Всі ми знаємо про страшні злочини, які зробила росія на території України. Про зґвалтування, звірячі вбивства та нелюдські тортури наших земляків. Але уявіть собі, що більше сотні років тому такі ж злочини робила «красная армія» і на Вінниччині. Тоді селяни формували загони партизан і боролись із більшовиками, теж не на життя, а на смерть. Сьогодні говоримо про отаманшу Марусю. Безстрашну 17‑річну дівчину, яка керувала загонами повстанців і знищила тисячі ворогів України.
П’яні червоноармійці грабували українські села, вдираючись до хат, забираючи зерно, сало, гроші, золото. Ґвалтували дітей та жінок. А чоловіків безжально вбивали. Це відбувалось і на Вінниччині. У Вахнівку повстанці потрапили з‑під Тиврова, після зустрічі з отаманом Артемом Онищуком у Шендерівському лісі, де домовились про спільний перехід до Румунії через південь Поділля.
Про це пише в романі «Планида» письменник Валерій Хмелівський.
За словами Валерія Йосиповича, тут загін Марусі порубав 72-х червоноармійців, які забирали в українців зерно, олію та цукор, а в місцевих євреїв – гроші, золото й горілку. «Продзагонівці небезпеки не очікували. За якісь лічені хвилини все скінчилося без єдиного пострілу: їх, напівсонних і п’яних, порубали, зціпивши зуби, без найменшого жалю, бо вже знали, що продзагонівці не обминули навіть церкву», — ідеться в «Планиді».
Це не сцена з фільму жахів, а реальні події з життя Олександри Соколовської, легендарної повстанської «отаманші Мурусі», що наводила жах на більшовиків на Вінниччині у 1919 році. Вона очолила загін після смерті попереднього командира, у 17 років! І під її керуванням повстанці здобували перемоги, проявляючи нечувану жорстокість до своїх ворогів.
Письменник Клим Поліщук, який воював пліч-о‑пліч з Марусею, описував її як надзвичайно хоробру та рішучу дівчину, справжню войовницю: «Вона була в чоботях з острогами, короткій спідниці, синій чумарці, у сірій шапці з червоним шликом, уздовж якого виписано чорнилом: «Смерть ворогам України!». Бадьорість і рішучість проявлялись у кожнім рухові її тіла… Вона дійсно була якась особлива. Перший раз мені трапилось бачити вояка-жінку. Панночки Марійки, яка вчора грала сентиментальний вальс, наче й не було. Була лише отаманша селянських повстанців, які тепер боролись зі своїми ворогами не на життя, а на смерть».
Її загін — 300 шабель, 700 багнетів, 10 кулеметів та 3 гармати — громив червоноармійські загони біля сіл Сміла, Петриківці, Вахнівка, Брицьке. Це була помста за грабунки, за насильство, за знущання над українським народом.
Історія Олександри Соколовської — це ще й нагадування, що історія війни складається не тільки з битв та дат, але й з особистих історій людей, які боролися за свою Батьківщину, незважаючи ні на що. Слава всім Героям України! Низький уклін матерям!
