21 грудня 2025 року Вінниця провела в останню путь свого талановитого сина — відомого режисера, журналіста та мужнього воїна Костянтина Штифурака. Митець, який мріяв про велике кіно, змінив камеру на пульт керування дронами, щоб захистити майбутнє своєї країни. Його позивний «Режисер» знали на найгарячіших ділянках фронту, а життєвий шлях обірвався у 40 років.
Про загибель на фронті режисера, журналіста та командира відділення БПЛА Костянтина «Режисера» Штифурака, зокрема, 16 грудня повідомили у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського. У закладі зазначили, що Костянтин Штифурак був випускником історичного факультету та сином доцента кафедри психології й соціальної роботи Володимира Штифурака. «Колектив Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського з глибоким сумом сповіщає про загибель Костянтина Штифурака», — йшлося у повідомленні університету.
Від знімального майданчика — до лінії вогню
Костянтин Штифурак народився у Вінниці в родині інтелігентів. Зростаючи в атмосфері любові до знань і творчості, він блискуче закінчив історичний факультет Вінницького педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського, а згодом — відділення режисури Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого.
Його кар’єра була стрімкою та яскравою: керівництво службами новин на національних телеканалах, гострі журналістські розслідування, а з 2014 року — власна справа. Костянтин став співзасновником і головним режисером продакшн-студії «Bobina».
Проте повномасштабне вторгнення змінило всі плани. Влітку 2022 року Костянтин добровільно долучився до лав Сил оборони України. Він став командиром відділення БПЛА підрозділу «Пекельні шершні» у складі 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи.
«Великий, сильний, професійний і дієвий. Костя — як бульдозер. Він казав: “Я не роблю все дуже швидко, я роблю все поступово, але мене важко зіштовхнути з мого шляху. Навпаки — я зіштовхну все зайве зі своєї дороги», — згадує подруга загиблого Лідія Пащук.
«Режисер» на війні
На фронті Костянтин залишався вірним собі — відповідальним командиром і людиною з великим серцем. Він не лише виконував бойові завдання на лінії зіткнення, а й піклувався про побратимів, закривав збори, рятував тварин із зони бойових дій.
За мужність і професіоналізм воїна було відзначено високими нагородами: почесними нагрудними знаками «Золотий хрест» і «Залізний хрест», медалями «За військову службу Україні», «За сумлінну службу» та «За зразкову службу».
14 грудня 2025 року Костянтин Штифурак прийняв свій останній бій.
Недописана книга і незнятий фільм
Мати Героя, Віра Євгеніївна, розповіла, що навіть у бліндажах син не полишав творчості: «Він почав писати книгу про те, як із гуманітарія перетворився на борця за свободу. А ще мріяв зняти фільм про своїх хлопців — про дружбу, підтримку й неймовірну силу духу».
Колеги згадують Костянтин як людину, з якою ніколи не було сумно. Спеціальний кореспондент Kyiv Post Сергій Костеж, який працював із Костянтином понад десять років, зазначив: «Навіть коли відчитував як керівник, робив це з гумором. Великий і добрий — це про нього».
Викладачка Наталія Дніпренко розповіла, що Костянтин був її студентом, прийшов учитися на режисуру тоді, коли мав журналістську освіту: «Чесний, порядний, талановитий. Ми мали плани щодо спільних проєктів у мирні часи… Він гідно жив і гідно пішов… Дякую, Костя, що був з нами… Дякую батькам, що виховали такого сина…».
Вічна пам’ять
У Костянтина залишилися дружина Інна та 15-річний син Святослав, якого батько виховував справжнім патріотом.
«Усі роки нашого життя були пронизані взаємоповагою й любов’ю. Він був душею і серцем нашої сім’ї», — говорить дружина полеглого.
Героя поховали на Алеї Слави Сабарівського кладовища. Колектив Вінницького педагогічного університету, де працює батько Костянтина — доцент Володимир Штифурак, та вся громада висловлюють щирі співчуття рідним.
Україна втратила талановитого митця та мужнього воїна.
Слава Герою!
