12 червня в путінському рейхові відзначають державне свято «день росії» — свято, покликане символізувати початок нового суверенного шляху. Але в реальності цей день перетворився на трагічну віху: саме 12 червня 2025 року російські військові втрати у війні проти України офіційно перевищили мільйон осіб. Цифра, яка мала б стати національним шоком, натомість губиться в гучних ритуальних промовах і мертвій тиші пропагандистських ЗМІ. День, що мав би асоціюватися з визволенням від імперського минулого, став днем національного сорому — маркером гнилої суті режиму, який намагається воскресити давно збанкрутілу імперію смертями власних громадян.
«День росії» , запроваджений на честь ухвалення у 1990 році Декларації про державний суверенітет РРФСР. У перші роки це свято мало назву «день незалежності» і символізувало початок розпаду Радянського Союзу — переломного моменту в історії імперії, яка століттями, змінюючи лише прапори та ідеологічні декорації, силою захоплювала сусідні землі й утримувала під контролем десятки поневолених народів.
Декларація про державний суверенітет РРФСР не лише стала продовженням так званого «параду суверенітетів», а й фактично засвідчила клінічну смерть Радянського Союзу. У цивілізованому світі цей процес сприймали як закономірне й позитивне явище — звільнення поневолених народів від колоніального ярма. Та для володимира путіна та його оточення — вихідців із КДБ і радянських спецслужб — крах імперії став особистою трагедією. Згодом саме путін назве розпад СРСР «найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття». І це не метафора, а квінтесенція його світогляду: у системі координат путінського режиму смерть тоталітарної імперії — трагедія більшого масштабу, ніж Перша світова війна з її десятками мільйонів жертв. Важливіша навіть за Другу світову, яка забрала ще більше життів і яку кремль перетворив на головний ритуал своєї імперської ідеології — фетишизоване «побєдобєсіє».
Втім, імперський ренесанс у росії розпочався ще до приходу путіна. Перші кроки до реанімації імперії зробив Борис Єльцин — той самий, якого вважають символом розпаду СРСР. Уже в 1990-х, під його керівництвом, росія розв’язала криваву війну в Чечні, підтримувала сепаратистів у Придністров’ї та Нагірному Карабасі, а також закладала підвалини для майбутніх конфліктів у Грузії. Режим, який маскувався під демократичну державу, насправді створював передумови для імперського реваншу.
У тіні цієї фальшивої демократії поступово визрівав майбутній «вождь» — путін. Його політичне становлення відбувалося під патронатом двох фігур, яких свого часу боготворила радянська інтелігенція — Анатолія Собчака і того ж Бориса Єльцина. Свідомо чи ні, саме вони стали «хрещеними батьками» путінізму — режиму, який народився з поєднання опричнини Івана Грозного, мілітарного самодержавства Миколи-палкина І, безвольності Миколи ІІ та параноїдального терору Леніна-Сталіна.
З цієї отруйної суміші й виросла сучасна росія — неоімперія, збудована на шовінізмі, гомофобії, фальсифікованій історії та культі грубої сили. День росії, який мав би символізувати розрив із радянським минулим і початок нового шляху до свободи, натомість перетворився на день національного сорому. Це день, коли держава вкотре демонструє світові своє справжнє обличчя — обличчя країни, яка ненавидить свободу, боїться правди й марить імперським реваншем.
Саме тому день росії-2025 відзначається гучними урочистостями та пафосними промовами «для телевізора». А за лаштунками — катастрофічні втрати у війні, яку Москва сама й розв’язала. За офіційними підрахунками Генерального штабу ЗСУ, саме станом на 12 червня загальні бойові втрати російської армії перевищили 1 мільйон військовослужбовців. Разом із ними знищено десятки тисяч одиниць техніки, танків, бронемашин, літаків і артилерії. І все це — заради ілюзії відновлення імперії, яка давно вже зогнила зсередини.
У самій «великій росії» ці втрати конвертуються в гроші. Але не на відбудову, не на допомогу сім’ям загиблих, а в прибутки похоронної індустрії. Лише за перші чотири місяці 2025 року її обсяг склав 39,5 мільярда рублів, що на 12,7% більше, ніж за аналогічний період минулого року. Зростання смертності, інфляція та попит на дешеві труни з картону — нова реальність «скрєпної» росії.
У той час, як кремлівський фюрер проводить паради та влаштовує виступи про «духовні скрєпи», мільйони росіян змушені ховати родичів у картоні й урізати витрати навіть на останню шану.
Та навіть попри мільйонні втрати й очевидну неспроможність здобути перемогу на полі бою, путінська армія не припиняє терору проти мирного населення України. Замість фронтових успіхів — ракетні й дронові атаки по цивільних містах, із використанням зброї невибіркової дії.
У ніч на 12 червня, напередодні так званого «дня росії», агресор запустив по українській території 63 ударні безпілотники. Більшість із них українська ППО знищила. Але, як це часто буває, не всі встигли сховатися. Не всі — вижили.
Внаслідок чергової атаки постраждали Харків, Одещина та Донеччина. У Харкові під удар потрапили житлові квартали, школи, магазини. Постраждали щонайменше 14 людей, з них четверо — діти.
На Одещині пошкоджено цивільну інфраструктуру — підприємства, багатоквартирні будинки. Це — справжнє обличчя «російського свята»: смерть, страх і знищення.
Ще у 2018 році, саме 12 червня, Україна подала до Міжнародного суду ООН позов проти росії за фінансування тероризму та утиски кримських татар і українців у Криму. Матеріали справи — понад 17 500 сторінок, 29 томів доказів. Але замість рішучої відповіді міжнародна спільнота обмежилась традиційною «занепокоєністю».
У результаті — повномасштабна війна, яка вже змінила Європу й може втягнути у вир глобального конфлікту весь світ.
Сьогоднішній «день росії» — це не про суверенітет і демократію. Це день, коли імперське минуле росії досягло свого логічного завершення у вигляді терору, мілітаризму, диктатури та смерті.
Це не день гордості, а день національного сорому. І саме так його запам’ятає історія.
