2 червня 2025 року українська делегація прибула до Стамбула для чергового раунду переговорів з представниками російської федерації. Зустріч, запланована у палаці Чираган, має відбутися на тлі невпинної війни на виснаження, яку росія продовжує проти України, та запеклого опору українського народу. Однак, зважаючи на попередній досвід та поточну військову ситуацію, очікування від цих перемовин залишаються вкрай стриманими.
Дипломатія під акомпанемент канонади
Президент України Володимир Зеленський повідомив, що українську делегацію очолить міністр оборони Рустем Умєров. Ключові позиції Києва незмінні: повне й безумовне припинення вогню, звільнення всіх полонених у форматі «всіх на всіх» та повернення викрадених росією українських дітей.
Водночас, російська сторона досі не представила анонсований нею «меморандум про припинення вогню». Ця невизначеність, а також той факт, що попередній раунд технічних перемовин 16 травня не приніс жодних результатів, посилюють скепсис щодо прориву. Історичний досвід свідчить: під час активних бойових дій слово дипломатів має значно меншу вагу, аніж успіхи військових на фронті. Саме вони створюють передумови для реальних дипломатичних зрушень.
Руйнування російських наративів та нова реальність війни
Поточна ситуація на фронті та стратегічні дії України ефективно підривають ключові російські наративи:
- Про неминучість поразки України: Стійкість Сил Оборони та успішні операції демонструють хибність тверджень, які Москва транслює, зокрема, на переговорах з американськими партнерами.
- Про локалізацію війни виключно на території України: Це вже не відповідає дійсності. Війна все активніше переноситься на територію агресора, ставлячи під сумнів беззастережну перевагу росії у глибині тилу.
Незважаючи на це, не варто недооцінювати ворога. Ймовірно, росія спробує завдати компенсуючих ударів, спрямованих на залякування та повернення ініціативи, традиційно обираючи терористичні методи з максимальним інформаційним ефектом, а не суто військові цілі.
Ескалація як єдиний шлях до виходу?
Війна на виснаження — неприйнятний сценарій для жодної зі сторін у довгостроковій перспективі. Саме тому найближчими тижнями й місяцями слід очікувати максимального загострення, передусім через переконання путіна, що влітку й восени йому вдасться «дотиснути» Україну. Як би парадоксально це не звучало, такий розвиток подій, на жаль, може стати єдиним реальним шансом наблизити завершення широкомасштабної війни — через черговий крах кремлівських планів і «бліцкригів».
Особливої ваги у цьому протистоянні набувають новітні технології, підсилені професіоналізмом і винахідливістю українських захисників. Це дозволяє, навіть у такій жорстокій війні, зберігати життя українських воїнів і, як не дивно, зменшувати кількість жертв серед цивільного населення по обидва боки, ефективно реагуючи на воєнні загрози. Героїзм, стійкість та здатність українців вистояти в асиметричному протистоянні справляють глибоке враження не лише на партнерів, а й на ворога, який ще донедавна здавався непереможним.
Подих війни: ситуація на фронтах
Війна на виснаження триває з неослабною інтенсивністю. За даними Генерального штабу ЗСУ, лише за минулу добу зафіксовано 146 бойових зіткнень. Противник завдав 5 ракетних та 66 авіаційних ударів, застосувавши 8 ракет і 115 керованих авіабомб. Зафіксовано 5854 обстріли, з них 104 – із реактивних систем залпового вогню, та використано 3634 дрони-камікадзе. Авіаудари припали по населених пунктах Харківської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей.
- Напрямки основних зусиль ворога:
- Покровський напрямок: Наші захисники зупинили 47 атак.
- Лиманський напрямок: Ворог атакував 20 разів.
- Новопавлівський напрямок: Відбито 14 ворожих штурмів.
- Харківський та Куп’янський напрямки: Тривають бої, ворог намагається просунутися.
- Сіверський, Краматорський, Торецький, Оріхівський напрямки: Сили оборони відбивають атаки.
- Курський напрямок (рф): Зафіксовано 19 боєзіткнень, численні обстріли та авіаудари з боку рф по власній території, ймовірно, для провокацій або прикриття передислокації.
Аналітики платформи DeepState зазначають, що у травні інтенсивність російських штурмів зросла на 19% порівняно з квітнем, сягнувши в середньому 183.6 атак на добу. Пік припав на 4 травня – 269 штурмових дій.
Обмін ударами
Напередодні чергового раунду переговорів відбувся болісний обмін ударами. Російський ракетний удар по розташуванню навчального підрозділу ЗСУ на Дніпропетровщині забрав життя 12 українських військовослужбовців, понад 60 отримали поранення. У свою чергу, СБУ провела масштабну спецоперацію, атакувавши чотири військові аеродроми на території рф, що призвело до знищення значної частини стратегічної авіації.
У ніч перед черговим раундом «переговорів про мир» у Стамбулі, за інформацією пресцентру командування Повітряних сил ЗСУ,війська рф атакували Україну 84 засобами повітряного нападу (80 БпЛА типу «Shahed» та імітаторів, 3 балістичні ракети «Іскандер-М/KN-23», 1 крилата ракета «Іскандер-К»). Основні удари припали на Харківщину, Чернігівщину, Донеччину та Херсонщину. Сили ППО знешкодили 52 повітряні цілі (15 збито, 37 подавлено РЕБ або втрачено локаційно). Зафіксовано влучання у 12 локаціях.
Водночас, у ніч проти 2 червня під ударами українських безпілотників опинилися Липецька, Ростовська, Курська, Рязанська, Воронезька, Ярославська області рф та район під Москвою. Повідомлялося про вибухи поблизу Новолипецького металургійного комбінату та аеродрому «Борисоглєбськ». Міноборони рф заявило про нібито знищення 162 українських безпілотників.
За даними Генштабу ЗСУ, станом на 2 червня загальні бойові втрати противника з 24. 02. 2022 року орієнтовно становлять: особового складу – близько 989 700 (+1140 за добу), танків – 10874 (+2), бойових броньованих машин – 22663 (+7), артилерійських систем – 28575 (+48), БПЛА оперативно-тактичного рівня – 38622 (+256). Авіація та ракетно-артилерійські підрозділи Сил оборони уразили 13 районів зосередження ворога, 2 пункти управління БпЛА, 7 артзасобів та станцію РЕБ.
Поки на полях битв лунають вибухи, а сторони вдаються до все більш руйнівних ударів, надії на дипломатичний прорив у Стамбулі залишаються примарними. Україна змушена продовжувати виснажливу оборонну війну, покладаючись на стійкість своїх воїнів, підтримку партнерів та власну винахідливість.
