Митрополит Білоцерківський Православної церкви України (ПЦУ) Євстратій (Іван Зоря), він же речник Київської митрополії та заступник голови Управління зовнішніх церковних зав’язків ПЦУ у власному блозі на «Цензор.НЕТ» багато чого розповів про митрополита Тульчинського і Брацлавського Іонафана (Анатолія Єлецьких), нещодавно засудженого у Вінниці за держзраду та переданого росії в рамках обміну полоненими. Розповідь Євстратія мовою оригіналу.
«Більшість з тих, хто читає про Іонафана Єлєцкіх, якого вивезли в Мск, мабуть ледь не вперше почули про нього. Але це персонаж з довгою біографією (зважаючи також і на прожиті ним 75 років). І він – один з наріжних каменів системи Моспатріархату в Україні, співтворець того, чим ця структура є і досі. Так би мовити – лице.
Етнічний росіянин радянського зразка – це теж важливо, бо внутрішньо його ані історія, ані культура, ані виховання не єднають з Україною.
В часи, коли Гундяєв був ректором Академії РПЦ у Ленінграді (у 1970-х роках) Єлєцкіх був ним там прилаштований викладачем співу – адже справді мав голос та музичний талант.
Однак ВІДРАЗУ після звільнення Гундяєва з ректорства – був вигнаний з Академії новим ректором. За аморальне життя. Яке за ним тягнеться і дотепер. Чого він навіть і не приховує.
КГБ (і Гундяєв, очевидно) прилаштували його в Києві, причому тут його кар’єра наприкінці 1980-х різко пішла вгору. Він став керуючим справами (тобто канцлером) Екзархату, а потім – був за протекцією КГБ (як він необережно сам дав зрозуміти в інтерв’ю церковній газеті МП) – став намісником Лаври при її відкритті 1988 р. Бо ГБ не дозволила призначити на цю посаду отця Якова Панчука, колишнього намісника Почаївської лаври, який мав очолити відродження святині.
У березні 1991 р. вже на той час вікарного єпископа і намісника Іонафана Синод УПЦ позбавив посад і заборонив у служінні. Причина – розкрадання майна Лаври у фантастичних розмірах. Він тягнув з Лаври все, що лиш міг, аж до килимів і посуду.
Ви будете здивовані, але з горя цей борець за «канонічність» пішов – до УАПЦ! Так, Іонафан формально був трохи автокефальним. Адже був прийнятий офіційно до УАПЦ як вікарний єпископ і «голова Господарського управління» (я на власні очі бачив оригінал його прохання про прийняття в УАПЦ і рішення по цьому проханню Синоду УАПЦ від літа 1991 р.).
За порадою Гундяєва і КГБ Іонафан написав скарги на Предстоятеля УПЦ митрополита Філарета, які були покладені в мотивацію подальшого його «осудження» в МП. Але вже у вересні 1991 р. ПИСЬМОВО перед архієреями УПЦ визнав все написане ним наклепом і брехнею, та визнав вирок, винесений йому Архієрейським Собором УПЦ – позбавлення сану.
Тобто насправді Іонафан – КОЛИШНІЙ архієрей, осуджений ще в МП!
Однак коли РПЦ пішла війною на митрополита Філарета за те, що він виступив за автокефалію – Іонафана не тільки тихенько «реабілітували», але і призначили у новій генерації УПЦ «керуючим справами» і єпископом в Суми. Бо куди ж без такого цінного кадра!
Отже, саме Іонафан, як давній друг і поплічник Гундяєва ще понад три десятиліття тому стояв біля витоків розділення України і українського православ’я.
Із Сум Іонафан був з ганьбою вигнаний духовенством УПЦ МП за (ви будете здивовані!) систематичне розкрадання єпархії. Кажуть, що його улюбленою справою було їздити по парафіях і забирати старовинні церковні речі (ікони, плащаниці), які потім опинялися у європейських антикварів.
Духовенство МП зачинило собор в Сумах і заявило, що не пускатиме туди цього злодія, бо навіть їм терпець урвався. Тож Іонафана – відправили в Херсон.
Ви будете здивовані (насправді ні) – але у Херсоні історія повторилася. Там теж він допрацювався так, що місцеве духовенство влаштувало бунт і домоглося, щоби цього діяча від них забрали.
Тому для Іонафана створили окрему єпархію на Вінниччині, у Тульчині, з умовою, що як він не заспокоїться, то вона буде останньою. Може це подіяло, а може те, що провінційне духовенство з райцентру було не таке сміливе, як обласне в Сумах та Херсоні, але Іонафан відтоді й донедавна сидів у Тульчині.
Слід нагадати також маленьку красномовну деталь: перший орден, який Гундяєв вручив у якості новообраного патріарха РПЦ (ще навіть до формальної інтронізації в лютому 2009 р.) – був орден Іонафану, з нагоди його ювілейної дати.
Тож Іонафан і Гундяєв – це одного біополя ягоди, Інь і Янь москвославія, давні соработнікі – підопічні КГБ. І те, що Єлєцкіх повернувся до свого господаря – цілком логічна подія, як і те умиління, яке Гундяєв демонструє під камери, обціловуючи свого вірного прислужника.
Іонафан – це і є обличчя МПвУ. До часу приховане маскою, але під нею – потворне, як у прокаженого».
