На Вінниччині чоловік виголошував присягу російській армії, заявляв про любов до путіна і погрожував українським військовим. Його судили за глорифікацію агресора та виправдовування війни рф проти України. Покарання — три роки за ґратами без жодних умовних термінів. Але подробиці справи, які стали відоми журналістам «Ми Вінничани», залишають відкритим питання: чи справді чоловік несамовитий у своєму путінському маренні — чи просто намагаєть уникнути мобілізації, прикриваючись істерикою та проросійською істерією?
21 липня Хмільницький міськрайонний суд визнав винним жителя Хмільницької громади за ч. 1 ст. 436-2 КК України — за виправдовування збройної агресії рф, заперечення її злочинів та глорифікацію російських військових.
Про вирок скупо повідомила пресслужба суду, зазначивши лише, що чоловік перед поліцейськими та представниками ТЦК виголошував присягу солдата рф, схвалював військове вторгнення та підтримував путіна. У суді він залишився при своїй думці й заявив, що «чекає приходу окупантів». У підсумку суд призначив йому три роки позбавлення волі без іспитового строку. Вирок ще не набрав законної сили.
У суді, звісно прізвища засудженого не назвали, але за інформацією «Ми Вінничани», мова йде, йдеться про 52-річного Костянтина Молчанова, уродженця села Тернувате на Миколаївщині, який мешкає у селі Березна Хмільницького району.
Ключовим доказом у справі став запис розмови, яка відбулась 13 квітня 2023 року — коли до Молчанова прийшли з повісткою. Пряма мова — без купюр:
– Хазяїн?
– Да.
– Доброго дня.
– Хлопці, я ж вам сказав, що я руський чоловік, коротше. Служив у руській армії. Ніколи в житті не піду в ніяку армію і нічого не буду розписуватись. До свиданья. Більше на мою землю не приходьте, говорити мені нема що.
– Це наша земля. Це українська земля.
– В мене нема… мені… українська — за забором. Там. Все, до свиданья.
– Ні, почекайте. Дивіться…
– Хлопці, ніколи в жизні я не піду служити.
– Зараз в Україні введено воєнний стан. Всі чоловіки…
– Стан — це не є війна. Стаття шістдесят три, шістдесят п’ять, почитай…
– Шістдесят три — це… Шістдесят п’ять — це якраз там написано ваш обов’язок…
– То я нічого розписуватись не буду. Які вопроси ще до мене?
– Тобто ви хочете сказати, що…
– Да! Я люблю путіна! Слава росії і слава путіну!
– Ви хочете сказати, що…
– Що я русскій і буду воювати…
– Вони не напали на нас?
– Я за росію буду воювати… за своїх, руських. І буду воювати проти України. Я — руський.
– Ви чоловік. У вас паспорт чий?
– Я відмовився від паспорта українського ще двадцять років назад. Мені не дають. Не дозволяють. Сказали — нельзя…
– А у вас є російський паспорт?
– Не дають. Не дозволяють мені виїхати. Не дозволяють відмовитись від громадянства. Хлопці, я ніколи в житті не буду українцем. Дзвонив і в Київ, і звертався. Ніхто не реагує. Нікому нічого. Всім вигідно розстріляти, вбити, знищити. Хлопці, вас будуть судити…
– Хто вас розстрілює?
– Ви всі будете висіти на стовпах.
– Чому?
– Злочин проти українців. Ви знищуєте український народ…
– Чим це?
– Ви знищуєте українську владу. Давайте наш разговор запишем на відео… Давайте, і зараз буде в інтернеті це все. Ви що, смієтесь, чи що? До кого ви прийшли?!
– То чому ми сміємось. Дивіться, то покажіть паспорт.
– Русский. Ленинградський воєнний округ, коротше. Сержант запасу руської армії. Присяга. Я, Молчанов Костянтин Анатолійович, торжественно клянусь перед лицем всей россии, служить родине русской и русскому народу, и своей присяге до конца жизни буду верен. Если я нарушу свою присягу россии — пусть покарает меня суровая рука моих товарищей. До свидания, товарищи «бандеровци»!
– Все зрозуміло…
