Четверо жителів Вінниччини, засуджених за державну зраду та співпрацю з російськими спецслужбами, вже пів року очікують на передачу до росії в рамках обміну. Однак Москва не поспішає визволяти фанатів путіна та прихильників «русского мира». Власне, навіть власних військових росія обмінює неохоче, за винятком кадирівців. Лише бійці з підрозділів, підконтрольних очільнику Чечні Рамзану Кадирову, обмінюються швидко і першочергово. Це підкреслює той факт, що у навпіл-фашистській путінській «великій росії», росіяни не входять до складу пріоритетних етносів. Що ж до українських зрадників, то вони, схоже, були для росіян лише інструментом одноразового використання.
25 липня 2024 року Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими разом із Головним управлінням розвідки, Службою безпеки України та Секретаріатом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини презентували спільний державний проєкт «Хочу к своим». Його мета – сприяти обміну українських колаборантів на українських громадян, утримуваних у російському полоні.
Від початку реалізації цього проєкту у списках засуджених колаборантів були четверо жителів Вінницької області. Нещодавно до них додався п’ятий, проте, ймовірно, помилково, адже до Вінниччини він жодного стосунку не має.
Хто ж з вінничан згодився на передачу його на теретирію росії або на тимчасово окуповану росією територію України в рамках обміну військовополоненими?
42-річний уродженець села Кострижівка Заставнівського району Чернівецької області, а нині мешканець Ладижина, Віталій Чемерецький, був засуджений за публічні заклики до зміни меж території України.
12 травня 2021 року Ладижинський міський суд визнав Чемерецького винним за ч. 1 ст. 110 КК України. Згідно з матеріалами справи, у період з 2014 по 2017 роки він неодноразово публікував у соціальних мережах «Вконтакте» та «Одноклассники» фотографії та відео із закликами до створення «народних республік» у Вінницькій, Запорізькій, Херсонській та Одеській областях. Експертиза підтвердила, що ці публікації містили прямі заклики до порушення територіальної цілісності України.
Слідство встановило, що Чемерецький діяв умисно, керуючись політичними та ідеологічними мотивами. Його дії були спричинені обуренням щодо суспільно-політичної ситуації в країні, яке він висловлював у своїх дописах.
Чемерецький уклав угоду з прокурором про визнання винуватості, за якою йому було призначено 3 роки 6 місяців позбавлення волі. Проте, враховуючи його щире каяття та попередній вирок за ч. 1 ст. 309 КК України (зберігання наркотиків), суд звільнив його від відбування покарання з випробувальним терміном на два роки. Протягом цього часу він був зобов’язаний періодично з’являтися до органу пробації та повідомляти про зміну місця проживання чи роботи.
Однак 22 грудня 2022 року Ладижинський міський суд скасував умовне засудження Чемерецького та направив його для відбування покарання у місцях позбавлення волі. Причиною стали систематичні порушення громадського порядку та адміністративні правопорушення. У період з червня 2021 року по вересень 2022 року Чемерецький 11 разів притягувався до адміністративної відповідальності за домашнє насильство, появу в нетверезому стані в громадських місцях, дрібне хуліганство та неповагу до суду.
Представник органу пробації подав клопотання про скасування умовного засудження, зазначивши, що поведінка Чемерецького свідчила про його небажання виправлятися. Суд підтримав позицію пробації та прокурора, наголосивши, що систематичні правопорушення є підставою для такого рішення. Аргументи захисту щодо наявності у Чемерецького п’ятьох дітей на утриманні та його заяви про намір виправитися були визнані недостатніми.
67-річний уродженець села Безводне Ямпільського району Вінницької області, Володимир Наконечний, який проживав у Вапнярці, засуджений до 5 років позбавлення волі за поширення проросійських матеріалів у забороненій соціальній мережі «Однокласники».
30 травня 2024 року Вінницький апеляційний суд залишив без змін вирок Томашпільського районного суду від 12 березня 2024 року. Суд встановив, що Наконечний, використовуючи VPN для обходу блокування, систематично поширював публікації та відеоматеріали, які виправдовували російську агресію, глорифікували окупантів і звинувачували українську сторону у злочинах. Серед поширеного контенту були матеріали про «звільнення» Мелітополя, нібито «жорстоке ставлення» до полонених в Україні росіян, а також дописи, що заперечували ракетний удар по торговому центру у Кременчуці.
Наконечний не визнав своєї провини, заявляючи, що його акаунт було зламано. Проте суд, враховуючи систематичний характер публікацій, їх кількість і відсутність звернень Наконечного до правоохоронних органів щодо зламу акаунту, визнав ці заяви безпідставними.
Захист намагався оскаржити вирок, посилаючись на недостатність доказів та неперевірену версію про злам акаунту. Однак апеляційний суд підтвердив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. У рішенні зазначено, що Наконечний усвідомлював протиправність своїх дій і навмисно поширював матеріали, які виправдовували російську агресію.
74-річний пенсіонер із Жмеринки, уродженець міста Ворошиловськ (нині Алчевськ) Луганської області, Микола Михайліченко, 28 квітня 2023 року був визнаний винним у державній зраді та засуджений Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Згідно з матеріалами справи, у період із вересня по листопад 2022 року Михайліченко збирав і передавав представникам головного розвідувального управління генерального штабу зройних сил рф інформацію військового характеру. Він надсилав через месенджер Telegram координати розташування військових об’єктів, органів влади, лікарень, де лікувалися українські військові, а також об’єктів критичної інфраструктури, таких як мобільні вишки та електропідстанції у Жмеринці. Крім того, він знімав відео пошкодженої ракетним обстрілом тягової підстанції «Жмеринка Подільська». За ці дії Михайліченко отримував грошову винагороду.
На суді Михайліченко частково визнав провину, підтвердивши, що всі дії, описані в обвинувальному акті, були здійснені ним. Водночас він «увімкнув дурника», заявляючи, що був спровокований працівниками СБУ і діяв нібито з метою «самостійного розкриття цієї справи». Він також пояснив, що все життя служив у Збройних силах Радянського Союзу, був під контролем КДБ і вважає себе вірним присязі, яку прийняв ще в радянські часи. Також він заявляв, що має негативне ставлення до «англосаксів, які захопили владу в Україні», та до діяльності біолабораторій на території країни, зокрема у Вінниці.
Але суд встановив, що Михайліченко діяв свідомо, виконуючи завдання російських спецслужб. Його твердження про провокацію СБУ і намір розкрити цю справу самостійно суд визнав спробою уникнути відповідальності. Аргументи захисту щодо похилого віку обвинуваченого також були відхилені через високу суспільну небезпеку його дій.
Суд конфіскував автомобіль Mercedes-Benz 240, що належав Михайліченку, а також мобільні телефони та комп’ютер, які використовувалися для передачі інформації. Банківську картку, на яку надходили гроші, було знищено.
Вінницький апеляційний суд залишив вирок першої інстанції без змін.
31-річного Володимира Калачика, уродженця села Голодьки Хмільницького району Вінницької області та мешканця Вінниці, 20 листопада 2023 року засудили до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна за державну зраду. Вирок ухвалив Вінницький міський суд.
Цікаво, що Голодьки, де народився Володимир Калачик, є рідним селом іншого, відомого уродженця – першого заступника начальника головного розвідувального управління генерального штабу збройних сил росії Володимира Алексєєва, який з 2011 року займає цю посаду. У 2017 році цей міжнародний злочинець, причетний до масових убивств жінок та дітей у Сирії та аналогичних військових злочинів в Україні, отримав звання героя росії.
Мешканці Голодьків розповідають, що батько Володимира Калачика свого часу був старостою у місцевій релігійній громаді української православної церкви московського патріархату. Хоча ця громада згодом перейшла до Православної церкви України, Калачик-старший залишився вірним московській конфесії. Як учитель, він викликав обурення місцевих мешканців, наполягаючи, щоб учні писали слово «росія» з великої літери. Через численні скарги батьків його перевели до іншої школи. Після розлучення з матір’ю Володимира Калачика, він одружився вдруге. Його нова дружина має двох синів, які служать у Збройних силах України, тоді як їхній зведений брат тепер проведе багато років за ґратами через державну зраду.
З матеріалів слідства відомо, що у травні-червні 2023 року Володимир Калачик, працюючи комірником у ТОВ «ІТЦ Енергооблік», збирав та передавав ворогу інформацію військового характеру. Він фотографував стратегічні об’єкти, зокрема Державне підприємство «45 експериментальний механічний завод» та Казенне науково-виробниче об’єднання «Форт» МВС України.
Калачик фіксував розташування військових патрулів, бойової техніки та блокпостів, а також за допомогою програмного забезпечення «Netmonitoring: Cell& WiFi» збирав дані про точки доступу Wi-Fi і мобільні вишки. Уся інформація передавалася російському куратору, ймовірному співробітнику ФСБ, через месенджер Telegram.
Під час судового засідання Калачик заперечував свою вину, стверджуючи, що насправді він мав намір «викрити» свого російського куратора, якого нібито вважав громадянином України. За його словами, він навмисно надавав застарілу та загальнодоступну інформацію. Однак суд критично оцінив цю версію, встановивши, що передані дані були актуальними та мали чіткий військовий характер. Більше того, переписка між Калачиком та російським куратором свідчить про те, що вінничанин був обізнаний про справжню особу свого співрозмовника та його приналежність до російських спецслужб.
Однак, Вінницький міський суд визнав дії Калачика державною зрадою в умовах воєнного стану. 1 лютого 2024 року Вінницький апеляційний суд залишив вирок без змін, підтвердивши законність зібраних доказів та умисний характер дій обвинуваченого. Суд підтвердив, що Калачик діяв умисно, передаючи інформацію військового характеру представнику іноземної держави, чим завдав шкоди обороноздатності та державній безпеці України. Суд також відхилив доводи захисту щодо недопустимості доказів, отриманих з телефону та ноутбука Калачика, зазначивши, що обвинувачений добровільно надав доступ до своїх пристроїв.
На сайті державного проєкту «Хочу к своим» 62-річний уродженець Львова Володимир Кузнєцов, який проживав у Кременчуці Полтавської області, значиться як уродженець Вінниччини. Він був засуджений Крюківським районним судом Кременчуку до 12 років позбавлення волі за державну зраду, хоча на згаданому сайті його термін чомусь вказано як 5 років.
Згідно з матеріалами справи, Володимир Кузнєцов, який висловлював незадоволення українською владою, у 2014 році під час відпочинку в окупованому Криму встановив контакт зі співробітниками ФСБ рф. У період з 2014 по 2019 роки він передавав їм інформацію про суспільно-політичну, соціально-економічну та військову ситуацію в Полтавській області й Україні загалом.
Для передачі даних Кузнєцов використовував електронну пошту, створюючи чернетки з текстовими повідомленнями та прикріпленими файлами. Такий підхід дозволяв його кураторам із ФСБ отримувати необхідну інформацію без відправлення листів.
Особливу увагу привернув епізод у квітні 2019 року, коли Кузнєцов передав списки працівників ПАТ «Джей Ті Інтернешнл Україна», які перебувають на військовому обліку, зокрема учасників бойових дій. Також він надав дані про офіцерів запасу, солдатів і сержантів із мобілізаційними розпорядженнями. Експертиза підтвердила, що ці відомості є службовою інформацією ЗСУ.
На суді Володимир Кузнєцов повністю визнав свою вину та розкаявся. Він підтвердив усі обставини, викладені в обвинувальному акті, й попросив суд обмежитися дослідженням лише його показань та характеристик.
Суд врахував його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину як пом’якшуючі обставини. Водночас, з огляду на тяжкість злочину, спрямованого проти основ національної безпеки України, суд не міг застосувати умовне покарання. У результаті Кузнєцов отримав 12 років ув’язнення.
