Чому суд виправдав скандального блогера за ключовою статтею і чи можна це вважати провалом СБУ та прокуратури, чиї дії суд розцінив як штучне завищення тяжкості обвинувачення?
У відкритому доступі оприлюднили повний текст вироку Вінницького міського суду у справі вінницького блогера та адвоката Олександра Шавлюка. Сам Шавлюк — постать украй суперечлива: одні називають його сміливим критиком системи, інші — відверто шкідливим персонажем, який заробляв на війні та «хайпував» на темі мобілізації. Втім, незалежно від особистого ставлення до нього — а у багатьох воно вкрай негативне — вирок у цій резонансній справі заслуговує на уважний аналіз. Адже він дає відповідь на важливі запитання: де проходить межа між критикою влади та злочином і що саме суд визнав доведеним, а що — ні. До того ж перебіг справи Шавлюка, його затримання, арешт і винесення вироку стали предметом уваги не лише регіональних та всеукраїнських медіа, а й закордонних інформресурсів.
Нагадаємо, Олександра Шавлюка заарештували ще у жовтні 2024 року. Лише 25 травня 2026 року суд ухвалив вирок у цій справі. Рішення виявилося неоднозначним: за одним із ключових обвинувачень Шавлюка виправдали, однак за іншими епізодами засудили до трьох років позбавлення волі. Водночас прокуратура, яка здійснювала процесуальне керівництво у провадженні, розслідуваному слідчими СБУ, вже заявила про намір оскаржити вирок в апеляційному порядку — зокрема в частині виправдання за статтею про перешкоджання діяльності ЗСУ.
Розбираємося, що відбулося і чому.
Хто такий Шавлюк і в чому його звинувачували
Олександр Шавлюк — засновник і керівник ТОВ «Адвокатська компанія «ПравоЕкспоГруп Шавлюк & партнери» та ТОВ «Інформаційне агентство «Шавлюк Медіакор». Він на момент затримання був автором YouTube-каналу «Новини Медіакор» з аудиторією понад 388 тисяч підписників, а також кількох менших каналів і Telegram-каналу. Шавлюк позиціонував себе як юриста, блогера та журналіста. Окремі його відеоролики набирали мільйони переглядів.
Йому інкримінували три блоки обвинувачень:
Перший — перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України (стаття 114-1 КК). Тобто держава стверджувала, що своїми відео він навмисно заважав мобілізації. Саме ця стаття стала головною та найбільш резонансною у справі — нею публічно обґрунтовували арешт Шавлюка, його тримання під вартою без альтернативи внесення застави, залучення СБУ та проведення масштабних слідчих дій.
Другий — образа честі та гідності військовослужбовців (стаття 435-1 КК). У відео він називав співробітників ТЦК «поліцаями», «фашистами», «бандитами», порівнював їх із російськими окупантами.
Третій — шахрайство (стаття 190 КК). На своїх каналах він розміщував реквізити для «збору коштів на підтримку ЗСУ», але гроші на армію не передавав, а використовував на власні потреби.
Чому виправдали за «перешкоджання мобілізації»
Це найбільш дискусійна частина вироку, і суд пояснив своє рішення досить детально.
Обвинувачення будувалося переважно на висновку лінгвістичної експертизи. Експертка дослідила відеозаписи Шавлюка і встановила, що його висловлювання мають «деструктивний» характер і «можуть» спричинити опір громадян мобілізації. Проте під час допиту в суді вона сама визнала ключове: вона оцінювала лише мовний зміст відео, а не правові наслідки. Причинно-наслідковий зв’язок між відео і реальними перешкодами для ТЦК встановлений не був.
Суд також наголосив: у відео не було прямих закликів ігнорувати повістки, блокувати військові установи чи чинити активний спротив. Шавлюк формулював свою позицію як «юридичні консультації» — і спростувати це твердження стороні обвинувачення не вдалося.
Крім того, суд звернув увагу на важливий процесуальний момент: ряд доказів, отриманих у ході негласних слідчих дій — прослуховування, стеження — були визнані недопустимими. Чому? Бо коли слідство починало розслідування, воно кваліфікувало шахрайство Шавлюка за найтяжчою частиною статті — щоб отримати від суду дозвіл на прослуховування, яке дозволяється лише у справах про тяжкі злочини. Але реальні суми привласнених коштів були значно меншими і під таку кваліфікацію не підпадали. Суд розцінив це як штучне завищення тяжкості злочину заради отримання санкції на негласні заходи — і відповідно визнав здобуті таким чином докази незаконними.
Ключовий правовий принцип: вирок не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого. Оскільки обвинувачення не довело поза розумним сумнівом, що відео Шавлюка реально перешкоджали діяльності ЗСУ, — суд виправдав його за цією статтею.
Саме це рішення прокуратура і збирається оскаржувати в апеляції. Тож крапку в цій частині справи ще не поставлено.
Чому засудили за образу військових
Тут ситуація принципово інша.
Сам Шавлюк у суді не заперечував, що відео зняв і розмістив саме він. Портретна експертиза підтвердила його особу на записах. Лінгвістична експертиза зафіксувала конкретну лексику: «жирний кнур», «поліцай», «фашисти», «тварина» — і все це на адресу конкретних військовослужбовців ТЦК у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків.
Свідок — військовослужбовець ТЦК, який вручав повістку Шавлюку — розповів суду, як блогер під час вручення повістки поводився агресивно, одразу почав знімати все на відео, а згодом публічно висміяв і образив військового у своїх роликах, назвавши його, зокрема, «жирним кнуром» та учасником «бандитського формування». Цим не обмежився: у подальших відео Шавлюк публікував фотографії дружини і дитини військового з образливими коментарями — фото, судячи з усього, були отримані після зламу її сторінки у Facebook. Через ці відео під час проведення заходів оповіщення з військового глузували, а люди говорили, що повістки можна не брати, бо ТЦК «незаконне».
Захист стверджував, що Шавлюк не може бути суб’єктом цього злочину, бо він — цивільна особа, а стаття 435-1 нібито стосується лише військових. Суд із цим не погодився: стаття 435-1 не передбачає спеціального суб’єкта, тобто будь-яка людина, незалежно від того, військова вона чи ні, може нести відповідальність за образу честі й гідності військовослужбовця.
Чому засудили за шахрайство
Ця частина обвинувачення підкріплена найбільш конкретними доказами.
Четверо потерпілих — звичайні українці — переказали гроші на реквізити, розміщені під відео Шавлюка з підписом про збір коштів для поранених військових. Загальна сума — понад 19 тисяч гривень. Банківські виписки підтвердили: гроші надходили на картки, оформлені на матір Шавлюка, і були ним зняті готівкою. Жодного звіту про передачу коштів армії так і не з’явилося. Коментарі потерпілих, які питали про звіти, — видалялися.
Суд відхилив аргумент захисту про те, що нецільове використання коштів не доведено. За практикою Верховного Суду, шахрайство є закінченим злочином з моменту, коли людина під впливом обману передала гроші — незалежно від того, що з ними відбулося далі.
Оскільки перший потерпілий здійснив переказ до того, як з’явилися інші жертви, цей епізод кваліфікували як просте шахрайство. Всі наступні — як повторне шахрайство, що є тяжчим злочином.
Підсумковий вирок
Застосувавши принцип поглинення покарань, суд призначив 3 роки позбавлення волі. Строк рахується з дня набрання вироком законної сили, а час перебування під вартою з 31 жовтня 2024 року зараховується в строк покарання. Крім того, конфісковується мобільний телефон Xiaomi, через який розповсюджувалися відеоматеріали.
Чи можна вважати це провалом СБУ та прокуратури
Це питання не має однозначної відповіді — і саме в цій неоднозначності й полягає суть.
Формально — людина отримала реальний строк. Шавлюк не вийшов із зали суду вільною людиною і не був реабілітований повністю. Для пересічного спостерігача різниця між «засуджений за три статті» і «засуджений за дві статті з трьох» може виглядати несуттєвою.
Але юридично і репутаційно — вона принципова. Стаття 114-1 була центральною і публічно анонсованою підставою для арешту. Саме вона виправдовувала в очах суспільства тривале тримання під вартою Шавлюка, залучення СБУ, масштабні обшуки і прослуховування. І саме за цією статтею суд виправдав блогера. Більше того — суд прямо вказав, що частина доказів отримана незаконно через процесуальну помилку самого слідства. Це серйозний удар по репутації органів, які вели справу.
Найточніша оцінка полягає не стільки у «програші» сторони обвинувачення в протистоянні з адвокатами, скільки у фактичному самопідриві слідства. Суд виправдав Шавлюка за статтею 114-1 не тому, що його відео були визнані нешкідливими, а тому що доказова база за цією ключовою статтею ґрунтувалася переважно на лінгвістичних припущеннях, а не на задокументованих фактах реального перешкоджання.
Крім того, частину доказів суд визнав недопустимими через процесуальні порушення з боку слідства, зокрема через штучне завищення кваліфікації шахрайства з метою отримання дозволу на проведення негласних слідчих дій, зокрема прослуховування.
Іншими словами, слідство могло мати рацію щодо того, що робив Шавлюк — але не змогло це довести так, як вимагає закон. А це вже питання якості розслідування, а не лише складності справи.
Що буде далі
Прокуратура оскаржує вирок — і це логічно з її боку. Апеляційний суд може переоцінити допустимість доказів або по-іншому тлумачити склад злочину за статтею 114-1. Тому казати, що справа остаточно програна, передчасно. Але якщо апеляція також відмовить — це буде зафіксований інституційний провал: резонансна справа, яку СБУ і прокуратура вели більше року, по головній статті розвалилася у суді першої інстанції через процесуальні прорахунки.
Справа Шавлюка залишає після себе кілька важливих уроків.
Антимобілізаційний контент сам по собі ще не є злочином. Суд чітко розмежував: деструктивна риторика та образи — одне, а доведений умисел на реальне перешкоджання діяльності армії — інше. Без конкретних доказів причинно-наслідкового зв’язку обвинувачення у «перешкоджанні» розсипається.
Образа військових під час виконання ними обов’язків — це окремий злочин, і свобода слова його не покриває.
Збір коштів «на ЗСУ» без реального їх передавання — це шахрайство. Особливо цинічне — адже жертвами стають люди, які щиро хочуть допомогти армії.
І нарешті — процесуальний урок для слідства: штучне завищення кваліфікації злочину заради отримання дозволу на прослуховування може знищити всю доказову базу. Саме це частково і сталося у справі Шавлюка — і саме це може коштувати обвинуваченню перемоги у найважливішій частині справи.
