Територія сонця у Вінниці: від заборони барбекю до пошуків Білла Гейтса

Чи може напівзанедбаний дитячий санаторій стати оазою культури, відновлення та екології — і хто насправді визначає це майбутнє? Вінниці відбулися громадські слухання щодо концепції повернення до життя території колишнього дитячого санаторію імені М. Коцюбинського у мікрорайоні «Старе місто». Попри офіційні запевнення у відкритості та прозорості, питання про реальні механізми контролю, потенційні ризики забудови лишаються відкритими. Спробуємо розібратися, що схвалили учасники слухань.

18 липня 2025 року в приміщенні хабу «Місто змістів» відбулося чергове свято сучасної вінницької демократії — громадські слухання. На порядку денному стояло питання схвалення концепції ревіталізації «Території SUN» — колишнього дитячого санаторію імені М. Коцюбинського. Згідно з офіційним звітом, зібрання пройшло, як водиться, прозоро, відкрито, конструктивно і, звісно ж, завершилося схваленням. Про це 22 липня не без гордості звітував департамент маркетингу міста та туризму Вінницької міської ради.

Якщо вірити речникам департаменту, на заздалегідь анонсоване зібрання, яке мало визначити майбутнє 4,6 гектара землі в «Старому місті», прийшли не «підконтрольні» активісти мерії, а навпаки — зібралося близько півсотні найактивніших вінничан. Серед присутніх були стурбовані мешканці прилеглих вулиць, представники невгамовної мистецької спільноти, а також активісти громадських організацій. Одне слово — усі, кому було що сказати.

Запобіжник Скальського і Вешелені

Згідно з офіційним повідомленням, громадські слухання відкрив заступник міського голови Владислав Скальський. З перших слів він заспокоїв присутніх: територія, передана місту ще у 2017 році, має надійний захист від будь-яких спокус — діє пряма заборона на її приватизацію. «Це дуже хороший запобіжник», — наголосив Скальський. І в залі ніби полегшало.

У своєму виступі він окреслив амбітну мету — перетворити занедбану ділянку на приклад європейського публічно-приватного партнерства, спираючись на досвід міст-побратимів. «Навіщо вигадувати велосипед, якщо його вже винайдено в Європі?» — слушно зауважив Скальський. Зважаючи на те, скільки країн і муніципалітетів у Європі та Америці він встиг об’їздити під час повномасштабної війни, сперечатися з ним — справа невдячна.

Потім слово взяв директор департаменту маркетингу міста та туризму Олександр Вешелені. Він представив концепцію проєкту, наголосивши, що це результат багатомісячної співпраці громадських об’єднань «Плай», «Інша Освіта» та міської ради за підтримки Goethe-Institut Ukraine та програми EU4Culture.

Для довідки: Goethe-Institut Ukraine — німецька громадська організація, що популяризує німецьку мову за кордоном і сприяє міжнародній культурній співпраці. EU4Culture— ініціатива Європейського Союзу, спрямована на підтримку культурного та креативного секторів у країнах Східного партнерства, особливо в нестоличних містах.

За словами Вешелені, функціональне призначення території — створення центру відновлення, культури та екології. Особлива увага — дітям, молоді, а передусім — військовим і їхнім родинам, які потребують «місця для віднаходження внутрішньої опори».

Вешелені, як і Скальському теж можна вірити — і у контексті «ручної» громадськості, і щодо «правильного освоєння» культурного простору за бюджетний рахунок.

У 2020 році Вешелені спершу вінницький міський суд визнали винним у конфлікті інтересів: він укладав договори з підприємицею, яка водночас була його партнеркою та співзасновницею громадського обєднання «Культурний Кампус». Йшлося про тренінги, освітні та рекламні послуги, туристичний хакатон. Згодом апеляційний суд його виправдав, визнавши, що конфлікт інтересів не доведено. Водночас Вешелені отримав догану й все одно був внесений до держреєстру корупціонерів. Втім, це не завадило йому залишитися на посаді.

Схвалення

Згідно з офіціозом, обговорення вийшло «емоційним, але досить конструктивним». Мешканці мікрорайону, не надто вдаючись у тонкощі ревіталізації, насамперед говорили про наболіле – занедбаність, зарості та відсутність елементарного відчуття безпеки. Їхні запити були простими й життєвими: благоустрій, освітлення, тиша. А ще – механізм громадського контролю у вигляді Наглядової ради. Бо довіряй, але перевіряй. Особливо коли йдеться про тишу.

Голова громадської організації «Плай» Олександра Венславовська нагадала, що саме завдяки активістам ця територія за останні роки перестала бути порожньою плямою на мапі, перетворившись на простір для мистецьких та екологічних ініціатив – інструмент психологічного відновлення у складні часи.

Кульмінацією слухань стало голосування. Із 52 зареєстрованих учасників, зокрема й вимушених переселенців, які після початку повномасштабної війни знайшли дім у Вінниці, переважна більшість підтримала запропоновану концепцію. Тепер її обіцяють доопрацювати із урахуванням висловлених зауважень і вже в серпні винести на розгляд депутатського корпусу міськради.

«Дуже розраховуємо на те, що наша громада продемонструє вміння об’єднуватися», – підсумував Олександр Вешелені, анонсуючи також початок формування бюджету на першочергові заходи для протидії вандалізму.

Концепція

Що ж собою являє концепція ревіталізації «Території SUN» обсягом у 55 сторінок — так би мовити, поза межами офіціозу?

Треба визнати: представлений документ на папері виглядає як якісний стратегічний продукт, у якому заявлено низку позитивних засад.

По-перше, підхід. Автори концепції наголошують, що її підготовка тривала пів року й базувалася на сучасній методології з широким залученням громадськості: опитано сотні мешканців, проведено експертні резиденції, фокус-групи, тематичні обговорення тощо.

По-друге, юридичний запобіжник. У концепції враховано рішення міськради про заборону приватизації землі колишнього дитячого санаторію, а також її статус у Генеральному плані. Це, як стверджують розробники, мінімізує ризики появи чергової багатоповерхівки.

По-третє, баланс. У якості базового обрано так званий «гібридний» сценарій, який має поєднувати екологічну складову, культурні ініціативи та простір для тихого відпочинку. Такий підхід проголошується як найбільш стійкий і дозволяє уникнути крайнощів: від дикого парку розваг до закритої резервації для обраних.

Далі — екологія. У концепції окремо наголошено на збереженні біорізноманіття території та прописано низку «червоних ліній»: заборона капітального будівництва, зон барбекю, мотузкових парків тощо.

І, нарешті, управління. Запропоновано модель публічно-приватного партнерства, за якої керуючого партнера мають обирати на відкритому конкурсі, а реалізацію контролювати через механізм Наглядової ради.

Що не так з концепцією?

Попри амбіційність презентованої концепції, шлях від стратегії до реальності може виявитися тернистим. Ідея публічно-приватного партнерства виглядає переконливо на папері, але в українських реаліях це радше марафон крізь бюрократичні хащі. Нестабільне законодавство, складні погодження, ризик конфліктів між містом і приватним оператором — усе це здатне суттєво загальмувати реалізацію задуманого.

Окрема проблема — пошук самого керуючого партнера. Вимоги до керуючої компанії виписані настільки обширно, що мимоволі виникає враження, ніби будуть шукати не просто оператора, а Білла Гейтса, який у вільний від основної роботи час вирішить зайнятись урбаністикою. Досвід одночасно у кількох сферах, реалізовані міжнародні проєкти, підтверджена фінансова спроможність — на папері це виглядає переконливо, та в реальності таких кандидатів одиниці, якщо взагалі існують. І навіть самі автори концепції відверто визнають: це її слабке місце.

Ще один критичний момент — фінансова модель. Значна частина очікуваних надходжень запланована з грантів. А гранти — річ мінлива й залежна від зовнішніх обставин. Якщо донори передумають, проєкт може залишитися без ресурсу. Це створює ефект «сидіння на голці» грантової залежності — красивої, але крихкої.

Тиша та спокій — речі безцінні, але в цьому випадку доволі дорогі. Утримання 4,6 гектара території — це регулярні витрати на охорону, комунальні послуги, догляд за ландшафтом. Очікування, що еко-кав’ярні та майстер-класи все це покриють, можуть виявитися надто оптимістичними. У разі дефіциту коштів, левова частка навантаження ляже на плечі міського бюджету.

І, нарешті, ризик так званої «хіпстеризації». Сучасне мистецтво, креативні індустрії — усе це чудово, але часто працює для вузької аудиторії. Простий запит більшості на лавочку в тіні чи мангал у вихідний тут навряд чи буде задоволено — барбекю у концепції, як вже відмічалось, під забороною.

Без сумніву, «Територія SUN» — зразково підготовлений проєкт. Та шлях від амбітної ідеї до реального, живого простору пролягає через цілу низку управлінських, фінансових і бюрократичних бар’єрів. І тут варто згадати ще й багаторічну «кредитну історію» міських чиновників — з усіма її корупційними підтекстами й підозрілими обхідними маневрами. У підсумку наразі маємо лише схвалений кількома десятками учасників документ і очікування серпневої сесії міськради, де депутати цілком можуть проголосувати за низку «дрібних» правок — тих самих, про які широкій громаді поки що нічого не відомо.