Центральна виборча комісія офіційно заявила: чергові місцеві вибори, які відповідно до закону мали відбутися в останню неділю жовтня 2025 року, не проводитимуться через воєнний стан.
Утім, попри паузу в усьому виборчому процесі, у Верховній Раді вже зареєстровано законопроєкт, що передбачає масштабне переписування виборчого кодексу. Його поява спричинила жваву дискусію в політичному середовищі — передусім через час, у який документ був поданий, та персональний склад його авторів.
Особливу увагу привертає не лише зміст ініціативи, а й ті, хто стоїть за її просуванням. Серед авторів — лідерка партії «Батьківщина» та спікер Верховної Ради. До списку співавторів також входить ціла група народних депутатів, пов’язаних із Вінниччиною.
Активна участь «вінницького десанту» у підготовці виборчої реформи на тлі повномасштабної війни викликає чимало запитань і приводів для роздумів.
ЦВК: вибори під час війни — неможливі
У своїй заяві ЦВК наголосила: відповідно до чинного законодавства, проведення будь-яких виборів у період дії воєнного стану неможливе. Верховна Рада, яка повинна призначити дату голосування не пізніше ніж за 90 днів до його проведення, жодного рішення з цього приводу не ухвалювала.
У зв’язку з цим Комісія констатувала відсутність правових підстав для формування нового складу територіальних виборчих комісій (ТВК), які відповідають за підготовку та організацію місцевих виборів. Свої повноваження й надалі виконуватимуть члени ТВК, обрані ще для виборів 25 жовтня 2020 року.
Натомість — новий законопроєкт
Попри те, що виборчий процес офіційно поставлено на паузу через воєнний стан, у Верховній Раді несподівано з’явився законопроєкт №13464, який передбачає масштабне оновлення виборчого законодавства. Ця ініціатива особливо показова з огляду на її авторів — представників так званої «корупційної коаліції», яка раніше відзначилася дружним голосуванням за скандальний «підкилимний» законопроєкт щодо обмеження незалежності НАБУ та САП. Це, як відомо, спричинило хвилю протестів по всій Україні та жорстку реакцію міжнародних партнерів.
Серед ініціаторів — депутати з парламентських фракцій «Батьківщина» на чолі з Юлією Тимошенко та президентської партії «Слуга народу». Символічно, що у списку авторів законопроєкту фігурують голова Верховної Ради Руслан Стефанчук (формально — позафракційний, але політично тісно пов’язаний із «Слугою народу») та його рідний брат Микола Стефанчук, народний депутат від тієї ж політичної сили. Це може свідчити про фактичне формування ситуативного альянсу між «зеленими» та «біло-сердечними» — коаліції, яка, схоже, не обмежується лише голосуваннями проти незалежних антикорупційних інституцій.
Цікаво, що серед авторів законопроєкту чимало фігур, так чи інакше пов’язаних із Вінниччиною. Це і мажоритарник від «Слуги народу» Максим Пашковський, обраний на 11-му окрузі, і керівник обласної організації «Батьківщини» Олег Мейдич, більш відомий у вузьких колах, як кримінальний авторитет «Монгол», обраний на 18-му окрузі, а також списочники від «Батьківщини» — Михайло Волинець і Олексій Кучеренко, які родом із Вінниччини та міста Вінниці відповідно.
«Вчасна» поява цього законопроєкту — на тлі повномасштабної війни, що триває вже понад три з половиною роки, щоденних втрат на фронті та загибелі мирного населення внаслідок ворожих атак — багато про що свідчить. Насамперед — про те, що справді «болить» частині депутатського корпусу: не воєнні злочини, не обороноздатність держави й не захист людей, а виборчі правила і майбутній політичний поділ влади.
Ключові нововведення, які пропонуються
Як саме альянс «Батьківщини» та «Слуги народу» планує змінити виборчі правила?
А ось як:
- Вибори до Верховної Ради. Пропонується зберегти 5% прохідний бар’єр і систему відкритих регіональних списків, але змінити кількість кандидатів у 25 виборчих регіонах залежно від чисельності виборців. Також голоси поділятимуться на “персональні” (за партію і конкретного кандидата) та «безперсональні» (лише за партію).
- Розподіл мандатів. Законопроєкт пропонує запровадити нову систему ранжування кандидатів, які не набрали виборчу квоту: порядок у списках визначатиметься за кількістю персональних голосів у зворотному порядку.
- Гендерні квоти. Із міркувань наближення до європейських стандартів пропонується запровадити гендерне квотування: щонайменше два кандидати кожної статі в кожній п’ятірці загальнодержавного списку та не менше 30% представників однієї статі в регіональних списках.
- Форма бюлетеня. Через складність, із якою стикались виборці під час місцевих виборів 2020 року (до 40% мали труднощі з новим форматом бюлетеня), пропонується уніфікувати форму бюлетенів для парламентських та місцевих виборів. У такому бюлетені виборець зможе поставити позначку за партію та окремо вписати номер кандидата з регіонального списку.
- Скасування «25% квоти». Законопроєкт скасовує норму, яка гарантувала просування кандидата в регіональному списку, якщо він набирав 25% виборчої квоти.
- Партизація місцевого самоврядування. Пропонується поширити пропорційну систему з відкритими списками на всі ради — включно з сільськими та селищними. Це одна з найбільш спірних пропозицій.
Вибори на часі чи не на часі?
Поява настільки комплексного законопроєкту в умовах війни — на тлі загострення ситуації на фронті та постійних російських атак — викликала неоднозначну реакцію. Серед можливих мотивів:
- Усунення недоліків. Частина експертів розглядає ініціативу як спробу виправити помилки виборчої системи 2020 року. Також не виключається, що це може бути підготовка до проведення пілотних виборів в окремих регіонах навіть під час воєнного стану.
- Політичні торги. Законопроєкт може бути частиною внутрішньопарламентських домовленостей щодо контролю над виборчими правилами і політичного позиціонування на майбутнє.
- Превентивна ініціатива. Можливо, йдеться про намір зміцнити існуючу систему відкритих списків, аби не допустити повернення до мажоритарки чи закритих списків.
Водночас критики зауважують: попри амбітність змін, законопроєкт оминає ключові проблеми виборчого процесу в умовах війни. Такі питання, як гендерне квотування чи новий формат бюлетенів, виглядають «косметичними» на тлі серйозних викликів.
Йдеться насамперед про потребу створення реальних механізмів голосування для мільйонів українців за кордоном, внутрішньо переміщених осіб, військовослужбовців та жителів деокупованих територій. Не менш нагальними залишаються питання зруйнованої інфраструктури та актуалізації державного реєстру виборців.
Таким чином, навіть попри свою логіку в умовах мирного часу, запропоновані зміни наразі виглядають відірваними від реалій, у яких живе країна. Це лише підтверджує тенденцію, коли виборче законодавство стає заручником політичної доцільності — навіть у найважчі для держави моменти.
