Польща обрала нового президента. У драматичній боротьбі, що тримала країну в напрузі до останнього моменту, перемогу здобув Кароль Навроцький, кандидат від опозиційної партії «Право і справедливість» (PiS). За повідомленням польських ЗМІ та офіційних джерел, після підрахунку 100% бюлетенів він отримав 50,89% голосів, випередивши свого опонента Рафала Тшасковського, мера Варшави, підтримуваного правлячою «Громадянською платформою» (49,11%). В той же час, екзитполи давали мінімальну перевагу Тшасковському.
Хто такий Кароль Навроцький?
42-річний Кароль Навроцький походить з Гданська, з робітничої родини з сильними опозиційними традиціями часів ПНР – його батько був активістом «Солідарності». Здобувши освіту в галузі управління персоналом та історії (згодом ставши доктором гуманітарних наук), Навроцький також має ступінь MBA Гданського політехнічного університету. У юності він активно займався спортом, зокрема боксом, ставши переможцем Кубка Польщі серед юніорів.
Професійна кар’єра Навроцького тісно пов’язана з дослідженням історії Польщі та політикою національної пам’яті. З 2009 року він працював в Інституті національної пам’яті (IPN), який очолив у 2021 році. Також керував Музеєм Другої світової війни в Гданську (2017-2021), де його рішення про демонтаж пам’ятників Червоній армії призвели до кримінального переслідування з боку рф.
Його шлях не обійшовся без скандалів: публікація під псевдонімом біографії гангстера, звинувачення у зв’язках з кримінальним світом (що він пояснював дослідницькою та ресоціалізаційною роботою) та інцидент під час теледебатів, що породив чутки про наркозалежність (спростовано негативним тестом).
На президентські вибори 2025 року Навроцький йшов як незалежний кандидат, підтриманий PiS, профспілкою «Солідарність» та чинним президентом Анджеєм Дудою. Його програма «План 21» включала податкову реформу, створення Фонду проривних технологій, розвиток інфраструктури, а також консервативні позиції щодо абортів, цивільних партнерств та обов’язкової вакцинації. Візит до США та зустріч з Дональдом Трампом, який публічно підтримав його кандидатуру, додали резонансу його кампанії.
Спірна риторика щодо України
Ставлення Кароля Навроцького до України є одним із найбільш дискусійних аспектів його політичної позиції. Він послідовно наголошує на пріоритетності вирішення історичних питань, зокрема ексгумації та вшанування польських жертв Волинської трагедії, як умови для повноцінної співпраці та підтримки євроатлантичних прагнень Києва.
«Доки не будуть вирішені наші справи, зокрема щодо ексгумації жертв Волинського геноциду на Україні, я не бачу майбутнього України в Євросоюзі та в НАТО», – неодноразово заявляв Навроцький, підкреслюючи, що його «партією є Польща».
Після першого туру виборів, аби заручитися підтримкою електорату ультраправої «Конфедерації», Навроцький погодився на вимоги її лідера Славоміра Менцена, підписавши декларацію, що включала пункти про недопущення України до НАТО та відмову від відправлення польських військ на українську територію. Він аргументував це тим, що вступ України до Альянсу означав би війну НАТО з росією.
Водночас Навроцький називає російську агресію «терором» і заявляє про готовність підтримувати Україну у військовому плані, проте виступає проти того, аби Польща ставала «вторинним ринком для українських товарів». Його заяви про спільну відповідальність «європейських еліт» за війну та візит до Москви у 2018 році викликали звинувачення у відтворенні російської пропаганди.
Владна ієрархія Польщі та баланс сил
Перемога Кароля Навроцького створює цікаву конфігурацію у польській владній системі. Формально, президент у Польщі є главою держави та головнокомандувачем збройних сил, має право вето на закони, представляє країну на міжнародній арені та призначає прем’єр-міністра. За ним у ієрархії йдуть маршалки Сейму та Сенату.
Однак, ключові важелі виконавчої влади зосереджені в руках прем’єр-міністра, який очолює уряд. Саме уряд відповідає за поточне управління державою, реалізацію внутрішньої та зовнішньої політики. Наразі цю посаду обіймає Дональд Туск, лідер «Громадянської платформи», яка сформувавши «Громадянську коаліцію» здобула перемогу на парламентських виборах 2023 року, сформувавши уряд спільно з «Третім шляхом» та «Новими лівими».
Таким чином, Польща вступає в період потенційного «співіснування» (cohabitation) між президентом, підтриманим опозиційною PiS (яка мала свого президента в особі Анджея Дуди з 2015 по 2025 рік), та урядом, сформованим їхніми політичними опонентами. Це може призвести до напружених відносин між двома гілками влади, особливо в питаннях законодавства (президентське вето) та зовнішньої політики, де позиції Навроцького, зокрема щодо України, можуть суттєво відрізнятися від курсу уряду Туска.
Майбутнє покаже, чи зможуть новообраний президент та чинний уряд знайти точки дотику заради стабільності країни, чи Польщу очікує період політичного протистояння, що вплине як на внутрішню ситуацію, так і на її роль на міжнародній арені.
