Вінниця — чергове «відбиття» натовпом чоловіка, якого поліція намагалася затримати нечебто через розшук ТЦК, вкотре виявило глибоку кризу довіри між суспільством, владою та медіа. Інцидент швидко вийшов за межі локального конфлікту, перетворившись на загальнонаціональну дискусію про методи мобілізації, відповідальність ЗМІ та мовчання влади перед зростаючою суспільною напругою.
22 серпня 2025 року на вулиці Замостянській у Вінниці патрульна поліція, за її словами, зупинила автомобіль, за кермом якого перебував 25-річний водій, який із 13 квітня перебував у розшуку місцевого Територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП). Спроба його затримати швидко переросла у гучний інцидент: чоловік намагався уникнути відповідальності, пересівши на пасажирське сидіння, а довкола зібрався натовп перехожих. Люди почали активно перешкоджати діям поліції й фактично «відбили» чоловіка у правоохоронців. Через скупчення натовпу рух на вулиці було на деякий час паралізовано.
Комунікаційна та медійна криза
Втім, реакція місцевої влади виявилася цілком прогнозованою і традиційною — мовчання. Керівники та речники органів самоврядування й військових адміністрацій, депутати всіх рівнів та політичних орієнтацій, зазвичай надто словоохотливі з будь-якого приводу, і цього разу дружно утрималися від коментарів. Про виїзд на місце інциденту годі й говорити — хоча саме там вони мали б унікальну можливість зустрітися зі своїм електоратом у, так би мовити, у природному середовищі його існування.
Єдиною інституцією, яка бодай якось намагалася комунікувати із суспільством, стала поліція. Проте й ця комунікація виявилася такою собі і обмежилася коротким повідомленням у соцмережах:
«22 серпня під час патрулювання Вінниці поліцейські зупинили водія за порушення ПДР. Під час перевірки документів 25-річний керманич, який з 13 квітня розшукується Вінницьким ОМТЦК та СП, пересів на пасажирське сидіння та намагався втекти. Правоохоронці обмежили його рух. Тим часом перехожі намагались завадити розгляду адміністративного провадження. Наразі проводиться перевірка».
Примітно, що навіть цього стислого повідомлення на офіційному сайті поліції Вінниччини немає. З одного боку, це свідчить: у самій поліції розуміють, що їхній сайт мало хто читає на відміну від соцмереж. З іншого ж — така подача робить інформацію напівофіційною і залишає більше запитань, ніж відповідей.
Найголовніше з них: як із правової точки зору пояснити дії поліції? Спершу — спроба затримати чоловіка через розшук ТЦК. Потім — повідомлення зі сторонніх джерел, що його відпустили. Якщо це сталося завдяки натовпу — то що було б, якби люди не втрутилися?
За відсутності офіційної комунікації подія почала активно висвітлюватися в медійному просторі як наслідок «облави ТЦК». Спершу ця версія з’явилася в дрібних місцевих телеграм-каналах, а невдовзі її розтиражувало видання «20 хвилин Вінниця», вивівши інцидент на загальноукраїнський рівень. Видання опублікувало матеріал під заголовком: ««Облава» на Замостянській: стався конфлікт між поліцією, ТЦК та вінничанами». У URL-адресі статті також були присутні терміни «oblava» та «ttsk», що одразу додало ситуації негативного забарвлення та вказало на участь військових.
Цей наратив швидко підхопили численні загальнонаціональні медіа, зокрема «Українська правда», «Цензор.НЕТ» та «24 Канал», які у своїх матеріалах переважно посилалися саме на «20 хвилин Вінниця».
Невдовзі Вінницький обласний ТЦК та СП виступив з офіційною заявою, категорично спростувавши участь своїх співробітників у подіях на Замостянській. У відомстві наголосили, що на момент конфлікту військовослужбовці ТЦК не проводили жодних мобілізаційних заходів у цій локації та закликали довіряти лише перевіреній інформації. Хоча згодом ЗМІ додали спростування до своїх публікацій, первісна сенсаційна версія вже встигла набути широкого розголосу.
Цей випадок не став поодиноким у висвітленні конфліктів у Вінниці, так чи інакше пов’язаних із мобілізацією. Епатажні акценти стали причиною не менш гучного скандалу 1 серпня 2025 року. Тоді сутички відбулися біля стадіону «Локомотив», де співробітники ТЦК проводили мобілізаційні заходи. Розповідаючи про ті події теж саме видання «20 хвилин Вінниця» використало маніпулятивні та клікабельні формулювання, зокрема про «двіж», під час якого «небайдужі вінничани і активісти прийшли визволяти тих, кого тримає там ТЦК».
Така подача інформації викликала гостру реакцію з боку військових. Зокрема, військовослужбовець 120-ї бригади ТрО Олександр Царевський звинуватив видання у свідомому підриві мобілізації. Теза про «визволення» створювала образ ТЦК як карального органу, що незаконно утримує громадян, фактично легітимізуючи деструктивну риторику, яку активно використовує російська пропаганда.
Реакція головного редактора «20 хвилин» Вадима Павлова на критику лише загострила конфлікт. Він перейшов до особистих образ і прямих погроз на адресу військових. Його коментар у Facebook набув широкого резонансу:
«Я зараз буду говорити про 120. І вони всі ахуєют. Кого тут сховав зі свого часу Борзов і не тільки. А блядь напали як шакали за одне слово. І своїх деруть!!! І це блядь після того, скільки усього наше медіа зробило для людей. Ну-ну».
Водночас Павлов опублікував допис, який потім декілька разів редактував і у якому назвав себе жертвою «кібербулінгу» та заявив, що ніхто не має права «вказувати журналістам, що і як писати», особливо тим, хто, на його думку, «працює за європейськими журналістськими стандартами».
Обидва інциденти продемонстрували небезпечну тенденцію: у гонитві за сенсацією та трафіком медіа вдаються до маніпуляцій, які не лише спотворюють реальність, а й розколюють суспільство та підривають довіру до державних інституцій під час війни. Погрози на адресу військових та прагнення до банальної клікбейтної монетизації під гаслами свободи слова ставлять серйозні питання про відповідальність журналістів перед суспільством.
Бо не Вінницею єдиною. Саме 22 серпня, коли у Вінниці натовп відбивав у поліції молодика на Замостянській, у цей самий час у Смілі на Черкащині сталася інша трагедія. Мобілізований житель Кропивницького Євген Мочерняк під час руху вискочив з автобуса ТЦК. Від отриманих травм він помер у лікарні 24 серпня. Це і є страшна ціна панічного страху, який цілеспрямовано нагнітається в нашому інформаційному просторі.
Роками російські ІПСО працюють над демонізацією мобілізації, вибудовуючи образ ТЦК як смертельної загрози. На жаль, чимало українських медіа, женучись за клікбейтом і гучними заголовками, свідомо чи несвідомо підіграють ворогу. Тиражуючи скандали та негатив, вони формують настільки токсичне інформаційне середовище, що люди готові ризикувати життям — топитися у Тисі чи вистрибувати з транспорту, аби тільки уникнути мобілізації.
У підсумку страх перед ТЦК, роздутий пропагандою та безвідповідальною журналістикою, виявляється небезпечнішим за саму військову службу.
Інституційна криза
На жаль, у Вінниці . як і в ішших регіонах усе частіше проявляється глибока криза, яка розповзається по Україні. Сутички, що спалахнули 1 серпня біля стадіону «Локомотив», а згодом — 22 серпня на вулиці Замостянській, вийшли за межі локальних конфліктів і стали симптомом загальнонаціональної проблеми, створеної через політичну безвідповідальність під час виснажливої війни.
Квінтесенцією громадського обурення, на тлі черг добровольців до військоматів на самому початку повномасштабної війни, стала тотальна «інвалідізація» за гроші, численні випадки успішного ухиляння від мобілізації наближених до влади, дітей багатіїв та посадовців за одночасного застосування жорстких методів мобілізації щодо всіх інших, а також відсутність чіткої правової визначеності багатьох процедур. Уособленням цієї невизначеності, зокрема, став статус «у розшуку ТЦК» у застосунку «Резерв+», що означає: ТЦК вважає громадянина порушником правил військового обліку. Причини можуть бути різними — від реального ухилення до помилок у базах даних або несвоєчасного оновлення інформації.
Але наслідки цілком реальні: адміністративні штрафи від 17 000 до 25 500 гривень, затримання поліцією та примусова доставка до ТЦК. Саме спроба затримати чоловіка, який перебував у такому розшуку, як повідомляє поліція, й спровокувала інцидент 22 серпня на вулиці Замостянській, коли перехожі намагалися «відбити» 25-річного чоловіка, якого розшукував ТЦК. Ще у квітні 2024 року було ухвалено закон, який знизив граничний вік перебування на обліку призовників з 27 до 25 років. Це означає, що після досягнення 25-річного віку чоловіки переходять із категорії призовників у категорію військовозобов’язаних і можуть підлягати мобілізації.
Водночас показовим є мовчання не лише місцевої влади, а й центральної: ані президент Володимир Зеленський, ані представники його партії, ані провідні опозиційні сили не виступили з чіткою позицією щодо зростання конфліктів в Україні, так чи інакше пов’язаних із мобілізацією, і не запропонували конкретного бачення виходу з кризи довіри. Коментарі, що лунають, здебільшого розмиті.
Політична безвідповідальність пояснюється ще й тим, що, не чекаючи завершення війни, провладні та опозиційні політики вже зараз готуються до якихось майбутніх виборів. Вони прагнуть не втратити прихильників гіпотетичної «партії втомлених від війни» — значної частини електорату, розчарованої та наляканої. Дехто відверто заграє з антимобілізаційними настроями, критикує ТЦК та обіцяє «захист», заробляючи спекулятивні політичні бали.
А коріння проблеми, мабуть, сягає початку повномасштабного вторгнення. Комунікаційна стратегія влади у лютому-березні 2022 року була спрямована на заспокоєння та надмірний оптимізм. Обіцянки швидкої перемоги створили ілюзію швидкої війни, яка кожного навіть не торкнеться. Коли стало очевидно, що війна буде тривалою, кровавою та виснажливою, це породило глибоке розчарування і втому.
Сьогодні Україна пожинає плоди цієї стратегії. Відсутність чесної комунікації, правовий нігілізм і мовчання щодо кризи, котра щодня загострюється, створили вибухонебезпечну суміш, яка остаточно підриває довіру до державних інституцій і формує ґрунт для політичних спекуляцій.
Події у Вінниці — це вже не просто попередження, а гучний сигнал тривоги про стрімке наростання небезпеки, яка загрожує єдності країни в найважчий момент її історії. І від якої, подібно до страуса, сховати голову в пісок не вдасться.
