Народна депутатка від Вінниччини Ірина Борзова («Слуга народу») спробувала з’ясувати у соцмережах, чи дійсно українським вчителям масово затримують та недоплачують аванси. Проте замість простої статистики коментарі під дописом парламентарки перетворилися на гострий зріз проблем української освіти, медицини та депутатського піару.
Почалося все з тривожного повідомлення. Народна депутатка Ірина Борзова опублікувала пост, у якому поділилася результатами спілкування з вінницькими педагогами.
«Вчителі повідомляють про менший аванс. Вчора спілкувалася з вчителями з Вінниці — кажуть, аванс прийшов майже вдвічі менший», — написала пані Борзова, звернувшись до підписників із питанням, чи це поодинокий випадок, чи системна проблема нарахування заробітної виникла і в інших школах та громадах.
Реакція не забарилася. Щоправда, ситуація виявилася неоднозначною. Наприклад, користувачка Ксюша Шадей зі Жмеринки повідомила, що у їхньому місті проблем немає: «Аванс і зарплата нараховані відповідно до тарифікації і прийшли вчасно, як завжди».
Схожу позицію озвучила і Олександра Сологуб із Вінниці. Вона зазначила, що затримок чи недоплат немає, однак звернула увагу на іншу проблему: «Проблем із нарахуванням зарплати і авансу немає, але потрібно врегулювати питання оплати надбавки за умови праці (2600 Зеленського). Під час курсів підвищення кваліфікації надбавка не нараховується, хоча підвищення кваліфікації — невід’ємна частина роботи педагога».
«2600 Зеленського» — це неофіційна назва щомісячної доплати педагогам у розмірі до 2600 гривень, яку в публічному просторі подавали як ініціативу президента Зеленського. Йдеться про надбавку за престижність праці, яка встановлюється в межах фонду оплати праці і може сягати до 30% посадового окладу (у середньому — близько 2600 гривень).
У відповідь інша користувачка, Олена Кривцунова, порушила питання прозорості відрахувань: «Мало того, здається, що внески з цієї доплати у Пенсійний фонд не відраховуються, хоча утримуються. Куди йдуть 23%?»
Однак фінансове питання швидко відійшло на другий план, поступившись місцем куди глибшим проблемам. У коментарях згадали і про медиків — користувач Олександр Янченко зазначив, що медсестри в реабілітаційних центрах також отримують «копійки».
Найбільш резонансною під дописом стала дискусія щодо стану спеціальної освіти та інклюзивно-ресурсних центрів (ІРЦ). Користувачі використали майданчик, щоб висловити обурення тим, як держава та місцева влада ставляться до дітей з особливими освітніми потребами.
Користувач Артем Алтмишбаєв, батько дитини з інвалідністю, поділився показовою історією про депутатський піар: «У нас роблять подію року, коли депутатка від нашого округу дарує ноутбук для працівників ІРЦ. Я висловив своє незадоволення, мовляв, чому працівники не забезпечені всім потрібним і доводиться чекати або випрошувати подачки від депутатки? Так мене помічниця тієї депутатки заблокувала».
За словами чоловіка, на папері система працює гарно, а школи часто відкривають інклюзивні класи виключно заради отримання додаткового фінансування, не маючи жодного уявлення, як із цим працювати.
Тему підтримала Лариса Марченко, яка різко розкритикувала поточний стан справ в освіті: «Спецосвіту знищили, діти нікому не потрібні. Знань немає, сидять у класах, висидіти чотири години не можуть, це впливає на здоров’я дитини. Це вже Європа???»
Відповідаючи на цей закид, Артем Алтмишбаєв провів жорстку паралель між європейською та українською інклюзією. Він зазначив, що в Європі подібна система працює ще з 1990-х років. Там такі діти є в пріоритеті: держава працює над їхньою соціалізацією, паралельно навчаючи звичайних дітей повазі. Відповідно, і працівники, які займаються особливими дітьми, забезпечені гідною зарплатою та матеріальною базою.
«Наша влада замість того, щоб взяти вже готову систему і впровадити, зробила все через… як завжди. Зате з усіх сторін депутати кричать, як вони працюють заради дітей з інвалідністю… але то все лише піар і пусті слова», — резюмував дописувач.
Звичайна спроба нардепки перевірити інформацію про вчительські зарплати наочно продемонструвала рівень напруги в суспільстві. Українці втомилися від «показухи», точкових подарунків від політиків та імітації реформ. Люди вимагають системних рішень, належного державного фінансування шкіл та ІРЦ, а головне — гідних умов для дітей і справедливої оплати праці для тих, хто з ними працює.
