Чому на Вінниччині родину звільненого з полону захисника Маріуполя називають «окупантами»

Вінничина Суспільство

Тихе село Людавка на Вінниччині останнім часом живе далеко не спокійним життям. Посеред звичайної сільської забудови розгорівся конфлікт, у якому переплелися війна, людські долі, складна реабілітація та звичайні сусідські суперечки.

Протистояння між родиною переселенців Сулейманових і місцевими жителями давно вийшло за межі побутового непорозуміння та привернуло увагу видання «Новини Донбасу».

Усе почалося з прагнення повернутися до нормального життя після пережитих випробувань. Ілля Сулейманов — ветеран Національної гвардії України, військовослужбовець запорізької військової частини 3033 (23-тя окрема бригада охорони громадського порядку «Хортиця» у складі Південного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України), який обороняв Маріуполь. Навесні 2022 року під час спроби прориву з оточення його підрозділ потрапив у російський полон. Два роки і п’ять місяців він провів у неволі, пройшовши через місця утримання в Оленівці, Горлівці та Торезі. Лише у серпні 2024 року в результаті обміну військовий повернувся додому.

Його дружина Аліна — тренерка з кінного спорту з Мелітополя. Після початку повномасштабного вторгнення вона евакуювалася до Черкас, де допомагала рятувати коней із зон бойових дій. Після возз’єднання та демобілізації Іллі подружжя вирішило розпочати життя заново. На отримані виплати вони придбали будинок у Людавці та створили власну кінну ферму, де нині утримують сімох дорослих коней і лоша.

Для Сулейманових ферма стала не лише способом заробітку, а й соціальним проєктом. Вони безкоштовно проводять заняття з іпотерапії для дітей із ДЦП, допомагають у фізичній та психологічній реабілітації військових і цивільних, а також співпрацюють із хабом «ЯМаріуполь», організовуючи екскурсії для дітей. Щоб забезпечувати утримання тварин і фінансувати благодійну діяльність, подружжя проводить платні кінні прогулянки та фотосесії. Самі коні більшу частину часу перебувають на відкритому повітрі в умовах, максимально наближених до природних.

Втім, знайти спільну мову з усіма сусідами новим мешканцям села не вдалося. За словами Аліни, перший конфлікт виник після того, як вони попросили сусідів більше не косити траву на їхній земельній ділянці, оскільки вона потрібна для випасу коней. Згодом почали надходити скарги: спочатку на те, що коні надто голосно іржать, а потім — що великі тварини нібито можуть становити небезпеку для людей або безконтрольно бігати вулицями, якщо вершник впаде.

Аліна стверджує, що сусіди регулярно викликали поліцію та представників контролюючих органів, однак жодна перевірка не виявила порушень правил утримання тварин. Згодом, за її словами, конфлікт набув особистого характеру. На адресу родини почали лунати образи, переселенців називали «окупантами», вимагали залишити село, а Іллі дорікали за те, що він не повертається на фронт. Додатковим подразником, за словами жінки, стало те, що в побуті родина спілкується російською мовою.

Втім, у сусідів — інше бачення ситуації. Місцева жителька Олена категорично не погоджується з версією Сулейманових і вважає їхню поведінку неадекватною. На її переконання, кінна ферма не повинна працювати в межах житлової забудови, а має бути розташована щонайменше за 150 метрів від будинків. Жінка скаржиться на стійкий запах від утримання тварин і сіна, який, за її словами, заважає нормально дихати, а також на постійне іржання коней, через яке починають гавкати собаки й родина не може спокійно відпочивати.

Олена заперечує, що називала сусідів «окупантами», однак підтверджує, що робила їм зауваження через використання російської мови, яка під час війни викликає у неї негативні емоції. Крім того, вона публічно висловлює сумніви щодо військового минулого Іллі Сулейманова, зазначаючи, що її донька, яка три з половиною роки служила парамедиком, має відповідне посвідчення, тоді як сусід, за її словами, нікому своїх документів не показував. На думку жінки, саме молоде подружжя нерідко реагує на зауваження агресивно, переходячи на крик і лайку.

Староста Людавського старостинського округу Роман Пашковський намагається зберігати нейтральну позицію та закликає сторони до взаємоповаги. За його словами, він неодноразово виїжджав на місце конфлікту, однак порушень санітарних норм чи правил утримання тварин не виявив. Водночас посадовець позитивно оцінює діяльність ферми, пов’язану з реабілітацією дітей і військових, але розуміє й невдоволення частини мешканців через специфічні запахи.

Наразі місцева влада запропонувала компромісне рішення. Для ферми планують виділити окрему земельну ділянку на околиці Людавки, куди Сулейманови погодилися перевести коней. Тепер сторонам залишається дочекатися завершення необхідних процедур із оформлення документів. Якщо це рішення буде реалізоване, воно може поставити крапку в конфлікті, який уже кілька місяців не вщухає у невеликому вінницькому селі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *