Новий роман Андрія Кокотюхи про злочини в провінційному містечку дивовижно перегукується з реальною кримінальною хронікою Немирова, де місцева влада роками пише власний гостросюжетний трилер із хабарями, стріляниною та політичними зрадами.
Майстер українського детективу Андрій Кокотюха, якого називають «батьком українського готичного детективу», знову занурює читачів у світ інтриг. Сюжет його нової книги «Убивця з того світу. Павутиння мороку» розгортається в містечку Немирів на Вінниччині. І вибір локації можна вважати символічним: вигадані злочини, корупція та змови тьмяніють на тлі реальних подій, що роками відбуваються у цьому місті.
Книга як дзеркало
Про те, що саме на Вінниччині розгортаються дії його 109-ї книги, яка побачила світ напередодні 55-річчя письменника, Андрій Кокотюха повідомив на своїй сторінці у Facebook.
Андрій Кокотюха народився в Ніжині, закінчив факультет журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Він пройшов шлях від журналіста до одного з найпопулярніших авторів детективного жанру в Україні. Його творчий доробок налічує десятки романів і збірок оповідань. У 2012 році письменник отримав відзнаку «Золотий письменник України» за високі тиражі своїх книг.
Головна героїня нового роману письменника, приватна детективка Лора Кочубей, уже знайома шанувальникам автора — це п’ята книга із серії про її розслідування. За сюжетом «Убивця з того світу. Павутиння мороку» Лора, попри вагітність, вирушає до Немирова, аби врятувати друга Богдана Соколовського, якого звинувачують у вбивстві туриста. Місцева поліція, очолювана полковником Яризею, намагається якнайшвидше «закрити» справу. Проте розслідування приводить героїню до шокуючого висновку: справжній убивця — вже рік як мертвий, і до його загибелі може бути причетний сам полковник. Вигаданий сюжет, переплетений із темами провінційної корупції, страху й змови, дивовижно перегукується з реальними подіями, які неодноразово сколихували саме Немирів.
Кримінальна сага Немирова
Втім, вигаданий сюжет має моторошні паралелі з реальною кримінальною хронікою міста, головними дійовими особами якої щонайменше двадцять останніх років є представники сімейного клану Качурів — Віктор та його син Олександр.
Віктор Качур уперше став мером Немирова у 2006 році, вже тоді фігуруючи у кількох кримінальних справах. Ще у 2002-му, задовго до мерства, його звинувачували у побитті офіціантки власного бару через нібито нестачу в касі. Качур володів баром, де працювала офіціанткою Наталія Кречик. За її словами, через нібито нестачу 2600 грн у касі Качур силоміць змусив її підписати розписку про позику цієї суми у дружини мера. На очах у маленької дочки жінку побили так, що вона потрапила до лікарні на три тижні. Втім, справу закрили у 2007-му.
Апогеєм діяльності Качура-старшого стало його затримання 24 червня 2010 року в міськраді під час отримання хабаря у розмірі 1,85 мільйона гривень від директора підприємства за передачу в оренду з правом викупу 1,5 га землі. Проте вже в серпні суд відпустив його під підписку про невиїзд. Того ж дня Качур зник і був оголошений у міжнародний розшук. У вересні СБУ затримала втікача, і суд повернув його до СІЗО.
Поки батько перебував під арештом, на виборах мера Немирова переміг його 24-річний син Олександр Качур, набравши 52% голосів. Молодий очільник приїхав отримувати посвідчення на елітному позашляховику Toyota Land Cruiser Prado вартістю десятки тисяч доларів, — походження коштів на автівку так і залишилося таємницею.
Тим часом у квітні 2011 року Віктору Качуру було винесено вирок — 2 роки й 10 місяців ув’язнення, щоправда, не за хабар, а за службову недбалість під час ремонту дитячих садків. Уже за два місяці апеляційний суд замінив реальний термін на умовний.
Першим у залі суду кинувся його обіймати син — Олександр Качур, тодішній мер Немирова. І це не дивно, адже син, схоже, вирішив наслідувати батька у всьому.
У січні 2012 року Олександр, керуючи автомобілем, збив на пішохідному переході одного з керівників обласного управління СБУ та втік з місця ДТП. Та попри суспільний резонанс, кримінальну справу, схоже, так і не було відкрито.
«Регіонали», «бютівці», «радикали»
Кримінальний шлейф не став на заваді подальшій політичній кар’єрі ні Віктора Качура, ні його сина. Їхню політичну траєкторію можна вважати типовим прикладом пристосуванства, коли зміна партійних кольорів збігалася з появою нових можливостей.
Віктор Качур був одним із засновників Немирівського районного осередку проросійської та нині забороненої Партії регіонів. Однак після звільнення із СІЗО він несподівано став першим заступником голови Вінницького обласного осередку партії «Батьківщина» і вже у лютому 2012 року балотувався до Вінницької обласної ради від «Батьківщини» та Комітету опору диктатурі (КОД) у виборчому окрузі Липовецького району.
Така «політична метаморфоза» викликала резонанс навіть у парламенті. З трибуни Верховної Ради лідер Радикальної партії Олег Ляшко — чия висуванка тоді теж брала участь у виборах на тому ж окрузі — публічно звинуватив Качура у подвійних стандартах:
«Людина, яка є засновником Партії регіонів на Вінниччині, балотується від БЮТу, від КОДу до обласної ради. Потім ми дивуємося, звідки беруться „тушки“. Качур — це Лозінський номер два. Шлейф кримінальних справ за вимагання, хуліганство, побиття тягнеться з 2002 року».
Ляшко також нагадав про рішення апеляційного суду від 30 червня 2011 року, яким Качуру було призначено покарання — майже три роки ув’язнення (згодом замінене амністією).
Втім, вже напередодні місцевих виборів 2015 року Качур очолив обласний осередок Радикальної партії Олега Ляшка і у вересні того ж року висунув свою кандидатуру на посаду мера Немирова від «радикалів». 18 грудня 2015 року він утретє був обраний міським головою.
Разом із Качуром до міської ради пройшла потужна фракція Радикальної партії — 10 із 26 депутатів. Паралельно Качур-молодший став депутатом Вінницької обласної ради від тієї ж політичної сили, а згодом очолив обласний осередок «радикалів» і обійняв посаду заступника голови облради.
У 2017 році Качур-син склав депутатські повноваження у зв’язку з обранням депутатом Немирівської грормади. Втім, це не завадило йому у 2019 році балотувався до Верховної Ради від Радикальної партії. Однак Олександр Качур зазнав поразки, це була вже друга невдала його спроба стати народним депутатом, у 2014 році він теж, як теж як висуванець «радикалів» зазнав фіаско.
Кримінал продовжується
Втім, політика політикою, а справжнє нутро не сховаєш.
Останнім гучним епізодом скандальної кар’єри Віктора Качура став інцидент у квітні 2022 року. Тоді мер Немирова побив волонтера Ігоря Гудзенка, який привіз гуманітарну допомогу для Збройних сил України, і після конфлікту відкрив стрілянину з автомата прямо на території міської ради. За словами свідків, Качур поводився агресивно та погрожував присутнім, а сам інцидент став резонансним не лише в місті, а й на рівні області. Поліція затримала мера, вилучила автоматичну зброю та боєприпаси з його кабінету, а місцеві медіа та громадські активісти висловили занепокоєння безкарністю посадовця.
У Вінницькому міському суді досі триває розгляд кримінальної справи за обвинуваченням Віктора Качура у вчиненні хуліганства із застосуванням зброї.
Не відставав від батька і Олександр Качур. У червні 2021 року він став фігурантом справи про умисне нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості — внаслідок бійки біля одного з кафе у Немирові, під час якої потерпілим став Володимир Гонтар. Втім, у березні 2024 року провадження було закрито після того, як потерпілий відмовився від обвинувачення.
Попри всі скандали, Віктор Качур і далі залишається на посаді міського голови, зберігаючи контроль над Немировом і місцевими владними структурами.
Де закінчується детектив?
Новий роман Андрія Кокотюхи став мимовільним віддзеркаленням реальності, в якій живуть мешканці Немирова. Історії про корупцію, безкарність, політичне пристосуванство та насильство, які роками асоціюються із сімейним кланом Качурів, виглядають настільки неймовірними, що могли б стати сюжетом для гостросюжетного трилера.
У цьому «павутинні мороку», де межа між правдою і вигадкою стирається, детективна проза й реальне життя дивовижно зливаються.
