Чому не відбувся великий обмін полоненими?

У суботу та неділю, 7 і 8 червня 2025 року, Україна та росія мали провести обмін військовополоненими у форматі «500 на 500». Утім, російська влада й підконтрольні їй пропагандистські ресурси розгорнули чергову інформаційну кампанію, звинувативши Україну в односторонньому зриві домовленостей щодо обміну полонених і репатріації тіл загиблих.

Проте офіційні заяви українських органів влади, а також аналіз дій Кремля свідчать: ідеться про цинічну спробу перекласти провину на Україну та використати надзвичайно болючу тему як інструмент тиску на суспільство.

Спробуймо розібратися, що сталося насправді.

Кремлівський демарш

Володимир Мединський, голова російської делегації на переговорах у Стамбулі, де було погоджено черговий масштабний обмін полоненими та репатріацію тіл загиблих, напередодні запланованого обміну виступив із низкою гучних звинувачень:

• Україна, мовляв, «несподівано перенесла на невизначений термін» і обмін військовополонених, і передачу тіл загиблих.
• Росія начебто вже підготувала й відправила першу партію з тілами загиблих українських військових.
• Крім того, російська сторона нібито передала Україні список із 640 військовополонених — поранених, хворих та молодих бійців — для початку обміну.

Ці заяви миттєво підхопили російські пропагандистські ЗМІ, намагаючись створити образ України як держави, що відвертається від власних полонених і загиблих воїнів.

Позиція України

Українська сторона повністю спростовує звинувачення, висунуті росією, наголошуючи: саме Кремль намагається «переграти» домовленості, досягнуті під час переговорів у Стамбулі.

1. Невідповідність списків

Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими пояснив, що ключова проблема полягає у діях російської сторони:

• Україна надала списки на обмін, сформовані відповідно до узгоджених категорій: тяжкопоранені, тяжкохворі, молоді військовослужбовці, а також обмін за формулою «всіх на всіх».
• Натомість росія передала списки, що не відповідали узгодженим критеріям.

Українська сторона надала свої зауваження та очікувала, що росія повернеться до виконання раніше досягнутих домовленостей. Однак, як заявив  у вечірньому відеозверненні  президент України Володимир Зеленський, станом на вечір 8 червня росія так і не надала повних списків військовополонених, про обмін яких була домовленість в Стамбулі.

2. Дотримання плану

Начальник Головного управління розвідки МО України Кирило Буданов підтвердив, що Україна ретельно готується до репатріаційних заходів, запланованих на найближчий час.

«Ми неухильно дотримуємося домовленостей, досягнутих у Стамбулі. Хто, коли і в який спосіб має бути обміняний — це не може бути предметом одноосібних рішень. Підготовка триває. Будь-який тиск і маніпуляції — неприйнятні», — наголосив Буданов.

Він додав, що всі уповноважені сторони були поінформовані про плани ще 3 червня, і обмін відбувається згідно з чітким графіком — попри «брудну інформаційну гру ворога».

3. Маніпуляції навколо тіл загиблих

Що стосується репатріації тіл полеглих, така домовленість справді існує. Проте остаточна дата заходу не була узгоджена. Росія вдалася до односторонніх дій, не погоджених у межах спільного процесу, намагаючись використати цю чутливу тему для створення медійного резонансу та тиску на українське суспільство. Про це заявили у Міноборони України

Рашисти не вперше вдаються тактики маніпуляцій

Дії росії зрив домовленостей є типовим прикладом пропагандистської тактики, яку вона застосовує не вперше. Схема виглядає так:

1. Домовленість. На переговорах сторони узгоджують чіткі критерії обміну — наприклад, включення до списків захисників Маріуполя, прикордонників чи інших категорій, яких росія традиційно не бажає віддавати.
2. Підміна. В останній момент російська сторона надсилає списки, які грубо порушують попередні домовленості, виключаючи з них ключових для України осіб.
3. Принципова відмова. Україна, відстоюючи інтереси кожного свого громадянина, не погоджується на нові, невигідні умови й наполягає на виконанні раніше досягнутих угод.
4. Інформаційна атака. Росія одразу ж переходить у публічний наступ: її пропагандисти розгортають кампанію з меседжем про те, що «Україна відмовляється забирати своїх полонених і тіла загиблих». Цей наратив працює на досягнення двох основних цілей:
   1. Внутрішній тиск. Спровокувати обурення в українському суспільстві, щоб створити тиск на владу.
   1. Зовнішня дискредитація. Представити Україну як ненадійного партнера на міжнародній арені.

Звинувачення росії у зриві обміну — це не просто фейкова інформація, а елемент спланованої інформаційно-психологічної операції. Її справжня мета — завдати емоційного удару по українському суспільству, посіяти зневіру та змусити Київ іти на невигідні поступки.