Коли чуєш про «блакитних австралійців», уява малює далекі екзотичні острови, а не село Могилівка поблизу Вінниці. Та саме тут колишній десантник Володимир Біленький зумів розгорнути бізнес, що ламає стереотипи. Ветеринар за освітою, воїн за духом і підприємець за покликанням, він не просто вирощує раків — він формує цілу екосистему для ветеранів, у якій принцип «свій для свого» стає не гаслом, а повноцінною бізнес-моделлю. Детальніше про цю ініціативу, її розвиток, виклики та плани розширення розповіло видання LIGA.net, звернувши увагу на те, як ветеранський бізнес поступово перетворюється на приклад ефективної соціальної підприємницької моделі.
Володимир Біленький — людина дії. До великої війни він успішно розвивав у Вінниці мережу ветклінік «Vet House». Потім був фронт, десантні війська та важкий шлях повернення. Але замість того, щоб просто почивати на лаврах, Володимир вирішив знайти нову нішу.
«Ми спочатку поставили на креветок, але вони «не злетіли», — відверто зізнається підприємець. Проте невдача лише підштовхнула до кращого рішення. З’ясувалося, що австралійський блакитний рак росте втричі швидше за нашого рідного «річкового мешканця». Там, де українському раку треба три роки, «австралієць» справляється за один.
Локація першої ферми виглядає максимально автентично: дві старі сільські хати за 30 км від Вінниці. Володимир їх утеплив, встановив каркасні басейни, складні системи фільтрації та аерації. Тепер там «курорт» для раків.
Але масштаб зростає. Наступний крок — ревіталізація старих силосних траншей на території Інституту кормів у самій Вінниці. Там ветеран планує створити відкриті басейни, де поруч із його потужностями зможуть працювати і його партнери.
Головна фішка проєкту Володимира — ветеранська франшиза «Neborak», яка суттєво відрізняється від класичних моделей, де підприємець змушений платити значні роялті лише за право працювати під відомим брендом. У цьому випадку жодних вступних внесків не передбачено — Володимир принципово не бере грошей «за вхід».
Натомість ключовою умовою є навчання: кожен учасник має пройти спеціальний курс вартістю близько 1000 євро, який, утім, часто фінансується за рахунок грантових програм. Окрім цього, партнери отримують важливу перевагу — гарантований збут продукції, адже Володимир бере на себе зобов’язання викуповувати дорослих раків, фактично знімаючи з ветеранів один із головних ризиків бізнесу — пошук ринку збуту.
«Коли ветерани повертаються, вони часто не хочуть працювати “на дядю”. Вони хочуть власну справу, але бояться «наступити на граблі. Я ці граблі вже пройшов і готовий показати, де купити дешевше та як не втратити поголів’я через температуру води», — пояснює Володимир.
Сьогодні у вінницького десантника вже четверо партнерів-ветеранів. Хтось шукав новий сенс після демобілізації, хтось — надійне плече. Андрій Калашніков, кадровий військовий, каже прямо: «Коли об’єднуються ветерани — це інша історія. Якщо я бачу цінності людини, я їй довіряю».
Інший партнер, Ілля Заярний, демобілізувався лише восени 2024-го. Для нього така ферма — це можливість м’якої адаптації. Починати бізнес під наглядом того, хто вже пройшов цей шлях, значно простіше.
Для запуску мініферми потрібно близько 2 мільйонів гривень — сума чимала, однак вінницький підприємець допомагає партнерам фактично «хакнути систему» фінансування. Насамперед ідеться про гранти: Володимир особисто долучається до підготовки заявок на державні та міжнародні програми, і вже є успішні кейси із залученням до 1 мільйона гривень.
Другий інструмент — пільгові кредити за державною програмою «5-7-9%», яка дає змогу ветеранам отримати до 5 мільйонів гривень під низький відсоток.
Третій напрям — використання ветеранських фінансових сервісів, зокрема співпраця з FinStream, що спеціалізується на підтримці бізнесів, започаткованих колишніми військовими.
Історія Володимира Біленького — не стільки про біологію чи гастрономію, скільки про практичний підхід до бізнесу після служби. Ветеран із Вінниці розвиває власну справу і водночас допомагає іншим військовим знаходити можливості для роботи та доходу. Йдеться не лише про вирощування продукції, а й про створення зрозумілої моделі, яку можуть повторити інші. Якщо на полицях вінницьких магазинів з’являються блакитні раки, варто розуміти: за цим стоїть не лише технологія вирощування, а й співпраця між колишніми військовими, які підтримують одне одного у бізнесі.
