ТАБАЧНИК, ШАРІЙ, ШЕВЦОВ… У ВІННИЦІ ЗАОЧНО СУДЯТЬ ТОП-ЗРАДНИКІВ

У Вінницьких судах (міському та апеляційному) до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна вже заочно засудили декілька десятків депутатів держдуми рф, які голосували за визнання псевдореспублік «ЛНР» та «ДНР». Але крім того у Вінницькому міськсуді продовжується розгляд звинувачень, висунутих українським топ-зрадникам і менш титулованим громадянам росії.

Справа Табачника-Ворони-Саїдова

З травня 2023 р. у Вінницькому міськсуді розглядаються звинувачення у державній зраді (ч. 2 ст. 111), пособництві державі-агресору (ч. 1 ст. 111-2) та порушенні законів та звичаїв війни (ч. 1 ст. 438 КК України), які висунуті відомому українофобу та «руськомірцю» Дмитру Табачнику.

Минулих титулів у Табачника вагон і візочок: член керівництва Партії регіонів, депутат Верховної Ради 3-го і 6-го скликань, голова Адміністрації президента України (1994–1996 рр.), двічі віце-прем’єр-міністр України (в урядах Януковича, 2002-2003 рр., 2006-2007 рр.), міністр освіти і науки (в уряді Азарова, 2010-2014 рр.). Водночас, Табачник з 2014 р. переховується у росії, з 2015 р. перебуває у всеукраїнському розшуку і є фігурантом санкцій Євросоюзу за незаконне привласнення держкоштів.

З початком російського повномасштабного військового вторгнення на територію України, співпрацюючи з ФСБ і перебуваючи на прямому зв’язку з кадровим співробітником 9-го управління Департаменту оперативної інформації 5-ї служби ФСБ Олегом Козловим, Табачник організовував і координував діяльність керівників російських окупаційних адміністрацій у Херсонській та Запорізькій областях. Спільно з гауляйтерами Сальдо і Балицьким Табачник брав активну участь в організації псевдореферендумів в окупованих районах, безпосередньо виконував завдання московських кураторів щодо «переформатування» освітньої та медичної галузей під потреби країни-агресора. Саме за координації Табачника більшість навчальних закладів і лікарень регіону були переобладнані під казарми російських окупаційних угруповань.

Восени 2022 р. Табачника призначили «радником» керівника окупаційної адміністрації в тимчасово захопленій частині Запорізької області, включивши до місцевого осередку путінської партії «Єдина росія».

Асистував Табачнику ще один «видатний» діяч часів Януковича та фігурант чисельних корупційних скандалів – донеччанин Дмитро Ворона, який у 2006-2013 рр. займав посади заступника міністрів внутрішніх справ та юстиції і очолював міграційну та реєстраційну держслужби, а зараз є членом ради федерації рф, як представник незаконно анексованої Запорізької області.

Доктор наук, професор і академік Табачник ще до 2014 р. славився любов’ю до манускриптів, які десь погано лежать. Після Революції гідності у його маєтку знайшли книгозбірню крадених стародруків. Ще раніше Табачник подарував від імені Януковича Національному музею історії України раритетні листи Михайла Грушевського, тільки згодом з’ясувалось, що всі ці документи було викрадено із львівського архіву.

Коли ж жаданий Табачником «руській мір» на танках вдерся на запорізьку землю, крадій-букініст перекваліфікувався у типового всеїдного російського мародера. І організував викрадення та вивезення сільгосптехніки мелітопольських ТОВ «Техноторг-Дон» та ТОВ «Техноторг». Поплічником Табачника по викраденню тракторів та культиваторів став кадировець Мурад Саїдов.

Очільнику Чечні Рамзану Кадирову, якому верховний кремлівський фюрер симпатизує за здатність влаштувати небачений навіть за російськими мірками терор цивільного населення, надано ексклюзивне право призначати «смотрящіх» на окупованих українських територіях задля системного мародерства та вивезення награбованого майна. Мурад Саїдов – права рука кадирівського «смотрящього» за Кримом, і як більшість наближених до Кадирова – клінічний відморозок і безпридільник. Наприклад, в 2019 р. російськими силовиками була гучно затримана банда Саїдова, яка у ресторані «Зустріч» у кримських Саках влаштувала бійку із стрільбою, по- земляцьки вимагаючи у місцевого підприємця-чеченця частку у його бізнесі. Але через два місяці Мурад Саїдов вже був на свободі – не без допомоги двоюрідного брата Кадирова – бойовика та депутата Держдуми рф Адама Делімханова.

Уродженець Грозного Саїдов добре відомий і українським правоохоронцям, він був одним із ватажків чеченського злочинного угруповання Запоріжжя (бандитське псевдо «Суту»). Після низки бандитських розбірок у 2012 р. його депортували до росії. Тому і не дивно, що саме Мурада Саїдова після окупації росіянами Мелітополя Кадиров призначив місцевим «комендантом».

Але справжня слава до Саїдова прийшла в червні 2022 р., коли за обміном була визволена з полону відома українська парамедикиня Юлія Паєвська (позивний «Тайра»). Паєвську російські військові затримали ще 16 березня 2022 р. у Маріуполі, де вона надавала місцевим жителям та воїнам ЗСУ меддопомогу. Легендарну парамедикиню окупанти насамперед намагалися демонізувати: пропагандисти розганяли про неї безліч брехливої інформації, зокрема, що вона нібито вбила батьків маріупольських малюків, аби під виглядом їхньої матері виїхати із захопленого міста, що вона «працювала на чорних трансплантологів» і т. д. Багато хто з росіян, яких за путінського правління за допомогою телевізору перетворили на дебілів,  у цю маячню повірив. Тому інформація про обмін «Тайри» викликала ефект бомби, що розірвалася. Власне, росіян обурив не стільки сам факт звільнення «нацистки», як те, що її обміняли за «каламутною схемою» не на солдата-окупанта, який «відзначився», а на сина чеченського «авторитета», друга Кадирова. До того ж обміняний виявився… громадянином України, який категорично відмовився виїздити у Росію.

Швидко з’ясувались і деталі. «Тайру» міняли на 20-річного Адама Гриценка – сина Мурада Саїдова. Адам народився і виріс в Україні, ні з якими російськими окупантами в нашу країну не вторгався, а спокійно жив і продовжує жити не неокупованій «визволителями» території Запорізької області. Всупереч упевненості російсько-чеченських міняльників, що хлопець начебто заарештований, насправді Адама ніхто не чіпав, більш того, відмовившись їхати з України, він заявив на відео, що вважає Кадирова та його друзів «заблуканими людьми і що «мусульмани повинні йти шляхом Аллаха, а не шляхом Кадирова».

Справа Шарія-Шевцова

За повідомленням Офісу генпрокурора, прокурори Вінницької облпрокуратури ще у липні 2023 р. передали до Вінницького міськуду обвинувальний акт щодо блогера Анатолія Шарія та колишнього очільника поліції Вінниччини Антона Шевцова. В жовтні 2023 р. суд приступив до розгляду цієї справи.

Шарія та Шевцова підозрюють у державній зраді за попередньою змовою осіб (ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 111 КК України).

За матеріалами слідства, ексголова поліції Вінниччини співпрацював з російськими спецслужбами з 2018 р., перебуваючи на той момент в окупованому Криму. Він надавав кураторам з ФСБ інформацію про українських політиків, керівників підприємств паливно-енергетичної галузі, власників інтернет-ресурсів, яка могла бути використана проти України. Для цього користувався особистими зв’язками та відомостями з попередніх місць роботи.

Крім того Антон Шевцов до співпраці з ФСБ рф залучив проросійського блогера Шарія, який з 2019 р. проживає в Іспанії та організовує піар-акції проросійської спрямованості. Разом з Шарієм Шевцов почав створювати політично заангажовані тенденційні сюжети антиукраїнського змісту, в тому числі постановочні відео з допитів українських полонених.

За даними слідства, формально Шарій був залучений до негласної співпраці кадровим співробітником 9 управління департаменту оперативної інформації 5 служби ФСБ Максимом Косенком, але комунікував з російськими спецслужбами він через Антона Шевцова, який фізично знаходився в окупованому росіянами Севастополі.

Анатолій Шарій особливого представлення не потребує. Проросійський пропагандист та колишній журналіст українського походження. Веде відеоблог у YouTube, був частим гостем на антиукраїнських телеканалах «Перший незалежний», «КРТ», «НАШ», «112 Україна», «ZIK» та «NewsOne», пов’язаних з проросійським олігархом Віктором Медведчуком, медіамагнатом Тарасом Козаком та проросійськими політиками і втікачами Нестором Шуфричем, Євгенієм Мураєвим та Віталієм Захарченком. Ще він екс-активіст гомофобної організації «Любов проти гомосексуалізму», керівник забороненої іменної політпартії «Партія Шарія» та фігурант низки інших кримінальних справ.

А хто такий Антон Шевцов, є сенс пригадати більш детально.

Уродженець Севастополя Антон Шевцов був призначений керівником главку Нацполіції Вінниччини 28 січня 2016 р., причому, чи не вперше на «генеральську» посаду призначили підполковника. На той час більша частина кар’єри Шевцова у внутрішніх органах була пов’язана із Севастополем, де на різних посадах він служив у місцевому УБОЗі. Також працював він і у міністерстві. Потім, як зазначалось у офіційних релізах МВС, «під час анексії півострова навесні 2014 р. Антон Валерійович залишився вірним присязі та залишив Крим, він добровольцем вступив до роти патрульної служби міліції особливого призначення «Луганськ-1», близько року брав участь у бойових діях у зоні АТО, а згодом – у липні 2015 р. був призначений начальником Чернігівського міськвідділу Національної поліції».

Але у Вінниці на новій посаді Шевцов пробув лише три тижні. Активісти «Автомайдану», журналісти та небайдужі вінничани влаштували акцію протесту перед главком з вимогою відставки та арешту Шевцова за його зрадницькі дії. Попри офіційні компліментарні характеристики та завдяки сюжету телеканалу «Росія 1» багатьом стало відомо, що у травні 2014 р. Шевцов брав участь у «параді перемоги» в анексованому росією Севастополі, – на параді також був присутній російський диктатор путін. Пропагандисти телеканалу «Росія 1» у своєму репортажі розказали, що підтримати «ро­сійський Крим прийшли цілими сім’ями» і у камеру потрапила сім’я Антона Шевцова разом з ним.

Після розголосу та палаючих шин біля Вінницького управління поліції щодо Шевцова відкрили кримінальне провадження за державну зраду. Справу вела СБУ, яка незабаром повідомила про виявлені контакти Шевцова з представниками ФСБ на території окупованого Криму.

14 березня 2016 р. був оприлюднений наказ про відсторонення Антона Шевцова від посади начальника Головного управління Нацполіції у Вінницькій області. А сам Шевцов при спробі втекти у росію, був затриманий працівниками СБУ. Але Вінницький міськсуд так і не зміг обрати йому запобіжний захід, «не вклавшись» у 72 години (строк затримання особи без ухвали слідчого судді не може перевищувати 72 години з моменту затримання). А у травні 2016 р. прокуратура Вінницької області і зовсім закрила кримінальне провадження щодо Шевцова «за відсутністю складу злочину».

Починаючи з січня 2017 р., Шевцов став позиватись у судах за повернення на посаду начальника поліції Вінниччини. Судився і з активістами вінницького «Автомайдану» та місцевими журналістами. І Верховний Суд таки поновив його на посаді, зобов’язавши сплатити компенсацію за «вимушений прогул». Але Шевцов на той час вже назавжди втік до окупованого Криму…

Нагадаємо, що редакція «Ми Вінничани» запустила YouTube студію. Ми висвітлюємо актуальні теми та піднімаємо «гострі» питання. Кожен вінничанин може стати нашим гостем. Запрошуємо Вас переглядати відео за посиланням: