Вінницька обласна прокуратура оприлюднила переможну реляцію, від якої, ймовірно, пересічному вінничанину має стати тепло й затишно: майже пів гектара цінної землі біля Центрального ринку у Вінниці офіційно повернуто громаді.
Виконання рішення суду подається як акт вищої справедливості, але справжня драматургія криється у фінальному акорді прокурорського звіту. Пресслужба прокуратури з майже святою простотою наголосила, що «наразі Вінницька міська рада може використовувати ділянки за прямим цільовим призначенням».
Яка зворушлива турбота про муніципалітет! Це все одно, що повернути лисиці ключі від курника і суворо наказати використовувати їх виключно для провітрювання приміщення.
Прокурори чомусь сором’язливо промовчали про те, що саме та сама міська рада свого часу зробила все можливе, аби це «пряме призначення» перетворилося на дозвіл на приватну забудову в інтересах дуже знайомих місту облич.
«Ми Вінничани» вже неодноразово інформували, що ця епічна драма розпочалася ще у 2013 році, коли під акомпанемент новорічних свят депутати міськради вирішили, що 4,5 тисячі квадратних метрів парковки можна віддати без жодних аукціонів за доступною ціною.
Підставою для такого щедрого подарунка стала наявність на ділянці «об’єктів нерухомості» загальною площею аж 7,7 квадратних метрів. Це та сама славнозвісна вінницька математика, де будка касира автоматично прирівнюється до права власності на територію невеликого стадіону. І зовсім «випадково» фірма-щасливиця «Вітеком» виявилася структурою, яку довгі роки очолювала дружина чинного мера Вінниці Сергія Моргунова. Очевидно, «прямим призначенням» ділянки тоді вважався не прохід для людей чи парковка для авто, а черговий сімейний торговельний центр можновладців, який мав постати на місці «стихійного базару».
Зараз, коли після років судових тяганин, протестів підприємців та втручання Феміди землю таки видерли з приватних рук, мерія отримує її назад із виглядом невинної жертви обставин.
І виходить доволі зручна схема: спочатку роками ухвалюються незаконні рішення щодо комунальної землі, далі з’являються проєкти під «своїх», потім — спроби щось там забудувати, а в підсумку все урочисто «повертається громаді». Формально — справедливість відновлено, по суті — коло просто завершує повний оберт.
Тепер, коли земля знову у розпорядженні чиновників з мерії, залишається спостерігати, чи надовго. Бо досвід підказує: щойно з’являється «перспективний проєкт розвитку» або «стратегічна ініціатива», у деяких «міцних господарників» місцевого розливу знову виникає інтерес трохи «підкоригувати» призначення земельних ділянок.
Історія тут доволі передбачувана: адже вінницька влада, як відомо, помилок не визнає — вона лише тимчасово відступає, аби згодом знову «здивувати» містян черговим архітектурним дивом на місці чергового громадського простору.
