6 січня 2025 року не стало Бориса Гройсмана і Валерія Ноніка — двох впливових людей у Вінниці. Перший став символом непотизму, а другий — корупції та поліцейщини. Обидві постаті залишають по собі складну спадщину, викликаючи різні оцінки у суспільстві.
Першим про смерть Гройсмана і Ноніка повідомив депутат Вінницької міської ради Роман Аксельрод.
«Вчора я втратив двох близьких друзів: знаного у Вінниці депутата міської ради багатьох скликань, мецената й підприємця Бориса Ісааковича Гройсмана та колишнього керівника УМВС України у Вінницькій області, генерал-майора, доктора наук Валерія Вікторовича Ноніка. Вічна та світла пам’ять обом. Нехай з Богом спочивають. Щирі співчуття рідним і друзям!», – наголосив Аксельрод.
Виходячи з давнього принципу «Скажи, хто твій друг, і я скажу, хто ти», сам Роман Аксельрод вже сам по собі є достатньою характеристикою померлих. Він – багаторічний депутат Вінницької міськради виключно від нині заборонених в Україні проросійських Партії регіонів, а з 2020 року від «Опозиційної платформи – за життя».
Борис Гройсман народився 22 серпня 1946 року у Вінниці. Після школи з 1962 року він працював токарем на Вінницькому агрегатному заводі. Після служби в армії здобув освіту у Вінницькому технікуму електронних приладів (зараз – Вінницький технічний фаховий коледж) за спеціальністю «Технолог електровакуумного виробництва». Після розпаду СРСР він зайнявся підприємництвом, у 1990 році став керівником кооперативу «Школяр», а в 1994 році заснував приватне підприємство «Юність», створивши однойменний ринок. Гройсман був депутатом Вінницької міськради у 2002–2006, 2010–2015, і 2015–2020 роках. Він також був батьком Володимира Гройсмана — мера Вінниці, екс-спікера парламенту та прем’єр-міністра України.
Валерій Нонік, колишній начальник УМВС України у Вінницькій області, народився 16 травня 1959 року в Житомирі. Його ім’я пов’язане із фабрикацією справи проти відомого вінницького правозахисника Дмитра Гройсмана. У березні 2014 року Ноніка люстрували, однак він швидко працевлаштувався проректором, а згодом — завідувачем кафедри у виші «Житомирська політехніка».
Попри сумнівне минуле і сумнівного походження статки, він писав наукові праці на тему боротьби з корупцією. У політичному житті Нонік також не стояв осторонь, очолюючи осередок маргінальної «Партії честі, боротьби з корупцією та організованою злочинністю». Згодом він приєднався до проросійської партії «Наш край», але на місцевих виборах 2020 року до Житомирської міськради так і не потрапив.
За час роботи у Вінниці Нонік користувався прихильністю місцевих посадовців. У 2010 році, за підтримки тодішнього мера Володимира Гройсмана, міська рада виділила йому чотирикімнатну квартиру, яку він приватизував за символічну вартість. Пізніше, у 2016 році, міська влада передала підконтрольному Ноніку товариству «Динамо» земельну ділянку площею 1,41 га майже в центрі міста.
Попри люстрацію, у 2022 році Ноніку було встановлено другу групу інвалідності «внаслідок захворювання, пов’язаного зі службою в МВС», що дало йому право на відповідну пенсію.
