Замість того щоб без зайвого пафосу спрямовувати бюджетні мільярди на реальне посилення оборони та знищення окупантів, вінницькі посадовці та їхні тіньові куратори перетворили війну на зручний майданчик для самореклами за кошти платників податків. Те, на що неодноразово звертали увагу «Ми Вінничани», тепер зафіксовано й на загальноукраїнському рівні: Рух «Чесно» оприлюднив аналітичне дослідження про те, як очільники міст привласнюють колективні заслуги громад. І одним із найбільш показових — фактично хрестоматійних — прикладів того, де закінчується звичайна звітність і починається відверта політична реклама на темі допомоги армії, стала саме Вінниця.
Як нагадали речники Руху «Чесно», у 2025 році Вінниця формально стала лідером за часткою видатків на військову допомогу Силам оборони — на це спрямували 17,6% міського бюджету, або 1,49 мільярда гривень.
У той же час на сторінці міського голови Сергія Моргунова з’явилося понад 150 публікацій із відео та фото, де він позує на фоні дронів та іншого обладнання.
Втім, головне питання полягає в тому, під яким «соусом» подається ця придбана за кошти платників податків техніка.
Аналітики «Чесно» встановили, що значна частина комунікації про допомогу фронту вибудувана навколо так званого «Міжрегіонального координаційного гуманітарного штабу». Саме навколо цієї структури і виникає найбільше політичних маніпуляцій з боку місцевої влади.
Штаб був урочисто створений навесні 2022 року за ініціативи Сергія Моргунова та голови облради Вячеслава Соколового, а координатором виступив експрем’єр і колишній мер Вінниці Володимир Гройсман. Відтоді майже кожне повідомлення Моргунова про передачу техніки супроводжується згадками або тегами цих політичних соратників.
Водночас ключовий момент полягає в тому, що ця розпіарена структура фактично не має статусу юридичної особи. Ба більше, у документі про її створення прямо зазначено, що штаб створювався насамперед для гуманітарних потреб — координації допомоги, забезпечення продовольчої безпеки та підтримки переселенців, тоді як питання військової допомоги там згадувалося лише побіжно.
Показово, що в офіційній відповіді на запит «Чесно» Вінницька міська рада детально перелічила всі напрями фінансування оборони, однак про «Міжрегіональний координаційний гуманітарний штаб» не згадала жодного разу. Причина проста — через цей «штаб» не проходить жодної копійки. Реальні кошти на дрони та інше оснащення надходять не від засновників штабу, а безпосередньо з міського бюджету.
У кращому випадку «штаб» виконує роль координаційного майданчика для збору запитів і комунікації, однак у публічному просторі це подається значно ширше. На камери посадовці нерідко говорять у стилі: «Я хотів би від імені нашого «Міжрегіонального координаційного гуманітарного штабу» подякувати нашим хлопцям від імені територіальної громади».
Таке штучне злиття двох різних площин — бюджетного фінансування та політичного бренду — фактично створює механізм привласнення спільних досягнень громади. Витрати залишаються на платниках податків, тоді як політичні дивіденди, пізнаваність і медійна присутність концентруються в активі конкретних осіб.
В той же час «Ми Вінничани» не раз зазначали, а рух «Чесно» звернув на це увагу в іншому своєму дослідженні, що найцікавіше починається ще й тоді, коли придивитися, з чого саме складається рекордна сума вінницьких витрат на оборону. Далеко не всі з минулорічних 1,49 мільярда гривень перетворилися на безпілотники чи тепловізори для бійців на передовій. Окрім прямих закупівель майна для ЗСУ, Нацгвардії та добровольчих формувань, до цієї суми також включені кошти, передані до державного бюджету у вигляді субвенцій. Окремо Вінницька міська рада придбала військові облігації на 350 мільйонів гривень. Це, безумовно, є внеском у підтримку державної економіки, однак ці кошти надходять до загальної скарбниці країни, а не спрямовуються на безпосередні нагальні потреби конкретних підрозділів на фронті.
Крім того, «військові» витрати міста розподілені між трьома окремими цільовими програмами: комплексною правоохоронною програмою (підтримка поліції та забезпечення правопорядку в тилу), програмою поліпшення техногенної та пожежної безпеки (фінансування роботи рятувальників та ДСНС) та власне програмою заходів із забезпечення обороноздатності військових частин. Фактично це означає, що значна частина розпіареного на всю країну «оборонного» бюджету спрямовується на утримання правоохоронної системи та служб порятунку в самому місті, далеко від лінії бойових зіткнень.
Ще більший простір для маніпуляцій криється в інших статтях видатків. Зокрема, у Вінниці діє окремий цільовий фонд підтримки ЗСУ та соціально-економічного розвитку міста, на який у 2025 році передбачено 11,6 мільйона гривень. Уже сама назва фонду свідчить про його розмитий характер: під цією вивіскою кошти можуть спрямовуватися як безпосередньо на армію, так і на більш загальний «соціально-економічний розвиток» — зокрема, на поточні ремонти чи благоустрій міста.
У підсумку маємо класичне замилювання очей: у той час, як Вінниця гучно звітує і лідирує за загальними (номінальними) витратами на безпеку, за сумами, витраченими на прямі закупівлі необхідного майна саме для фронту, першість насправді утримують інші міста.
Вінничани дійсно віддають на захист країни колосальні кошти зі своїх податків, але місцеві керманичі навчилися майстерно упаковувати тилові видатки, міські потреби та купівлю держоблігацій у мілітарний камуфляж, паралельно привласнюючи народну допомогу під вивіскою свого віртуального політичного «штабу».
