Скандальний кримінальний серіал навколо Вінницького об’єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ОМ ТЦК та СП), за розвитком якого стежать не лише у Вінниці та області, а й по всій Україні, дедалі більше нагадує заплутану драму без жодного світлого героя. Кожен із ключових фігурантів — від обвинуваченої підполковниці ТЦК Оксани Янчак та її колишнього підлеглого, головного сержанта Валерія Кищука, до Станіслава Смольницького, заявленого як потерпілого, — має репутацію, яка викликає більше запитань, ніж довіри.
Заплутаний клубок звинувачень, контраргументів і паралельних кримінальних проваджень породжує складні запитання, підриває суспільну довіру та стирає межі між жертвою і кривдником. Усе це розгортається на тлі напруженої ситуації в країні, затьмареної війною та викликами подальшої мобілізації.
Інцидент у ТЦК
За словами речників Державного бюро розслідувань (ДБР), 12 вересня 2024 року до Вінницького ТЦК та СП прибув 24-річний Станіслав Смольницький. Він мав чинне бронювання від мобілізації, оскільки працював на підприємстві критичної інфраструктури ПрАТ «Вінницяоблпаливо».
Варто зазначити розбіжність у версіях щодо мети його візиту: у публічних офіційних повідомленнях ДБР стверджується, що Смольницький прийшов саме оновити дані, маючи чинне бронювання, тоді як у матеріалах судової справи фігурує інформація, що він прибув за повісткою.
Його направили до підполковниці Оксани Янчак. Слідство стверджує, що Янчак, незадоволена відмовою Смольницького підписати анкету та скасувати бронювання, вдарила його по голові та почала душити. У кабінеті також перебував Валерій Кищук. За даними ДБР, він долучився до побиття, завдавши потерпілому щонайменше три удари кулаками в обличчя та голову. Після цього у Смольницького відібрали телефон, намагаючись розблокувати його за допомогою розпізнавання обличчя.
Внаслідок нападу чоловік отримав тілесні ушкодження, зокрема забій головного мозку, синці та садна (кваліфіковані як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я), та звернувся із заявою до ДБР.
27 березня 2025 року Оксані Янчак оголосили про підозру за ч. 5 ст. 426-1 КК України (у перевищенні службових повноважень в умовах воєнного стану). Того ж дня Вінницький міський суд обрав їй запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без права внесення застави та відсторонив від займаної посади.
31 березня 2025 року аналогічний запобіжний захід – тримання під вартою на 60 діб без права застави – було обрано і для Валерія Кищука, якого підозрюють за ч. 1 ст. 28, ч. 5 ст. 426-1 КК України (перевищення влади, вчинене групою осіб).
Оксана Янчак: на волю під заставу незрозумілого походження
Справа Оксани Янчак стрімко перейшла до апеляційної інстанції. Вже 3 квітня 2025 року Вінницький апеляційний суд під головуванням судді Світлани Мішеніної розглянув скаргу сторони захисту на запобіжний захід, обраний для підполковниці. Рішення першої інстанції було змінено: суд дозволив звільнення під заставу в розмірі 908 400 гривень.
Ввечері того ж дня, за кілька годин після оголошення рішення, за Янчак внесли необхідну суму, що дало їй змогу вийти з Вінницької установи виконання покарань №1, де вона утримувалася в слідчому ізоляторі. Цей факт одразу викликав запитання щодо походження коштів, адже сума значно перевищувала задекларований дохід підполковниці за 2024 рік, який становив близько 655 тисяч гривень (переважно грошове забезпечення та соціальні виплати). У своїй декларації, поданій 20 березня 2025 року, з майна Оксана Янчак вказала лише земельну ділянку площею 400 кв. метрів у Чернівецькій області.
10 квітня Вінницький апеляційний суд розглянув чергову скаргу захисту Янчак — цього разу щодо відсторонення підполковниці від займаної посади у ТЦК. Адвокат підозрюваної, Олександр Бахур, наголошував на численних заслугах підзахисної — зокрема, нагрудному хресті від Головнокомандувача ЗСУ, медалях за сумлінну службу, відзнаці за участь в АТО. Він також звернув увагу суду на подані Янчак 8 квітня рапорти щодо можливості її переведення на іншу посаду, не пов’язану з мобілізаційною діяльністю, і просив врахувати позитивні характеристики та нові кадрові документи з ТЦК (йшлося про можливе переведення Янчак для подальшого проходження служби до Оратова).
Адвокат доклав зусиль, аби підірвати репутацію Станіслава Смольницького, змалювавши його як провокатора. За твердженням захисника Янчак, Смольницький нібито систематично висміював діяльність ТЦК у соціальних мережах і, ймовірно, розголошував відомості, що можуть становити державну таємницю. На доказ цих слів було представлено лист ТЦК до роботодавця Смольницького. Натомість прокурор рішуче заперечив проти аргументів захисту.
У підсумку колегія суддів залишила скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін. Відсторонення підполковниці визнано обґрунтованим для забезпечення належного ходу слідства та запобігання можливому впливу на свідків або знищенню доказів. Таким чином, Оксана Янчак залишається відстороненою від посади до 25 травня 2025 року або до завершення досудового розслідування.
Валерій Кищук: від «ухилянта» до ТЦК
Хоча найбільшу увагу громадськості під час скандалу у Вінницькому ТЦК привернула Оксани Янчак — насамперед через її ключову та часто скандальну роль у мобілізаційних процесах у Вінниці, — фігура її «подільника» Валерія Кищука виявилася ще більш колоритною. Інцидент із Станіславом Смольницьким — далеко не перший випадок, коли Кищук опинився в центрі уваги правоохоронців.
Перебуваючи на посаді директора ПрАТ «Ямпільський кар’єр», Валерій Кищук у змові зі спеціалістом Вінницької ОДА Дмитром Мартинюком сфальсифікував акти виконаних робіт із ремонту дитячого садка на суму понад 287 тисяч гривень. У березні 2017 року Ямпільський районний суд визнав його винним за ч. 1 ст. 366 КК України, але призначив напрочуд поблажливе покарання: штраф у 510 гривень та річну заборону обіймати певні посади.
У 2015 році Кищука, старшого сержанта запасу, визнали придатним до військової служби, але він категорично відмовився отримувати повістку та виконувати військовий обов’язок. Розслідування за ст. 336 КК України тягнулося роками, справа кочувала судовими кабінетами, аж поки в травні 2019 року Немирівський районний суд не виніс вирок: два роки позбавлення волі. Проте Кищука одразу звільнили від відбування покарання за законом про амністію.
Дивовижно, але, попри судимість за службове підроблення та історію з ухиленням від мобілізації, у 2021 році Кищук обійняв посаду начальника відділення зв’язку Вінницького об’єднаного міського ТЦК та СП, що лише підкреслює суперечливість його кар’єрного шляху.
Схоже, сімейні традиції продовжив син Валерія – Василь Кищук, який також опинився в епіцентрі кримінального провадження. У 2023 році він влаштовувався на посаду адміністратора регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях, зазначивши попереднім місцем роботи ПрАТ «Ямпільський кар’єр», де директором офіційно досі значиться його батько, хоча той із 2021 року працює в ТЦК. У червні 2024 року Василя затримали співробітники ДБР за підозрою в отриманні хабаря у розмірі 20 тисяч доларів США за сприяння у виїзді військовозобов’язаних за кордон (ч. 2 ст. 369-2 КК України). На початку лютого 2025 року обвинувальний акт щодо Кищука-молодшого скерували до Вінницького міського суду, додавши ще одну сторінку до цієї заплутаної сімейної саги.
Станіслав Смольницький: від потерпілого до незаконного переправлення через кордон військовозобов’язаних
Попри статус потерпілого у гучній справі побиття в стінах Вінницького ТЦК та СП, Станіслав Смольницький також виявився далеко не ангелом з крохмальними крильцями. Нещодавно він став фігурантом іншого кримінального провадження, відкритого в іншій області — цього разу вже в якості підозрюваного в організації незаконного переправлення осіб через державний кордон.
5 березня 2025 року оперативники міграційної поліції ГУНП Житомирської області спільно з прикордонниками 9-го загону ДПСУ затримали Смольницького в Овруцькій громаді Коростенського району. За даними поліції, він за винагороду допомагав трьом чоловікам призовного віку – 21, 44 та 48 років – нелегально виїхати до Білорусі.
Схема виглядала так: троє чоловіків із різних регіонів України звернулися до невстановленого «координатора», який зв’язав їх із «перевізником» – Смольницьким. У Києві, біля магазину «АТБ», він зустрівся з «пасажирами», отримав від кожного по 8000 гривень (загалом 16 000 гривень та 200 євро) і на власному автомобілі Renault Megane повіз їх у напрямку кордону, уникаючи стаціонарних блокпостів. Проте близько 21:30 біля села Ігнатпіль автомобіль зупинили прикордонники.
Слідчі відділу поліції №1 (м. Овруч) Коростенського райуправління ГУНП Житомирської області повідомили Смольницькому про підозру за ч. 3 ст. 332 КК України (незаконне переправлення осіб через державний кордон). За версією слідства, він діяв за попередньою змовою з невстановленою особою та з корисливих мотивів. Досудове розслідування триває, правоохоронці встановлюють інших можливих учасників схеми. Процесуальний нагляд здійснює Коростенська окружна прокуратура.
Втім, 6 березня 2025 року Овруцький районний суд розглянув клопотання про обрання запобіжного заходу Смольницькому. Прокуратура наполягала на триманні під вартою, аргументуючи це ризиком впливу на свідків. Натомість підозрюваний і його захист заперечували звинувачення, стверджуючи, що Смольницький не був організатором, не знав про наміри «пасажирів» перетнути кордон і має сімейні обов’язки, зокрема догляд за родичами-інвалідами. І суддя відхилив вимогу прокуратури, обравши для Смольницького цілодобовий домашній арешт до 6 травня 2025 року з покладанням відповідних обов’язків.
