Він вивчав кримськотатарську музику, перекладав американських поетів-бітників, працював програмістом, а у складі музичного гурту майстерно грав на грецькому бузукі. 28 червня, у День Конституції України, життя 36-річного старшого матроса Ігоря Ходжаніязова обірвалося внаслідок прямого влучання російської керованої авіабомби. Він загинув під час виконання бойового завдання — лише за день до першого дня народження свого наймолодшого сина Гордія.
До початку повномасштабної війни Ігоря Ходжаніязова знали далеко за межами рідної Вінниці, де він народився у 1990 році. Для одних він був талановитим програмістом, для інших — унікальним дослідником, який із винятковою глибиною вивчав культуру та музичні традиції різних народів.
Залишивши цивільне життя, він добровільно став до лав захисників України, хоча, як згадують рідні, у мирний час був переконаним пацифістом. Ігор був надзвичайно миролюбною людиною, яка ніколи не шукала конфліктів і не застосовувала силу. Проте російська агресія змусила його взяти до рук зброю. Він не сховався від війни і не залишив службу навіть після народження третього сина.
У захисника залишилися дружина Олена Шикура, з якою вони прожили разом майже тринадцять років, та троє неповнолітніх синів, які тепер зростатимуть без батька. Дружина згадує Ігоря як людину надзвичайно чистої душі, щиру, добру й віддану своїй родині.
Цивільна біографія Ігоря нагадує історію людини, якій було цікаво пізнавати світ у всіх його проявах. Заробляв на життя програмуванням, але справжньою його пристрастю були література, історія та музика. Ігор Ходжаніязов писав вірші, які друкувалися в панк-журналі «Більше», перекладав твори з англійської. Зокрема, його переклади поезії американського бітника Ґреґорі Корсо увійшли до фіналу літературного конкурсу Metaphora.
Разом із друзями він заснував літературне угруповання «Новий шинок», був постійним учасником поетичних читань «Перша кава» у київському клубі «Купідон». У вільний час вів авторський Telegram-канал «Анонімний автор 18 століття», де публікував науково-популярні тексти та власні роздуми про історію, культуру й музику.
Найпомітніший слід Ігор залишив саме у сфері музики та фольклористики. Він був учасником гурту Mashala Doza, у якому віртуозно грав на бузукі — традиційному грецькому щипковому інструменті з родини лютневих. Особливо його захоплювало рембетіко — міський музичний стиль Греції, що виник на початку ХХ століття серед біженців і мешканців портових кварталів та став символом свободи й непокори.
Для професійної спільноти етномузикологів, фольклористів та істориків його загибель стала важкою втратою. Речники Міжнародного етномузикознавчого симпозіуму Ігоря назвали унікальним дослідником традиційної музики півдня України та Криму. Упродовж багатьох років він буквально по крихтах збирав і досліджував каракалпацькі, кримськотатарські, балканські та грецькі музичні традиції.
Усі, хто працював із ним, згадують Ігоря як людину виняткової ерудиції, яка вміла знаходити відповіді на найскладніші питання. До нього зверталися за порадами з найрізноманітніших тем — від техніки горлового співу до пошуку майже забутих гуцульських мелодій чи особливостей народних музичних традицій.
Навіть на фронті, серед постійної небезпеки, Ігор не переставав бути дослідником. Представники Музею Ханенків розповідали, що він примудрявся надсилати просто з передової рідкісні записи кримськотатарської традиційної музики, які згодом використовувалися у музейних програмах.
Історики наголошують, що він був справжнім носієм знань про східні та балканські музичні культури. Його загибель стала великою втратою не лише для рідних і побратимів, а й для української культури, адже Ігор Ходжаніязов мав ще безліч задумів, досліджень, перекладів і музичних творів, які так і не встиг реалізувати.
Поховають старшого матроса Ігоря Ходжаніязова у селі Зарванці поблизу Вінниці, на Алеї захисників України.
Замість нових перекладів, наукових досліджень і музичних відкриттів після нього залишилися троє синів, зібрані ним записи традиційної музики та вдячна пам’ять великої спільноти людей, для яких він устиг зробити надзвичайно багато.
Вічна пам’ять Герою!
