«Штурм стадіону» у Вінниці: люди вийшли «визволяти» чоловіків, а влада – сховала голову у пісок

Увечері 1 серпня 2025 року у Вінниці розпочався резонансний інцидент — біля стадіону «Локомотив» зібралися десятки, а згодом і сотні обурених громадян. Вони вимагали звільнити чоловіків, яких, за їхніми словами, безпідставно затримали співробітники Територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) й утримують за зачиненими воротами будівлі, що раніше була дитячим садком, а нині використовується військовими.

Протестувальники скандували: «Виходьте, хлопці!», намагалися відчинити двері, вимагали допустити до приміщення медиків і представників ЗМІ. За свідченнями очевидців, які поширювали місцеві медіа та соцмережі, із середини було чутно крики про допомогу. Деякі жінки повідомляли, що затриманим чоловікам відібрали мобільні телефони, не надавали належної медичної допомоги, а родичам не повідомляли про їхнє місце перебування.

У відповідь на спробу прориву всередину, правоохоронці, за тими ж свідченнями, застосували сльозогінний газ. Частину протестувальників було затримано із застосуванням сили. У місцевих Telegram-каналах з’явилися відео, на яких видно, як поліція розганяє натовп, використовуючи аерозольні балончики. Повідомляється, що деякі учасники акції отримали хімічні опіки очей і ротової порожнини. Серед потерпілих, за словами очевидців, були жінки та неповнолітні.

Жодного пояснення

Найбільш тривожним у цій історії є не лише сам розвиток подій, а й гнітюча тиша з боку офіційних структур. Протягом усього часу, коли конфлікт наростав, жодного слова пояснення не пролунало ні від військових, ні від правоохоронців. Представники ТЦК та СП не повідомили, хто саме і на яких підставах утримував чоловіків, яких містяни намагалися визволити, чи взагалі була якась законна процедура. Від поліції — ані звуку: ані про кількість затриманих протестувальників, ані про правомірність застосування сили та сльозогінного газу. Повна тиша і від прокуратури — органу, який мав би бодай спробувати дати правову оцінку діям усіх сторін.

Ще красномовніше мовчання влади. Представники міської ради, обласної ради та обласної військової адміністрації, інші посадовці, які зазвичай не цураються коментувати навіть найдрібніші події — цього разу поводилися, наче їх взагалі не існує. Жодного звернення, жодного публічного слова, жодної спроби поспілкуватися з людьми, які, до речі є їхніми виборцями. Ані приїзду на місце, ані елементарної реакції у пабліках.

Тим часом запитань більшає. Хто понесе відповідальність за події 1 серпня у Вінниці, яких можна було б уникнути? Чи законно затримували людей? Чи мали військові право утримувати мобілізованих без зв’язку? І хто дав команду — мовчати про це так, ніби нічого не сталося?

Хронологія подій:

• Вранці–день (1 серпня)
  За свідченнями мешканців, військові ТЦК нібито затримують чоловіків у різних частинах міста, зокрема на Центральному мості, та везуть на стадіон «Локомотив», де у підсумку зібрали начебто біля сотні таким чином мобілізованих.
• Близько 20:00–21:00 (1 серпня)
  Родичі затриманих не можуть зв’язатися з чоловіками – телефони відключені або вилучені. Поширюється інформація, що чоловіків утримують у закритому приміщенні. За наявними свідченнями, назріваючі події були спровоковані прямими трансляціями з фактичними закликами до людей виходити на протест. За інформацією джерел у соцмережах, їх начебто почали вести представники громадської організації «Доста Україна», відомої своїми суперечливими виступами — від антивакцинаторських заяв до кампаній, пов’язаних із мобілізацією. Проте, жодних офіційних підтверджень участі саме активістів «Доста Україна» не було. 
• Близько 22:00 (1 серпня)
  Біля стадіону починають збиратися обурені вінничани. Чутно вигуки «Виходьте!», «Відпустіть!». До стадіону стягують підрозділи поліції.
• 22:30–23:00 (1 серпня)
  Натовп пробує прорватися до будівлі, лунають крики з середини приміщення. Свідки повідомляють про спроби виламати двері.
• 23:00–23:30 (1 серпня)
  Починається сутичка: поліція застосовує газові балончики, затримує кількох учасників протесту. Зафіксовані хімічні опіки у деяких людей. Правоохоронці закликали громадян розійтися у зв’язку з початком комендантської години або сісти в поліцейські авто, аби «доставити додому». Втім, люди відмовилися виконати вимогу поліції.
• 00:00–00:30 (2 серпня)
  Присутні починають співати гімн України, поліція погрожує затриманнями за порушення комендантської години.
• 01:10-03:30 (2 серпня)
  Частина людей розійшлася. Дрібні конфлікти то стихають, то розпалюються знову.

Людське невдоволення — без відповіді

Це вже не перший випадок, коли дії працівників ТЦК — фактично заручників застарілої «совкової» мобілізаційної системи — спричиняють гучний суспільний резонанс і викликають хвилю обурення. У липні подібні інциденти сталися в Харкові та Черкасах, а ще раніше — у травні — у Львові. Та, як і в попередніх випадках, реакція влади — як місцевої, так і центральної — зводиться до глухого мовчання або ж до розмитих заяв у стилі «інформація перевіряється».

Вінницький протест — це вже не просто спонтанна емоційна відповідь на конкретну ситуацію. Це сигнал набагато серйозніший: прояв глибокої недовіри до самої системи мобілізації, а головне — до механізмів контролю за її законністю.

Так, в умовах повномасштабної війни держава має право мобілізувати. Але це право не скасовує її обов’язку дотримуватися закону, гарантувати базові права людини і, що не менш важливо, — публічно відповідати на запити громадян. Особливо тоді, коли йдеться про особисту свободу, застосування сили та дії, що межують із правовим свавіллям.