Майстер-клас від Вінницької мерії: як під «ласий» бюджетний підряд знайшлася «потрібна» фірма

Ще у 2024 році вінницька мерія запевняла, що ліцей №32 перебуває в задовільному стані й термінового ремонту не потребує. Мовляв, під час війни бюджетні кошти мають іти передусім на підтримку армії. Але минув лише рік — і від цієї ощадливості не залишилося й сліду. Школа, ремонт якої ще недавно вважали необов’язковим, раптом перетворилася на об’єкт масштабної реконструкції. У серпні 2026 року міські чиновники вже підписали відповідний договір на 118 мільйонів гривень. Та найцікавіше в цій історії — не сама реконструкція, а те, кому дістався багатомільйонний підряд.

Здавалося б, за такий «жирний» підряд будівельні компанії мали б поборотися. Однак жодної конкуренції не було: на торги прийшов лише один учасник — ТОВ «БУД-В». Його директор і власник тісно пов’язані з компанією «В-Білдінг Груп», яку Антимонопольний комітет визнав учасником тендерної змови під час реконструкції мосту через Південний Буг у Вінниці. Мостовий тендер проводив той самий Департамент капітального будівництва Вінницької міської ради, який і уклав із «БУД-В» контракт на реконструкцію ліцею №32. Усього через 27 днів після рішення Антимонопольного комітету у майбутнього підрядника змінився власник. А наступного дня компанія змінила назву та директора. Керувати нею прийшли люди, пов’язані з фірмою, яку щойно визнали учасником тендерної змови.

І якщо далі простежити цей ланцюжок подій, то важко позбутися підозри, що багатомільйонний підряд не просто дістався «БУД-В» — під нього ніби заздалегідь «підвели» дуже «потрібну» фірму.

Від «ремонт не на часі» до реконструкції за 118 мільйонів

Про те, що ще донедавна Вінницька мерія не планувала ремонтувати ліцей №32, стало відомо з великої публікації видання «Українська правда. Життя», яка була опублікована у лютому 2025 року. Медійники розповіли історію вінничанки Маріанни Колос, яка прагнула домогтися гідного вшанування пам’яті свого сина Назарія Гринцевича, відомого під псевдонімом «Грєнка».

Назарій був випускником ліцею №32. До лав «Азову» він приєднався ще до початку повномасштабної війни росії проти України. Згодом став одним із наймолодших захисників «Азовсталі», пережив російський полон, а після повернення знову вирушив на фронт. Там командував взводом у підрозділі «Контакт 12». 6 травня 2024 року Назарій загинув у бою поблизу Кремінної на Луганщині. Йому виповнився лише 21 рік.

Ще за життя Назарій Гринцевич говорив: якщо не повернеться з війни, хотів би, щоб на стіні рідної школи з’явився мурал на його честь. Після загибелі сина Маріанна Колос вирішила здійснити його бажання. Для матері це було не просто питання пам’яті — вона прагнула виконати останню волю сина.

Знайшлися й художники, готові створити мурал безкоштовно. Залишалося, здавалося б, небагато — привести до ладу обшарпаний фасад ліцею. Та саме ця, на перший погляд, проста справа виявилася найскладнішою. Маріанні Колос довелося домагатися від міської влади ремонту шкільної стіни. Паралельно у Вінниці порушували й питання про перейменування однієї з вулиць на честь «Грєнки».

Однак у мерії на прохання відремонтувати шкільний фасад дивилися зовсім інакше, розглядаючи його передусім крізь призму бюджетних витрат.

Як зазначалося у публікації видання «Українська правда. Життя», у липні 2024 року заступниця міського голови Галина Якубович у відповіді на звернення вінницької волонтерки Анастасії Біліченко пояснювала: грошей на реконструкцію ліцею №32 у міському бюджеті не передбачено, адже під час війни пріоритетом залишається підтримка Сил оборони.

Та справа, як з’ясувалося, була не лише в грошах. За оцінкою мерії, будівля ліцею перебувала в задовільному стані й термінового ремонту не потребувала. Галина Якубович наголошувала: визначаючи, які школи ремонтувати насамперед, міська влада орієнтується не на зовнішній вигляд фасадів, а на технічний стан будівель та їхню енергоефективність.

Інакше кажучи, обшарпаний фасад, на якому Маріанна Колос хотіла увічнити пам’ять сина, сам по собі не був для міської влади достатньою підставою братися за ремонт.

Не було згоди й щодо самого муралу. У відповіді журналістам «Української правди. Життя» Вінницька міськрада пояснювала, що частина родин інших загиблих випускників ліцею виступала проти окремого стінопису на честь Назарія Гринцевича. На той час школа вже втратила на війні 18 випускників, тож, на думку міської влади, рішення про вшанування їхньої пам’яті мало враховувати позицію всіх родин.

Ще категоричнішою була відповідь щодо ремонту. У міськраді заявляли, що виділення коштів на термореновацію ліцею розглядатимуть лише після завершення війни.

Здавалося, Маріанні Колос залишалося тільки чекати, причому невідомо скільки. Проте невдовзі історія із ремонтом ліцею №32 зробила несподіваний розворот на 180 градусів.

8 липня 2025 року президент Володимир Зеленський посмертно присвоїв Назарію Гринцевичу звання Героя України. А вже через три місяці, 15 жовтня, Вінницька міськрада урочисто презентувала проєкт реконструкції ліцею №32. І йшлося вже не про ремонт однієї стіни для муралу, а про комплексне оновлення будівлі, утеплення фасаду та нове зовнішнє оформлення школи. Замість окремого портрета «Грєнки» на фасаді запропонували синьо-жовте оформлення, покликане вшанувати всіх полеглих випускників.

Зрушили з місця й інші питання вшанування пам’яті Назарія. У березні 2026 року його ім’ям назвали сквер поблизу Центрального міського стадіону та трамвайну зупинку. А до дня народження Героя у Вінниці відкрили мурал із його портретом. Щоправда, не на стіні рідного ліцею №32, а на будівлі іншого навчального закладу — Вінницького ліцею МВС, якому присвоїли його ім’я. Ініціатива назвати на честь «Грєнки» одну з міських вулиць так і не була реалізована.

Отже, у 2024 році міська влада запевняла, що ліцей №32 перебуває у задовільному стані й не потребує термінового ремонту, а коштів на його реконструкцію під час війни немає. Однак уже восени 2025 року мерія анонсувала масштабне оновлення навчального закладу, а в серпні 2026 року уклала договір на 118 мільйонів гривень.

Війна тим часом нікуди не поділася. Проте аргументи, якими раніше пояснювали неможливість ремонту, аж ніяк не завадили взятися за масштабну реконструкцію. Втім, це був лише початок історії.

Підрядник без конкуренції та три гривні економії на кожній тисячі

Найцікавіше в реконструкції ліцею №32, як зазвичай це буває, почалося тоді, коли справа дійшла до грошей. А точніше — до вибору підрядника, якому міська влада довірила ремонт школи за 118 мільйонів гривень.

24 липня 2026 року департамент капітального будівництва Вінницької міської ради оголосив тендер на реконструкцію ліцею №32. Очікувана вартість робіт становила 98,62 мільйона гривень без ПДВ.

Сума чимала. Здавалося б, охочих отримати такий підряд мала б вишикуватися ціла черга. Однак на торги прийшла лише одна компанія — ТОВ «БУД-В».

Фірма запропонувала виконати роботи за 98,33 мільйона гривень без ПДВ. Інших учасників не було, тому й змагатися за контракт компанії ні з ким не довелося.

І вже 25 серпня міський департамент підписав із «БУД-В» договір на 118 мільйонів гривень із ПДВ.

А скільки вдалося заощадити завдяки таким торгам?

Лише 287,5 тисячі гривень, або 0,29% від очікуваної вартості без ПДВ. Якщо простіше, то з кожної тисячі гривень місто зекономило менше ніж три гривні.

Ось такий результат закупівлі вартістю понад сотню мільйонів.

Втім, якщо уважніше придивитися до тендерної документації, в око впадає цікава обставина.

Щоб узагалі потрапити на торги, будівельна компанія мала спочатку заручитися підписом представника самого замовника.

Департамент капітального будівництва встановив обов’язкову умову: ще до подання пропозиції учасники повинні були особисто оглянути ліцей №32 та скласти відповідний акт. Підписати його мали представник компанії та уповноважена особа департаменту капітального будівництва.

Більше того, документація прямо передбачала відхилення пропозицій тих, хто не відвідав об’єкт.

Сам по собі огляд будівлі перед масштабним ремонтом цілком логічний. Підрядник має розуміти, за що береться. Але навіщо допуск до торгів ставити в залежність від акта, який повинен підписати сам замовник?

Фактично компанія не могла подати пропозицію без підпису посадовця департаменту. А отже, навіть за наявності досвіду, техніки, працівників і вигіднішої ціни, без цього документа вона ризикувала залишитися за бортом закупівлі.

Стверджувати, що саме така вимога відлякала потенційних учасників, підстав немає. Але підозри залишаються, бо поєднання обставин промовисте: 118 мільйонів гривень, обов’язковий акт із підписом замовника — і лише один учасник торгів.

Закон не забороняє проводити закупівлю за наявності лише однієї пропозиції. Проте формальна законність процедури не скасовує головного запитання: чому за підряд на таку суму ніхто більше не отримав шансу позмагатися?

А тепер — про тих, кому дістався контракт. Історія ТОВ «БУД-В», його власників та керівництва не менш цікава, ніж самі торги. Особливо, якщо простежити, які зміни відбувалися в компанії протягом року перед отриманням підряду на 118 мільйонів гривень.

Змінили назву, власників і директора

Історія вінницького ТОВ «БУД-В» із статутним капіталом 20 тисяч гривень почалася задовго до тендера на реконструкцію ліцею.

Компанію зареєстрували ще у 2017 році. Щоправда, тоді вона називалася «КРЕПОСТЬ-В» і мала інших власників — Володимира Огородника та Віталія Чорного. Кожному належала половина підприємства.

Віталій Чорний водночас був співвласником іншої вінницької будівельної фірми — «В-Білдінг Груп», створеної роком раніше із статутним капіталом в 1 тисячу гривень. У ній йому належить 25%. Рештою компанії в рівних частках володіють Іван Берестовський, Валерій Яцковський та Володимир Андрусенко.

А далі — хронологія, на яку варто звернути особливу увагу.

15 серпня 2025 року Антимонопольний комітет визнав «В-Білдінг Груп» учасником тендерної змови під час закупівлі робіт із реконструкції мосту через Південний Буг у Вінниці. Разом з іншою компанією — «Вінтехбуд» — вона, за висновком АМКУ, узгоджувала свої дії на торгах.

У 2021 році департамент капітального будівництва Вінницької міськради шукав підрядника для реконструкції мосту через Південний Буг на вулиці Чорновола. На торги прийшли дві компанії — «В-Білдінг Груп» і «Вінтехбуд».

Здавалося б, звичайна конкуренція за бюджетний підряд. Але згодом Антимонопольний комітет встановив: компанії не стільки змагалися, скільки домовлялися між собою. Про це свідчили їхні ж документи. Ще під час підготовки до торгів «В-Білдінг Груп» повідомила замовника, що в разі перемоги планує передати «Вінтехбуду» 75% будівельних робіт.

Тобто дві фірми нібито боролися за контракт, але одна вже збиралася віддати своєму конкуренту три чверті підряду.

На торгах «В-Білдінг Груп» запропонувала 10,5 мільйона гривень, «Вінтехбуд» — 11,1 мільйона. Жодна не знизила ціну.

Згодом закупівлю скасували. А коли оголосили нову, вже з іншим конкурентом, «В-Білдінг Груп» раптом змогла запропонувати 9,4 мільйона гривень — на 1,1 мільйона менше, ніж попереднього разу. Компанія перемогла. А після цього таки уклала договір субпідряду з «Вінтехбудом».

Антимонопольний комітет дослідив документи, обмін інформацією між підприємствами та їхню поведінку на торгах і визнав обидві компанії учасниками тендерної змови й оштрафував кожну на 68 тисяч гривень.

Таке порушення також є підставою для трирічного обмеження участі відповідних підприємств у публічних закупівлях.

І ось тут історія мосту несподівано перетинається з реконструкцією ліцею №32. Бо вже 11 вересня, рівно через 27 днів після рішення АМКУ, у «КРЕПОСТЬ-В» змінився власник. Замість Огородника й Чорного всі 100% компанії отримав Іван Берестовський. Той самий Берестовський, якому належить чверть «В-Білдінг Груп».

Наступного дня підприємство змінило назву на «БУД-В», а директором став Валерій Яцковський. Він уже багато років очолює «В-Білдінг Груп» і також володіє 25% її статутного капіталу.

Назва змінилася. Власник змінився. Директор теж. А люди, пов’язані з підприємством, яке АМКУ покарав за тендерну змову, залишилися в цій історії.

І менш ніж за рік «БУД-В» отримало підряд на 118 мільйонів гривень від департаменту капітального будівництва Вінницької міської ради.

Особливої уваги заслуговує те, що саме цей департамент проводив і торги з реконструкції мосту, на яких Антимонопольний комітет встановив змову за участю «В-Білдінг Груп».

Звісно, «БУД-В» і «В-Білдінг Груп» — юридично різні компанії. Рішення АМКУ стосувалося другої, а не першої. Самі по собі зміни власників та керівництва також не є порушенням закону.

Але залишилися питання. Чому одразу після рішення АМКУ про тендерну змову компанія змінила назву, директора й власників, але залишилася в руках людей із того самого бізнес-кола? І як сталося, що невдовзі саме вона без жодного конкурента отримала 118 мільйонів гривень від того самого міського департаменту, на торгах якого раніше викрили змову?

Дві фірми — один департамент

Схоже, у департаменті капітального будівництва Вінницької міськради є своє коло добре знайомих будівельних підрядників. І дві пов’язані між собою компанії — «В-Білдінг Груп» та «БУД-В» — посідають у цій історії помітне місце.

У 2023 році «В-Білдінг Груп» уклала з департаментом два великі договори: на 45,47 мільйона гривень — на термомодернізацію ліцею №18 та на 36,83 мільйона — на будівництво укриття ліцею №30.

Понад 82 мільйони гривень за двома контрактами. І це лише частина замовлень, які підприємство отримувало від міського департаменту.

А восени 2025 року великі міські підряди почало отримувати пов’язане з нею ТОВ «БУД-В».

5 листопада 2025 року компанія уклала договір на термомодернізацію школи №21 за 63,96 мільйона гривень. А в серпні 2026-го той самий департамент підписав із нею контракт на реконструкцію ліцею №32 ще на 118 мільйонів.

Лише за цими чотирма договорами дві пов’язані компанії отримали від одного департаменту замовлення більш ніж на 264 мільйони гривень.

Особливо міцними виявилися стосунки департаменту з «БУД-В». За закупівельною аналітикою Vizorro, на контракти щодо шкіл №21 і №32 припадає близько 97,7% загальної вартості п’яти публічних договорів підприємства, відображених у цій базі.

Тобто практично всі великі замовлення «БУД-В» у цьому переліку походять з одного джерела — департаменту капітального будівництва Вінницької міськради. Раніше він укладав багатомільйонні договори з «В-Білдінг Груп», а тепер — з підприємством, власником якого став один зі співвласників «В-Білдінг Груп», а директором — її керівник.

Змінився підрядник. Замовник залишився той самий. І бізнесові зв’язки між компаніями нікуди не зникли.

Підряд на сотню мільйонів, а будівельників — десятеро

Масштаби цих контрактів особливо контрастують із фінансовими й кадровими показниками «БУД-В».

За фінансовою звітністю підприємства за 2025 рік, воно отримало 2,88 мільйона гривень доходу. Його активи становили 323 тисячі гривень, а середня кількість працівників — лише троє.

Для порівняння: один договір на реконструкцію ліцею №32 перевищує річний дохід фірми більш ніж у 40 разів.

Кадрові документи, які компанія подала на тендер щодо ліцею №32, дозволяють простежити, як змінювалася чисельність персоналу.

У вересні 2025 року штатний розпис «БУД-В» передбачав одну-єдину посаду — директора. Навесні 2026 року штат почали розширювати. А на серпневі торги щодо ліцею №32 компанія вже подала довідку про 14 фахівців.

Проте безпосередньо будівельні професії мали десятеро з них. Решта — директор та адміністративні працівники. Один з електриків, до того ж, був залучений за цивільно-правовим договором.

Саме з такими заявленими кадровими ресурсами підприємство претендувало на реконструкцію великого навчального закладу.

Не надто значними були й власні технічні ресурси.

Згідно з бухгалтерською відомістю, поданою у складі тендерної пропозиції, за січень–липень 2026 року балансова вартість основних засобів «БУД-В» становила 50,5 тисячі гривень.

У переліку власного обладнання — будівельні риштування, дрилі, перфоратори, зварювальний апарат та інший інструмент. Власних автокранів, автовишок, екскаваторів чи іншої важкої будівельної техніки в тендерних документах компанія не зазначила.

Для виконання робіт компанія задекларувала використання орендованих машин. Оренда техніки для будівельників — звична справа. Підприємству також не обов’язково тримати всіх працівників у штаті постійно: персонал можна наймати під конкретний об’єкт.

Проте в тендерній пропозиції на ліцей №32 «БУД-В» прямо повідомило, що не планує залучати субпідрядників.

А обсяг робіт передбачався чималий: утеплення фасаду, ремонт покрівлі, заміна вікон і дверей, оновлення систем опалення, вентиляції, електромереж та інші роботи. Усе це потрібно виконати до 31 серпня 2027 року, як передбачено договором підряду.

Десятеро заявлених будівельних фахівців, переважно орендована техніка, відсутність планів залучати субпідрядників — і контракт на 118 мільйонів гривень.

На підставі чого департамент вирішив, що саме таких ресурсів достатньо для виконання робіт на 118 мільйонів гривень?

Звідки взялися ще 40 мільйонів?

Ремонт ліцею №32, щодо якого у Вінницькій міськраді спочатку запевняли, що нагальної потреби в ньому немає, а гроші на нього не передбачені, раптом став потрібним. І не просто став потрібним — у будівельному договорі з’явилася значно більша сума, ніж у попередніх бюджетних розрахунках.

На початку 2026 року в бюджетних документах Вінницької міськради загальна вартість інвестиційного проєкту становила 77,68 мільйона гривень. У лютому, як випливає з рішення міськради, проєктно-кошторисну документацію вже виготовили й отримали позитивний експертний звіт. А в серпні департамент уклав будівельний договір на 118 мільйонів гривень.

Різниця — понад 40 мільйонів, або майже 52% від початкового бюджетного показника. За кілька місяців.

Звісно, загальна вартість інвестиційного проєкту та ціна будівельного договору можуть включати різні витрати. Але різниця в понад 40 мільйонів гривень між цими показниками залишається. І особливо разючою виглядає зміна підходу: спочатку в мерії переконували, що нагальної потреби в ремонті немає і кошти на нього не передбачені. А невдовзі підписали договір на масштабну реконструкцію.

Причому підряд без жодного конкурента отримала фірма, яка заявила 14 працівників, із яких десятеро мали будівельні професії, та переважно орендовану важку техніку. Залучати субпідрядників компанія не планувала.

І що тепер?

Реконструкція ліцею №32 вже триває. У підсумку мають утеплити будівлі, замінити покрівлі та вікна, оновити інженерні мережі й упорядкувати територію. А фасад оформити в синьо-жовтих кольорах — на честь загиблих захисників, які навчалися в ліцеї.

Втім, «стратегічне планування» ремонту також виявилося своєрідним. Ремонт, який довго був «не на часі», розпочали посеред навчального року. Будівельники вже демонтували частину старого оздоблення та взялися за покрівлю. Попереду — заміна вікон і можливе переселення учнів з класу в клас.

Безперечно, оновлена школа потрібна дітям, а пам’ять про загиблих захисників заслуговує на гідне вшанування. Але це не привід заплющувати очі на обставини самого підряду.

Один учасник на торгах — не порушення. Орендована техніка — теж. А рішення АМКУ про тендерну змову стосувалося не «БУД-В», а пов’язаної з нею «В-Білдінг Груп».

Проте збігів забагато. Той самий міський департамент. Пов’язані між собою будівельні фірми. Рішення АМКУ про змову. Зміна власників, директора й назви однієї з компаній невдовзі після нього. А потім — 118 мільйонів гривень без жодного конкурента підприємству зі скромними фінансовими показниками, невеликим штатом і переважно орендованою важкою технікою.

І враження, що під «ласий» бюджетний підряд завели «потрібну» фірму, ніяк не відпускає.

Надто вже вдало все склалося. Для підрядника, звісно.

Цей матеріал було підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю громадської організації «Ліга Справедливості України», яка є засновником медіа «Ми Вінничани», і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу