У складі Київської Русі було три основні центри, які поширювали свою владу на інші князівства. І так, після розпаду найвеличнішої із держав залишилось три головні удільні князівства. Київське, Новгородське та Ростовсько-Суздальське князівства. І якщо у двох перших князівствах хоча б виднілись перші зародки демократії, то у Ростовсько-Суздальському сформувалась деспотизм та тиранія. Науковим терміном — централізована система влади.
Україна завжди прагнула свободи
Фактично князь Боголюбський міг себе називати царем. Адже всі рішення приймав одноосібно і виключно у власних інтересах. У Київському князівстві рішення приймались на зборах бояр. А сам правитель виступав як «перший серед рівних». У Новгородському князівстві — основну владу мало народне віче, яке діяло під впливом бояр. Київське князівство вважалось найпотужнішим і задавало тон по всій території колишньої Київської Русі. Саме тому і кожного князя київського називали великим князем.
І ось з території теперішньої росії, 12 березня 1169 року почалось захоплення і розграбування Києва коаліцією з 11 князів. Коаліцію та військо зібрав Володимиро-Суздальський князь Андрій Боголюбський та очолив його син — Мстислав Андрійович в ході династичного конфлікту за владу на Русі між Волинськими та Суздальськими Мономаховичами. В історію Боголюбський увійшов як князь, який спалив Київ. Фактично це те, про що і сьогодні мріють московіти! Це єдиний князь, чию реконструкцію обличчя зробили в СРСР.

Цікаво, чому саме його? Чому не Ярослава Мудрого, який став тестем Європи і своїх доньок — українок зробив найвеличнішими правительками світу? Чому не Володимира Мономаха, який перший, хто встановив контроль над діяльністю лихварів і землевласників, скасував холопство за борги та розвивав зовнішню торгівлю в інтересах власного народу. Можливо тому, що московській владі СРСР було зовсім не вигідно прославляти тих князів, які походили з українських земель? Можливо тому, що потрібно було дискредитувати велич українського народу в очах всіх країн, які входили у Радянський союз.
Щоправда, за свої злодіяння Боголюбський поплатився. Його пошматували група князів, які змовились проти нього. У 2015 році під час реставрації Спасо-Преображенського собору в Переяславі-Заліському дослідники знайшли на стіні список із 20‑ти змовників, які вбили князя, та короткий опис самої події. Як не дивно, серед змовників були й наближені до князя особи. Як показує історія, така участь чекає кожного «царька», який вирішує узурпувати владу у своїх руках. За тими страшними часами на території сучасної України накинулась монгольська навала.
Чингісхан був кровожерним вбивцею. І будував тиранію. Монголи страшною війною дійшли аж до Середземномор’я. Захопили всю Східну і частину Західної Європи. Влада монголів трималась майже 350 років. У 1230 році князь Міндовг зумів створити Велике Князівство Литовське за конфедеративним принципом. Тобто учасники, які долучались зберігали свою самостійність, хоч саме князівство литовське і мало при владі монарха. І в той час, приєднатись до князівства литовського було чи не єдиним порятунком від узурпованої влади монгол. Одним з найвизначніших полководців литовської доби був князь, за походженням українець, Костянтин Іванович Острозький. Він у 1497–1500 та у 1507–1530 роках обіймав посаду Великого гетьмана Литовського — головнокомандувача армії князівства.
Найуславленішою перемогою князя називають битву під Оршею 8 вересня 1514 року. Тоді було вщент розгромлене московське військо.

Всі ці факти вкотре доводять, що жодного дня у світовій історії Україна не хотіла бути під росією. У всі часи на болотах жили тирани, які мріяли захватити та знищити Україну. Спалювали нашу столицю, катували людей, грабували міста, захоплювали навалами! Але у всі часи наш український народ боровся за свободу і виборював! Повертав собі Україну!

Радянський антрополог Михайло Герасимов за черепом князя Андрія Боголюбського відтворив його скульптурний портрет. Перед загалом постав типовий азіат, що й не дивно, адже Боголюбський не був слов’янином від слова «взагалі». Його мати — половчанка, бабуся — англосаксонка, а прабабця — шведка. Проте Боголюбський канонізований руською православною церквою і має велике шанування в сучасній росії. А чому? Російський історик Василь Ключевський чесно називав Боголюбського «першим великоросом», але не в контексті етнічної приналежності, а через започатковану ним жорстку централізовану вертикаль влади, яка стала основою Московії, і проти якої завжди виступали пращури українців.
Вигадки про «вікове братерство»
Тези про «вікове братерство» України та росії розбиваються об історичну реальність, підтверджену десятками збройних конфліктів. Війни розпочалися ще в середньовіччі і тривають донині. Це серія збройних протистоянь між українським прагненням до свободи та російськими державними деспотизмом.
Доба Київської Русі: Історія протистоянь розпочалася в другій половині X століття. У 964–966 роках київський князь Святослав підкорив в’ятичів, а його воєвода Вовчий Хвіст розгромив радимичів. Ці події можна вважати першими війнами між предками українців і росіян.
Литовська доба: Русько-московські війни тривали понад два століття (1368–1537 роки). З кінця XV століття Московія почала використовувати грецьку назву Русі — «Росія», щоб виправдати претензії на українські землі.
Козацька доба: Українські козаки активно брали участь у Лівонській війні (1558–1583 роки) на боці Польщі проти Московії. Згодом, у часи Лжедмитріїв (1604–1610 роки), українці були рушійною силою в боротьбі проти московської влади. У 1618 році козаки здійснили похід на Москву, і спалили її, допомігши повернути території Речі Посполитої.
Після Переяславських угод: Найвідоміший конфлікт — Конотопська битва 1659 року, коли козаки розгромили московське військо. У 1667–1668 роках антимосковське повстання під проводом Петра Дорошенка стало черговим етапом боротьби за незалежність.
XVIII століття: Найбільшим конфліктом цього періоду стала війна Івана Мазепи у союзі зі шведами проти Петра I (1706 рік). Коліївщина 1768 року також стала збройним спротивом московській політиці.
XX століття: Після розпаду російської імперії українці боролися проти монархістських і більшовицьких військ (1917–1923 роки). Важливим етапом стала боротьба УПА проти СРСР (1940–1950 роки).
Російсько-українська війна, розпочата у 2014 році та активізована повномасштабним вторгненням у 2022 році, є продовженням багатовікової боротьби українців за право на свободу, власну державність і незалежність.

Українські перемоги над московією
Вишгород, 1173 рік. Після смерті київського князя Ростислава Мстиславича, князь Андрій Боголюбський прагнув підкорити Київ. Князі Рюрик Ростиславич (Київ), Мстислав Ізяславич (Волинь) та Ярослав Осмомисл (Галич) об’єднали сили й у битві під Вишгородом завдали нищівної поразки армії Боголюбського, зупинивши просування московитів.
Орша, 1514 рік. Великий князь Литовський Сигізмунд I доручив оборону князю Костянтину Острозькому. Незважаючи на чисельну перевагу московитів, Острозький завдяки маневрам і артилерії зупинив московську експансію, відновивши контроль над стратегічними територіями.
Клушино, 1610 рік. Війська Речі Посполитої під командуванням Станіслава Жолкевського, зокрема українські козаки, перемогли чисельно переважаючу московську армію. Це призвело до капітуляції Москви, арешту царя Василя Шуйського і тимчасового польського контролю над Кремлем.
Похід Сагайдачного, 1618 рік. Гетьман Петро Сагайдачний очолив похід на Москву, під час якого були взяті Путивль, Курськ і Єлець. Московський цар підписав Деулінське перемир’я, за яким Річ Посполита отримала Смоленськ і Чернігово-Сіверщину, що стало дипломатичною перемогою України.
Смоленськ, 1634 рік. Козаки у складі польсько-литовського війська відбили московську облогу Смоленська. Завдяки їхній наполегливості ворог зазнав поразки і підписав Полянівський мир, що підтвердив кордони на користь Речі Посполитої.
Конотоп, 1659 рік. Гетьман Іван Виговський із кримськими татарами оборонявся проти 100-тисячної московської армії. Під Конотопом союзні війська знищили 30 тисяч московитів, включаючи елітну кінноту. Перемога зміцнила авторитет Гетьмана, але московська пропаганда перекрутила її значення.
Крим, 1918 рік. Війська УНР під командуванням Петра Болбочана розпочали стрімкий похід до Криму, окупованому більшовиками, визволили Сімферополь і наблизилися до Севастополя, змусивши Чорноморський флот визнати українську владу й підняти синьо-жовті прапори.
Київ, 1919 рік. Після запеклих боїв українські війська УНР і Галицької армії відвоювали Київ, витіснивши більшовиків. Проте внутрішні розбіжності та наступ білогвардійців ускладнили утримання міста. Це була одна з ключових спроб закріпити незалежність України.
Жовква, 1945 рік. Сотня УПА, оточена силами НКВС у районі Жовкви, вступила в нерівний бій. Завдяки тактичній майстерності командування та знанню місцевості повстанці змогли прорватися з оточення, завдавши значних утрат ворогові.

Українці століттями протистояли загарбникам, демонструючи відвагу, згуртованість і відданість боротьбі за свободу. Ці перемоги — приклад нашої сили та духу, які надихають сучасні покоління. З часів розпаду Монгольської імперії московські правителі, від Івана Грозного до Сталіна й путіна, постійно прагнули відтворити географічні межі улусу Джучі (Золотої Орди у вигляді жорстко централізованої деспотичної держави, але зі столицею в Москві. Однак на заваді імперським амбіціям завжди ставали українці, які тяжили до свободи і орієнтувалися на паростки конфедеративних традицій у Великому князівстві Литовському, республіканські ідеї, започатковані у Речі Посполитій, та власні уявлення принципів державності, які були втілені в устрій Запорізької Січі. Ця християнська козацька республіка стала першою в Європі, де реалізувалися основні демократичні засади, зокрема виборність та змінність влади.