72-га окрема механізована бригада ЗСУ ім. Чорних Запорожців (72-а ОМБр) повідомила про призначення командиром бригади полковника Олександра Охріменка, який родом із Вінниччини. Це призначення відбулося після тяжких боїв та трагічного відходу бригади з Вугледару на Донеччині.
«Нові цілі, завдання, мета і набуття спроможностей. Противнику легко не буде», – йдеться у повідомленні бригади.
Військові подякували попередньому командиру бригади Івану Вінніку за його віддану службу та героїзм. Під його керівництвом бригада брала участь у багатьох ключових боях, зокрема за Бахмут, Павлівку, Вугледар, Микільське, Новомихайлівку та Водяне.
Хто такий Олександр Охріменко?
Олександр Охріменко народився 19 жовтня 1984 року в селі Велика Кіріївка на Вінниччині. З дитинства проявляв відмінні здібності у навчанні, а у 2006 році з відзнакою закінчив Одеський інститут Сухопутних військ. Свою військову кар’єру розпочав у саме у 72-ій ОМБр, де пройшов шлях від командира взводу до начальника штабу механізованого батальйону.
У 2014 році, з початком російської агресії проти України, Олександр Охріменко активно брав участь у бойових діях на сході країни. Його підрозділи першими вийшли у райони бойових завдань, здійснюючи захист Донбасу. Під час запеклих боїв за Червонопартизанськ на кордоні з рф у 2014 році його підрозділ був заблокований проросійськими угрупованнями та зазнав важких обстрілів з російської території. Згодом підрозділ потрапив у полон до російських військових, але був звільнений і продовжив виконання бойових завдань.
Після повернення з полону Олександр Охріменко продовжив очолюючи операції на передовій. Його військовий досвід охоплює оборону Авдіївки, бої за Маріуполь, за що офіцер був відзначений численними нагородами, зокрема «Хрестом бойових заслуг.
У 2021 р. Олександр Охріменко очолив 14-ту ОМБр у Володимирі-Волинському, а в липні 2023 року був призначений начальником Одеського обласного ТЦК та СП. Тепер полковник Охріменко повернувся на фронт, очоливши 72-у ОМБр.
Що передувало призначенню нового комбата?
Передавала втрата Вугледару, оборона якого стала справжнім символом мужності та самовідданості українських військових, перш за все 72-ї ОМБр. Протягом двох з половиною років Чорні Запорожці не лише відбивали численні атаки росіян, але й завдавали противнику втрат у багато разів більших за власні. Це місто, як панівна висота та зручне місце радіоелектронної боротьби та управлінні дронами, мало ключове значення для контролю південного флангу сил оборони на Донбасі. Українські воїни двічі відбили великі наступи росіян у 2022 та 2023 роках, демонструючи неймовірну стійкість у боротьбі за свободу та незалежність.
Але 24 вересня 2024 року єдина дорога до Вугледару з Богоявленки була взята під вогневий контроль російських військ, що наблизилися на відстань 1400 метрів до дороги. Саме в цей момент командування ОТУ «Донецьк» мало б віддати наказ на організований відхід, оскільки деблокувати місто не було можливості. Однак наказ на відхід не було дано вчасно. І у ніч з 30 вересня на 1 жовтня командування 72-ї ОМБр ухвалило рішення про відхід останніх підрозділів прикриття через неможливість подальшого ведення оборони. Операція супроводжувалася втратами через щільний вогонь ворога. За чотири дні оборони підрозділи 72-ї бригади втратили близько 30 військових, а п’ятьох військовослужбовців було захоплено та розстріляно російськими військами.
До цього 72-га механізована бригада, яка обороняла місто, не отримала підкріплення і поповнення, необхідного для продовження опору. Російські війська переважали українські сили у п’ять разів. Проти 72-ї бригади росіяни зосередили кілька мотострілецьких і танкових бригад, включаючи підрозділи спецназу та штурмові батальйони. Також під час боїв за Вугледар загинув командир 186-го батальйону ТРО Ігор Гриб. Обставини його загибелі до кінця незрозумілі і ще уточнюються. За попередніми даними, Ігор Гриб разом зі своїм батальйоном тримав позиції до останнього, виконуючи свої обов’язки з честю та відданістю. Його смерть також стала трагічною сторінкою в обороні міста.
