Академік Кіля Азіров розповів, як Бандера зробив сиротою бравого вояка Швейка

Колишній прем’єр-міністр України за часів Януковича, а нині втікач і щойно посвячений у «академіки» російської академії наук Микола Азаров (він же «кровосіся», який у дівочості носив прізвище Пахло) знову потішив гігантською порцією абсурду. Цього разу Азаров заявив, що видатного чеського письменника Ярослава Гашека, автора роману «Пригоди бравого вояка Швейка», нібито «оголосили ворогом українського народу і зарубали сокирою бандерівці прямо на очах у родини». І, звісно, додав — усе це зробив «київський режим», який узяв на озброєння «методи атентату».

На чергові «історичні відкриття» академіка Пахла звернули увагу, зокрема, голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров і блогер Денис Казанський, які опублікували фрагмент виступу новоспеченого «вченого».

Казанський одразу нагадав: Ярослав Гашек помер у Чехословаччині у 1923 році. Природно. У ліжку. Без бандерівців та сокир. І навіть без об’явлення його «ворогом нації».

На той момент Степанові Бандері, якого Азаров вочевидь має на увазі, було всього 14 років. Жодних «бандерівців» тоді в природі не існувало. Як, зрештою, і Google, де Азаров наразі має змогу хоч трохи перевірити факти, аби не нести ахінею.

Ймовірно, Пахло переплутав Ярослава Гашека з Ярославом Галаном — радянським публіцистом, убитим у 1949 році у Львові. Але Галан і Гашек — це як порівнювати оселедець з косовороткою: перший — совєтський пропагандист, другий — хоч теж мав нагоду перетворитись на совєтського пропагандиста, але залишився класиком європейської сатири. Та й Галан не був автором «Швейка», а Швейк, на щастя, не був Галаном.

До слова, дружина Галана, за яким убивалася уся радянська пропаганда, тихо загинула в ГУЛАГу. Але це вже не вписувалося ані у світлу радянську, ані у світлу російську казочки, тому про це вголос не нагадують.

Ймовірно, Пахло переплутав Ярослава Гашека з Ярославом Галаном — радянським публіцистом, убитим у 1949 році у Львові. Але Галан і Гашек — це як порівнювати оселедець із косовороткою: перший — просто совєтський пропагандист, другий — хоч і мав нагоду перетворитися на радянського агітатора, але зумів залишитися класиком європейської сатири. Ну, і звісно, — Галан не писав «Швейка», а Швейк не був Галаном.

До речі, дружина Галана, за яким «убивалася» вся радянська пропаганда, сама зникла у нетрях ГУЛАГу. Але ця деталь, як і вся історична реальність, не надто вписується у світлі казки — ні радянські, ні теперішні російські. Тому про її трагічну загибель воліють не згадувати.

Можна було б поцікавитися: невже в російській академії наук не знайшлося бодай одного живого академіка, який би спробував заперечити, коли «академічний мандат» вручали людині, що черпає знання з ефірів Скабєєвої? Але з іншого боку, у тій самій академії числиться академіком й Рамзан Кадиров — людина, яка не змогла закінчити навіть середню школу.

Та й чого вже дивуватися? Шеф Азарова, Віктор Янукович, свого часу називав Анну Ахматову «Ахметовою», гордо називав себе «проффесором» і вершив історію, сидячи на золотому унітазі.