025 року заочно засудив до 15 років позбавлення волі за державну зраду.
Тож якщо Медведчук, Царьов і Шарій теж раптом заповідатимуть поховати себе у Вінниці, чи так само оперативно доправлять через український кордон і їхні труни, а поховання відбудуться без зайвого розголосу?
І головне — чи довідається тоді українське суспільство, хто, як і на яких підставах організував таку останню подорож?
