На початку березня 2026 року вінницькі посадовці гучно відзвітували про черговий «успіх» на міжнародній арені — участь делегації міста та області в одній із найбільших туристичних виставок світу ITB Berlin 2026.
Представники департаменту маркетингу та туризму міськради з ентузіазмом розповідали про презентацію України під гаслом «Let’s plan Ukraine», у межах якої Вінницю позиціонували як приклад стійкості та «солідарного туризму». Центральним елементом презентації став проєкт «Camino Podolico» — культурно-пізнавальний маршрут, створений за аналогією зі знаменитим іспанським Шляхом святого Якова.
Маршрут, що проходить від Вінниці до Кам’янця-Подільського через мальовничі села Поділля, презентували як інструмент психоемоційного відновлення, розвитку внутрішнього туризму та підтримки місцевих громад.
Втім, за лаштунками берлінського пафосу, презентаційних слоганів і яскравих візуалізацій «першого українського паломницького шляху» залишаються цифри та результати, які змушують інакше поглянути на ефективність туристичної стратегії регіону і реальну її віддачу.
Згідно з нещодавніми аналітичними дослідженнями видання «Слово і діло», що ґрунтуються на звітах про сплату туристичного збору за 2025 рік, реальний фінансовий ефект від так званої вінницької «гостинності» виглядає доволі скромно на тлі багатьох інших регіонів.
За минулий рік громади Вінниччини акумулювали 6,8 мільйона гривень туристичного збору. Хоча місцева влада акцентує на зростанні цього показника на 133,2% у порівнянні з довоєнним 2021 роком, у загальноукраїнському вимірі цей результат навряд чи можна назвати проривним.
Показовим є порівняння з сусідніми регіонами. Черкаська область, яка суттєво менше інвестує у міжнародний піар, зібрала 28,6 мільйона гривень — більш ніж у чотири рази більше, ніж Вінниччина. Ба більше, саме Черкащина продемонструвала й один із найвищих темпів зростання — 282,2%, що фактично ставить під сумнів тезу про визначальну роль презентацій та виставкових кампаній у формуванні туристичних потоків.
На цьому тлі навіть Полтавська область із 8,4 мільйона гривень випередила Вінниччину, тоді як остання опинилася поруч із регіонами з нижчими показниками — Рівненською (4,9 мільйона гривень) та Чернівецькою (4,7 мільйона гривень).
У той час як Київ (70,6 мільйона гривень) та Львівська область (63,1 мільйона гривень) традиційно утримують лідерські позиції, Вінниччина залишається у так званій «середній групі», де гучні маркетингові кампанії поки що не знаходять прямого відображення у бюджетних надходженнях.
У цьому контексті закономірно виникає питання до ефективності регіональних туристичних стратегій: чому «унікальні продукти» на кшталт «Camino Podolico» та заяви про «високу якість сервісу» не трансформуються у співставні з іншими регіонами податкові надходження?
Поки ж паломницький маршрут до Кам’янця-Подільського здебільшого генерує іміджевий ефект — у вигляді згадок у медіа, презентаційних матеріалів і міжнародних виставок — його прямий внесок у місцеві бюджети залишається обмеженим. Це, своєю чергою, ставить питання про баланс між витратами на масштабну промоцію та її фактичним економічним результатом.
