Звітно-виборна конференція Федерації профспілок Вінницької області, що відбулася 28 квітня, стала показовим прикладом того, наскільки тісно офіційний профспілковий рух регіону зрісся з місцевою владною вертикаллю.
Промовистим є той факт, що новина про чергове переобрання Миколи Колесника головою обласних профспілок з’явилася на офіційному сайті Вінницької обласної ради раніше, ніж у власних профспілкових медіаресурсах. Це лише підтверджує, що для обласного керівництва Колесник є максимально зручною та зрозумілою фігурою, а самі вибори радше мали вигляд формальної процедури схвалення вже сталого порядку речей.
Захід зібрав усю верхівку місцевого чиновництва: від голови обласної ради В’ячеслава Соколового та його заступника Ігоря Івасюка до заступника міського голови Романа Фурмана (усі — представники правлячої на вінничині партії «Українська стратегія Гройсмана), а також керівників ключових державних служб.
Така надмірна присутність представників влади на звіті організації, яка за статусом має бути незалежним захисником найманих працівників, ставить під великий сумнів її реальну автономність і спроможність відстоювати інтереси робітників.
Сам Микола Колесник, який за результатами голосування залишився на посаді голови профспілок Вінниччини ще на п’ять років, є типовим представником старої школи профспілкових функціонерів. У структурах Вінницького облсовпрофу він працює безперервно ще з 1987 року, тобто з часів СРСР, пройшовши шлях від рядових посад до керівника, якого стабільно переобирають із 2015 року.
Його статус «старого-нового» очільника додатково закріплюється й через пряму інтеграцію в систему муніципального управління — Колесник і надалі залишається чинним членом виконавчого комітету Вінницької міської ради.
Керівництво Федерації «підсилили» призначенням першою заступницею Колесника Тетяни Побережної. Вона очолює Вінницький академічний обласний театр ляльок і водночас є депутаткою Вінницької обласної ради, звісно, також від партії «Українська стратегія Гройсмана».
Інакше кажучи, людина, яка представляє роботодавця, отримує керівну посаду в організації, що за своєю природою має захищати працівників саме від роботодавців. Повний винос мозку!
У результаті керівництво Федерації профспілок області вже традиційно знову було сформоване з осіб, які одночасно пов’язані і з владою, і з партійними структурами, і з адміністративним ресурсом.
Вінницька профспілкова «ідилія» різко дисонувала із буремними подіями у вищому керівництві Федерації профспілок України (ФПУ), структурним підрозділом якої є Федерація профспілок Вінницької області.
ФПУ — найбільше національне профспілкове об’єднання України, яке декларує мільйони членів у різних галузях економіки. Водночас організація є правонаступницею радянської профспілкової системи.
Після здобуття Україною незалежності у 1991 році ФПУ була сформована шляхом трансформації Української республіканської ради профспілок — структури, яка в радянський період діяла під жорстким контролем Москви в межах Всесоюзної центральної ради професійних спілок (ВЦРПС).
У 2025 році у ФПУ відбулася зміна багаторічного керівництва на тлі кримінального провадження щодо ймовірних зловживань із профспілковим майном. Григорій Осовий, який очолював ФПУ з 2014 року, а до того тривалий час був заступником голови Федерації, у липні 2025 року достроково склав повноваження. Його відставці передувало вручення підозри в межах справи про ймовірне незаконне відчуження профспілкового майна та обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. Сам Осовий заявляв, що рішення піти було продиктоване бажанням дати можливість оновленій команді сформувати сучасну стратегію розвитку профспілкового руху.
Новим очільником ФПУ 1 липня 2025 року було призначено Сергія Бизова — голову Всеукраїнської профспілки захисників України, спортсменів та працівників сфер. Водночас його статус у ФПУ визначається як тимчасове керівництво. Повноцінні вибори голови мають відбутися на з’їзді, запланованому на 21 травня 2026 року. Бизов претендує на цю посаду, і його участь у звітно-виборній конференції Федерації профспілок Вінницької області виглядала радше, як своєрідне передвиборче турне.
Окремий блок кримінальних процесів становлять справи колишнього заступника голови ФПУ Володимира Саєнка, який фактично контролював діяльність низки профспілкових структур, зокрема «Укрпрофтуру» та «Укрпрофоздоровниці», що розпоряджалися профспілковим майном. Наразі він перебуває під вартою та утримується в СІЗО вже протягом кількох років.
Саєнку інкримінують участь у схемах із відчуження майна, зокрема продаж будівлі курортної бальнеолікарні в Києві вартістю понад 138 мільйонів гривень. Окремо йому закидають спробу підкупу суддів Київського апеляційного суду шляхом передачі 150 тисяч доларів США з метою зміни запобіжного заходу. У 2025 році суд визнав його винним у спробі надання неправомірної вигоди та призначив покарання у вигляді позбавлення волі з конфіскацією частини майна.
У ФПУ, своєю чергою, заявляють про тиск на організацію та називають арешти профспілкового майна в межах кримінальних проваджень (зокрема під арештом перебуває санаторій «Хмільник» — один із найбільших оздоровчих комплексів на Вінниччині) спробами перерозподілу профспілкової власності.
На звітно-виборній конференції Федерації профспілок Вінницької області багато говорили про мільйонні внески на підтримку армії та соціальну допомогу. Водночас за патріотичною риторикою дедалі складніше не помітити головну проблему.
Сьогодні чимало експертів і громадян ставлять під сумнів здатність ФПУ в її нинішньому вигляді виконувати свою базову, першочергову функцію. Замість реальної боротьби за зростання зарплат, безпечні умови праці та захист працівників від зловживань роботодавців організація дедалі частіше сприймається як закрита система з незмінним керівництвом, що фактично працює в інтересах провладних еліт — тобто тих самих роботодавців, від яких мала б захищати найманих працівників.
