Вінниччина вже давно спостерігає, як «блискуча» кадрова політика голови обласної ради В’ячеслава Соколового дедалі більше перетворює управління регіоном на хроніку кримінальних скандалів, у якій шлях від директорського кабінету до лави підсудних став напрочуд коротким.
«Ми Вінничани» вже зазначали, що В’ячеслав Соколовий — екс-очільник Вінницької обласної прокуратури, а нині видатний діяч правлячої на Вінниччині «Української стратегії Гройсмана» та один із найближчих соратників вождя цієї фамільної партії — використовуючи умови повномасштабної війни, зосередив у своїх руках право одноосібного призначення керівників підпорядкованих обласній раді комунальних закладів без жодних конкурсів і прозорих перевірок, фактично перетворивши цей процес на закриту виграшну лотерею для «своїх».
Останнім гучним «успіхом» цієї стратегії стало призначення Наталії Іванишеної директоркою «Обласного центру комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю внаслідок інтелектуальних порушень» у селі Крищинці. Лише 7 квітня 2026 року Соколовий підписав розпорядження про її призначення, а вже за два тижні — 21 квітня — правоохоронці офіційно повідомили їй про підозру у вчиненні особливо тяжкого злочину. Раніше Наталія Іванишена працювала у цій же установі на посадах заступниці директора та завідувачки відділення.
Посадовицю, яка мала б опікуватися найбільш беззахисними людьми, підозрюють у торгівлі людьми за ч. 2 ст. 149 КК України. За даними слідства, Іванишена разом зі спільником — соціальним працівником — використовувала безпорадний стан підопічних із психічними захворюваннями, вивозячи їх на місцеве кладовище для виконання важких робіт: вирубки дерев і прибирання території. Фактично, за версією слідства, під прикриттям комунальної установи діяла схема трудової експлуатації, у межах якої хворих людей перетворили на безкоштовну робочу силу для робіт на цвинтарі.
Проте історія з Іванишеною — не прикра випадковість, а закономірний наслідок системи, яку вибудував Соколовий за мовчазної підтримки партайгеносе із «стратегії Гройсмана», які контролюють більшість мандатів в обласній раді. Якщо згадати попередні знакові кадрові рішення еспрокурора, складається враження, що стаття 149 КК України (торгівля людьми) фактично перетворилася на своєрідний «фірмовий знак» для ставлеників голови облради.
«Ми Вінничани» неодноразово розповідали, що одним із найяскравіших прикладів стала ситуація навколо «Вінницького обласного центру підготовки громадян до національного спротиву» — структури з бюджетом у 189 мільйонів гривень, яку Соколовий також комплектував керівниками на власний розсуд. Перший його обранець — Ігор Чорний — на момент призначення вже фігурував у кримінальному провадженні щодо шахрайства та мав статус обвинуваченого в іншій справі, яка перебувала на розгляді суду. На посаді він не протримався й місяця: його затримали за підозрою в організації схеми продажу фальшивих висновків ВЛК.
Однак справжнім «дублікатом» історії Іванишеної стала справа третього керівника цього ж Центру національного спротиву — Руслана Шевчука. У серпні 2025 року цьому полковнику ДСНС у відставці та ставленику Соколового також повідомили про підозру у торгівлі людьми за тією ж 149-ю статтею КК України. За версією слідства, Шевчук змушував підлеглих рятувальників безоплатно працювати на будівництві власних маєтків. Крім того, йому інкримінують розтрату 6,4 мільйона бюджетних гривень під час закупівлі захисного спорядження.
Таким чином, маємо сталу тенденцію: Соколовий одноосібно призначає на керівні посади осіб, які або вже мають проблеми із законом, або починають грубо його порушувати буквально з перших днів роботи. Із чотирьох призначених Соколовим у 2025 році керівників Центру нацспротиву Вінниччини двоє прямо з директорських крісел «поїхали» у СІЗО, а тепер додається ще й директорка реабілітаційного центру, яку підозрюють у тому, що вона здавала хворих у фактичне «рабство» — на цвинтарі.
І це, якщо не враховувати нещодавнє «полюбовне» розпорядження Соколового про звільнення «за угодою сторін» Віктора Голоти — багаторічного керівника Яришівського психоневрологічного будинку-інтернату — одразу після скерованя до суду обвинувальних актів щодо тієї ж торгівлі людьми та ще й незаконного поводження зі зброєю.
За версією слідства, Голота разом із подільниками — інженером з охорони праці Сергієм Стецюком та інструкторкою з трудової терапії Ольгою Єршовою — замість належного догляду та реабілітації пацієнтів інтернату роками використовували їх як безкоштовну робочу силу: залучали до роботи на фермах і в приватних господарствах, змушуючи, зокрема, копати могили для померлих співмешканців.
Втім, обласна влада в особі того ж голови облради Соколового якось не поспішала ані з перевірками підпорядкованого закладу, ані з кадровими рішеннями. Більше того — після відкриття правоохоронцями резонансної кримінальної справи ситуація фактично залишалася без публічної реакції обласної ради, що створює враження замовчування проблеми, фактичного прикривання порушень та системної бездіяльності.
Наразі директорка «Обласного центру комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю внаслідок інтелектуальних порушень» Наталя Іванишена відсторонена від посади рішенням суду, а перший заступник голови облради Володимир Кістіон був змушений підписати нові розпорядження — фактично «продублювати» її відсторонення та призначити черговим «тимчасовим» керівником закладу Ніну Дудник, яка, власне, і очолювала установу до призначення Іванишеної.
Водночас, поки «стратеги» Гройсмана продовжують керувати областю в ручному режимі, вінничани бачать, як важливі заклади та великі бюджети опиняються в руках людей, , чиї моральні орієнтири, м’яко кажучи, викликають серйозні запитання. Кожне таке призначення Соколового — це прямий удар по репутації Вінниччини та черговий доказ того, що кулуарна кадрова політика під час війни є прямою загрозою для безпеки та інтересів громади.
