У житті головної спортивної арени Вінниці намітилися кардинальні зміни, які вже викликали чимало розмов у місті. Виконавчий комітет міської ради вирішив передати міський стадіон «Локомотив» в управління футбольному клубу «Брацлав».
Офіційно це подається як реалізація інвестиційного проєкту, переможцем якого, власне, і став футбольний клуб. Причому став він ним як єдиний учасник оголошеного конкурсу. За умовами угоди, переможець зобов’язався вкласти в об’єкт 2,241 мільйона гривень, для чого вже навіть підписано попередній договір будівельного підряду з вінницьким ТОВ «Олеріт». В управління клубу переходять вбудовані нежитлові приміщення, будівля стадіону, трибуни та футбольне поле. Здавалося б, звичайна історія приватно-державного партнерства у спорті, якби не дані з державних реєстрів, які змушують подивитися на цю угоду під зовсім іншим кутом.
За даними аналітичної системи YouControl, юридична особа ТОВ «Футбольний клуб «Брацлав» — це абсолютно нова структура, зареєстрована 16 вересня 2025 року. Статутний капітал компанії становить 1,3 мільйона гривень, а її єдиним засновником і стовідсотковим власником є Дмитро Тімошенко. І ось тут криється головна інтрига: офіційна адреса реєстрації бенефіціара — Донецька область, селище Оленівка. Так, йдеться саме про ту Оленівку, яка з 2014 року перебуває під російською окупацією. Яким чином компанія, чий єдиний власник має таку юридичну прив’язку до окупованої території, безперешкодно стає єдиним учасником і переможцем конкурсу на управління ключовою комунальною спортивною інфраструктурою Вінниці, — питання, яке міська влада публічно залишає без коментарів.
Поки номінальний власник із донецькою пропискою залишається непублічною фігурою, обличчям проєкту виступає директор клубу Юрій Максименко. Для Вінниці це людина добре відома. 44-річний Максименко має за плечима серйозну кар’єру професійного футболіста. Він грав на позиції універсала за алчевську «Сталь-2», тернопільську та вінницьку «Ниви», чернігівську «Десну», «Буковину», а також встиг пограти за кордоном — в узбекистанській «Согдіані» та азербайджанському «Шахдазі». Повісивши бутси на цвях, він не залишив футбол, а згодом став одним із помітних місцевих спортивних функціонерів. Нині Максименко очолює Асоціацію футзалу Вінницької області та є головою Вінницької міської асоціації футболу. У створеному паралельно з ТОВ «Футбольний клуб «Брацлав» однойменному футбольному клубі він виступає не лише як директор, а й як граючий президент.
Історія самого клубу «Брацлав» розпочалася значно раніше за появу нинішньої юридичної особи. У 2016 році в селищі Брацлав було засновано дитячу футбольну школу «Брацлав Junior». Команда школи брала участь у чемпіонаті України серед дитячо-юнацьких футбольних команд (ДЮФЛУ), однак після початку повномасштабного російського вторгнення у 2022 році більшість вихованців виїхала за кордон, через що діяльність школи призупинили.
Після цього керівництво школи вирішило створити дорослу аматорську команду, яка спочатку мала виступати в аматорських змаганнях, а згодом перейти на професійний рівень. У 2025 році був заснований футбольний клуб «Брацлав». Спочатку команда представляла однойменне селище, однак згодом керівництво клубу вирішило змінити його прописку на Вінницю.
Того ж 2025 року «Брацлав» дебютував у чемпіонаті України серед аматорів. А вже у 2026 році клуб заявили для участі в чемпіонаті України серед команд Другої ліги. Таким чином, за досить короткий час команда пройшла шлях від аматорського футболу до професійних змагань.
Проте спорт — не єдина сфера інтересів директора клубу. Юрій Максименко має багату політичну біографію. З 2015 по 2020 рік він був депутатом Вінницької міської ради від партії «Самопоміч», паралельно намагаючись від цієї ж політсили пройти до обласної ради. А от у 2019 році його політичні вектори різко змінилися — Максименко пішов на позачергові вибори до Верховної Ради по 13-му мажоритарному округу (Козятин, Хмільник, Калинівка) вже як кандидат від партії «Слуга народу». Депутатом парламенту він не став, як не став і депутатом обласної ради роком пізніше, коли знову балотувався від президентської партії на місцевих виборах.
Щоб зрозуміти ціну питання передачі стадіону, варто зануритися в історію та юридичний статус самої футбольної арени, навколо якої зараз точиться чимало розмов про «продаж землі забудовникам». Стадіон відкрили у серпні 1949 року, Він був відомчим — спортивною базою Південно-Західної залізниці, яку будували, як тоді повідомлялося, «силами фізкультурників» з кількох залізничних вузлів. Ситуація принципово змінилася у 1993 році, коли міська влада на базі майна стадіону створила Державне комунальне фізкультурно-спортивне підприємство «Центральний міський стадіон». Сьогодні ця структура існує як комунальне підприємство, і її єдиним власником є територіальна громада міста в особі міськради. Відповідно, жодного переходу права власності до ФК «Брацлав» не відбувається: місто залишається власником, КП — балансоутримувачем, а приватний клуб отримує майно виключно у користування на умовах інвестування.
Земельне питання простежується ще чіткіше. У травні 2006 року міська рада надала КП «Центральний міський стадіон» право постійного користування земельною ділянкою площею 5,9881 гектара. Це зафіксовано, наприклад, у рішеннях Вінницького міського суду. Земля під стадіоном залишається комунальною, а її використання пов’язане з розміщенням та експлуатацією об’єктів фізичної культури і спорту.
На цих шести гектарах розташовано набагато більше, ніж просто футбольне поле. За даними, які саме КП надавало Антимонопольному комітету, там знаходиться будівля стадіону загальною площею 4474,7 квадратного метра, окремі зали для важкої атлетики, боротьби та боксу, зал «Здоров’я», а також футбольне поле з біговими доріжками площею 11 408 квадратних метрів, волейбольний, мініфутбольний та інші спортивні майданчики. Частина цих приміщень офіційно здається в оренду, а КП отримує доходи, зокрема, від оренди приміщень та погодинного користування спортивними залами.
Цікаво, що нинішні шість гектарів — далеко не вся земля, якою свого часу користувалося спортивне комунальне підприємство. За даними Антимонопольного комітету, загальна площа земельних ділянок у постійному користуванні КП свого часу становила 47,5384 гектара. Окрім центрального стадіону площею 5,9881 гектара, до неї входили ділянки стадіону «Темп» площею 3,6633 гектара, територія на вул. Ватутіна, 18-Б площею 7,0690 гектара та ще майже 31 гектар землі на Сабарівському шосе, призначені для проведення змагань і занять з автоспорту.
Згодом земельний банк КП почав скорочуватися. У 2022 році міська рада припинила право постійного користування підприємства ділянкою площею 3,6633 гектара на вул. Сергія Зулінського, 29-А — у зв’язку з добровільною відмовою від неї. Окремим рішенням було припинено право постійного користування і ділянкою площею 30,8180 гектара на Сабарівському шосе. Підставою також стала добровільна відмова підприємства.
У підсумку маємо класичну для українських реалій багатошарову історію. На фасаді — красива ініціатива з порятунку інфраструктури та відродження вінницького футболу під керівництвом місцевої спортивної зірки з чималим політичним бекграундом. А в документах — новостворена фірма без фінансової історії, єдиний власник якої юридично «застряг» в окупованій Оленівці, але це не завадило йому без конкуренції отримати право на управління ключовим об’єктом спортивної інфраструктури міста.
