8 грудня 2024 року так звані опозиційні сили Сирії оголосили про звільнення Дамаска, що ознаменувало кінець багаторічного правління Башара Асада. Режим, який тримався на репресіях, підтримці росії та Ірану, рухнув за лічені дні.
Суперечливі повідомлення про долю самого Асада почали надходити ще зранку того ж дня. Спершу з’явилася інформація про ймовірну авіакатастрофу, у якій нібито загинув сирійський диктатор. Проте вже за кілька годин стало відомо, що він разом із родиною перебуває у Москві, отримавши притулок від путіна «з гуманітарних міркувань».
Не виключено, що Асад оселиться в елітному московському мікрорайоні «Рубльовка» і його сусідом стане колишній президент України Віктор Янукович, який проживає у селі Барвиха, що входить до мікрорайону «Рубльовка». Янукович придбав будинок вартістю приблизно 50 мільйонів доларів. У цьому ж елітному селі проживає і Ігор Плотницький — колишній так званий «глава» терористичної організації, відомої як «Луганська народна республіка», якого росіяни усунули з посади в листопаді 2017 року, але чомусь, на відміні від інших своїх одноразових гауляйтерів, не вбили. Його особняк у Барвисі має вартість не менше 30 мільйонів доларів.
Але «Рубльовка» — це не єдиний вибір. За даними міжнародної журналістської спільноти, родина Асада придбала щонайменше 20 розкішних квартир у престижному діловому районі «Москва-Сіті» на Пресненській набережній у Москві. Загальна вартість цієї нерухомості становить 40 мільйонів доларів…
Батьки перемоги
Батьками перемоги сирійців у боротьбі проти Асада фактично стали Ізраїль та Україна.
Ізраїль, незважаючи на рекомендації президента США Джо Байдена, обрав активну позицію. У відповідь на загострення конфлікту з боку терористів «Хамасу» та агресію терористичного угруповання «Хезболла», Армія оборони Ізраїлю завдала потужних ударів, які підірвали впевненість Ірану. Правлячі у Тегерані аятоли, побоюючись подальших дій Ізраїлю, фактично дистанціювалися від підтримки режиму Асада. Ізраїльські авіаудари стали сигналом про зміну регіональної рівноваги, що змусило союзників Асада зосередитися на власній безпеці.
Україна зіграла ключову роль, змусивши Кремль переорієнтувати ресурси на свій фронт. Провал планів «блицкригу» на українській території змусив росію відтягнути війська, техніку та навіть найманців, таких як угруповання «Вагнер», із Сирії. Це послаблення російської присутності створило вакуум, яким скористалися так звані сирійські повстанці і президент Туреччини Реджеп Ердоган, який хаос у Сирії використав для зміцнення своїх позицій. Турецькі проксі та підконтрольні їм повстанці захопили стратегічно важливе місто Алеппо, завдавши чергового удару по урядових військах, а відсутність підтримки з боку Москви стала критичною для режиму Асада і призвела до падіння Дамаску.
Кінець кровавої авантюри путіна
У 2015 році росія ввела свої війська до Сирії, врятувавши режим Башара Асада від неминучого падіння. Для Кремля це була не лише спроба зберегти союзника, але й демонстрація геополітичної ваги на міжнародній арені. І початкові успіхи російської військової операції, яка звелась до тотального бомбардування жилих кварталів сирійських міст авіацією, створили ілюзію тріумфу.
У 2017 році російський диктатор путін із пафосом відвідав авіабазу Хмеймім у Сирії, оголосивши про виконання всіх військових завдань і встановлення стабільності в регіоні. Незважаючи на численні жертви серед цивільного населення через російські авіаудари, Кремль використав знищення тисяч сірійців для демонстрації своєї військової сили.
Військові успіхи дали росії стратегічні переваги. Врятований Асад передав путіну в оренду на 49 років дві ключові бази — авіабазу Хмеймім і військово-морську базу в Тартусі. Вони стали важливими опорними пунктами для проєкції російської військової сили у Східному Середземномор’ї та виконання операцій у Африці. Сам Асад став опорою росії на Близькому Сході, а Кремль вклав у підтримку його режиму значні ресурси — фінансові, військові та дипломатичні.
Проте геополітична ситуація змінилася. Падіння режиму Асада поставило Кремль перед необхідністю евакуації своїх стратегічних баз. Забезпечення безпеки під час поспішного вивезення військових і залишків зброї з Сирії стало настільки критичним, що путін був змушений принизливо просити допомоги у президента Туреччини Реджепа Ердогана.
Крім того, Кремль тепер змушений пояснювати власному «глибинному народу», чому багаторічні зусилля й колосальні витрати виявилися марними. Перемога в Сирії, про яку путін урочисто заявляв щонайменше чотири рази, зрештою виявилася ілюзією.
Як «руський мир» перетворив Сирію на наркокартель
Башар Асад, який правив Сирією з 2000 року, утримував владу методами страху, терору та репресій, як і його батько Хафіз аль-Асад. Асад-молодший, який отримав освіту у Лондоні, прийшов до влади з надіями на модернізацію, але швидко зізнався, що демократія для нього — лише ілюзія. Завдяки жорстоким репресіям проти опонентів та розгалуженій мережі силових структур він зберігав владу, проте ціною громадянської війни, яка розпочалася в країні і унесла майже півмільйона життів. Асад застосовував масові бомбардування міст і навіть хімічну зброю для знищення власного народу.
Російська та іранська військова підтримка з 2015 року врятувала Асада від краху, але зробила його майже повністю залежним від Москви та Тегерана.
Під керівництвом «руського миру» Сирія перетворилася на руїни, які вражають безнадією навіть у порівнянні з містами України, внівець спаленими путінською армією. Шкільна система у Сирії фактично зникла, економіка зруйнована дощенту. Більшість із 20 мільйонів сирійців стали біженцями або внутрішньо переміщеними особами, роками живучи в переповнених таборах, які часто ставали мішенями для обстрілів з боку військ Асада та росіян. Вода та електрика подаються лише кілька годин на день або ж зникають на тижні.
На цьому тлі Асад будував розкішні маєтки-бункери та скуповував преміальні автомобілі. Джерело фінансування? Відповідь проста: наркобізнес. Сирія стала найбільшим виробником каптагону — психотропного препарату, який забезпечував головні валютні надходження режиму. За оцінками міжнародних експертів, виробництво амфетаміну приносило близько 57 мільярдів доларів на рік, що еквівалентно чверті ВВП України, яка, на відміну від Сирії, має працюючу промисловість та значно більшу чисельність населення. Наркотики стали основним джерелом іноземної валюти для сирійської економіки: доходи від каптагону становили понад 90% валютних надходжень.
Режим Асада тримався завдяки наркобізнесу, а також фінансовій та військовій підтримці росії й Ірану. Але його крах виявився стрімким, а особливі сподівання на молодшого брата сирійського диктатора Магера Хафеза аль-Асада, який командував елітною 4-ю бронетанковою дивізією та республіканською гвардією не виправдались. Військова «еліта» виявилася неспроможною до бою. Адже саме на базах 4-ї дивізії виробляли каптагон, і військові, перетворені на «хіміків», продемонстрували, що здатні лише накивати п’ятами при перших пострілах.
Що далі?
Антиасадівська «революція» породило численні прогнози щодо майбутнього Сирії. Деякі експерти вважають, що, попри жорстокість його режиму, країна може опинитися у ще гіршому становищі. Проте такі твердження виглядають спрощеними та не враховують реального стану речей.
Режим Асада залишив по собі руїни: масові страти, бомбардування, етнічні та політичні чистки, здійснені за підтримки російських військ, не забезпечили стабільності. Громадянська війна, яка почалася у 2011 році, продовжувалася протягом усього правління Асада, створюючи гуманітарну катастрофу.
Після повалення диктатора американські та ізраїльські військово-повітряні сили вже завдали сотні авіаударів, знищуючи склади зброї. Парадоксально, але саме зброї, на відміну від їжі та предметів першої необхідності, у Сирії залишилося надмірно багато. А повстанці, які повалили режим, представляють собою строкату коаліцію, до якої входять колишні бойовики ІДІЛ, «Аль-Каїди» та інших радикальних угруповань.
Крім того, приблизно третину території Сирії займають курдські поселення. Курди, один із найбільших народів без власної держави, мають напружені стосунки з Туреччиною, яка підтримує частину повстанців. Президент Туреччини Реджеп Ердоган давно демонструє ворожість до курдів, і ця взаємність лише підсилює напруженість. Конфлікти між контрольованими Туреччиною силами та курдськими формуваннями, скоріш за все, неминучі.
Додаткову загрозу становлять анклави у сирійській пустелі, які досі залишаються під контролем залишків «Ісламської держави». У цьому контексті американські та ізраїльські авіаудари спрямовані на зменшення кількості зброї в регіоні, що має запобігти новим масштабним військовим конфліктам.
Історія свідчить, що жорстока диктатура іноді здається стабільнішою альтернативою хаосу громадянської війни. Наприклад, після падіння режиму Саддама Хусейна в Іраку країна занурилася у тривалі конфлікти. Проте порівняння ситуації в Іраку та Сирії є недоречним. За часів Асада війна у Сирії ніколи не закінчувалась і стабільність була лише ілюзією.
Сирія тепер стикнеться з цілою низкою викликів. Відновлення країни, мінімізація гуманітарної кризи та створення базових умов для життя — це тільки першочергові завдання. Зробити «гірше, ніж за Асада», здається майже неможливим, тому що за Асада було дуже і дуже погано.
