«Патрон у патроннику, давай, стріляй!» — ці слова стали останніми для 20-річного лейтенанта поліції Олександра Конофольського. Його життя обірвав не ворог і не диверсант, а власний командир і земляк. Ратнівський районний суд Волинської області поставив крапку у справі, яка шокувала правоохоронну систему не лише Вінниччини, а й усієї України: старшого лейтенанта Владислава Фаренюка засудили до 11 років позбавлення волі за вбивство підлеглого.
Вінницький десант на волинському кордоні
Трагедія сталася за сотні кілометрів від дому — у селі Жиричі Ковельського району, що межує з Брестською областю Білорусі. І вбивця, і жертва — родом із Вінниччини.
Владислав Фаренюк — родом із села Сліди Могилів-Подільського району. Олександр Конофольський — із сусіднього Ямполя.
Обидва служили в органах Нацполіції у Вінницькій області, однак навесні 2024 року отримали наказ про відрядження. Відповідно до наказу керівника обласного главку, їх включили до складу зведеної бригади поліції «Скеля» — спеціального підрозділу, сформованого для посилення оборони північних рубежів України на випадок можливого вторгнення з боку Білорусі.
За іронією долі, земляків призначили до одного підрозділу: Фаренюк став командиром взводу, а Конофольський — командиром відділення у цьому ж взводі. Вони пліч-о-пліч несли службу на взводному опорному пункті (ВОП) «Бетонщик», жили в одному наметі й їли за одним столом — аж до фатальної ночі після Дня Незалежності.
«Ми Вінничани» свого часу вже розповідали про це резонансне вбивство та про те, як 27 серпня 2024 року в Ямполі провели в останню путь лейтенанта поліції, дільничного офіцера сектору превенції Могилів-Подільського райвідділку Олександра Конофольського. За два тижні хлопець мав би відзначати свій 21-й день народження.
Прощання відбулося з усіма почестями: Владислава зустріли коридором пам’яті, на церемонію прийшли десятки земляків і колег. Перед похованням на Алеї Пам’яті в центрі міста пройшов траурний мітинг. Ямпільський міський голова Сергій Гаджук тоді заявив, що життя Олександра забрав «клятий ворог», а начальник Могилів-Подільського райвідділу поліції Михайло Тарасюк обмежився формулюванням про загибель «за трагічних обставин».
Водночас на той момент усім уже було відомо: поліцейський отримав смертельну кулю в голову не від ворога, а від земляка з Вінниччини — також поліцейського, з яким у складі зведеної бригади ніс службу на кордоні з Брестською областю Білорусі.
Хроніка вбивства: від застілля до пострілу
24 серпня 2024 року. День Незалежності України. Особовий склад опорного пункту «Бетонщик», розташованого у селі Жиричі Ковельського району, отримав вихідний. Бійці, які не перебували в наряді, відпочивали, святкували та вживали алкоголь.
Близько 01:00 (25 серпня). На імпровізованій кухні залишилися лише двоє — старший лейтенант Фаренюк та лейтенант Конофольський. Між ними спалахнула «п’яна» суперечка. Привід був дріб’язковим: командир у грубій формі наказав підлеглому прибрати зі столу («поприбирати за собою»). Олександра це обурило — він висловив невдоволення тоном командира.
Близько 03:00. Конфлікт перемістився до житлової зони. Владислав Фаренюк стояв біля входу в намет, коли Олександр вирішив піти на ризикований крок — імовірно, намагаючись довести свою сміливість або «взяти на слабо» командира.
Як встановило слідство, Конофольський зайшов у намет, дістав свій табельний пістолет Макарова, дослав патрон у патронник (цей звук чітко чули свідки) і повернувся до командира.
03:20. Олександр вклав заряджену зброю в праву руку Фаренюка. Вони стояли обличчям один до одного на відстані витягнутої руки. Пролунали фатальні слова підлеглого: «Патрон у патроннику, давай, стріляй!»
Владислав Фаренюк перебував у стані сильного алкогольного сп’яніння (згодом експертиза зафіксує залишкові 1,49 проміле, що свідчило про значно вищий рівень сп’яніння у момент події). Він підняв пістолет і без вагань натиснув на гачок.
Постріл був здійснений майже впритул — з відстані 25–30 сантиметрів. Куля влучила Олександру в лоб і пройшла навиліт. Хлопець упав на спину й помер миттєво.
Холоднокровність після розправи
Поведінка 29-річного офіцера одразу після пострілу вразила навіть бувалих слідчих: замість паніки чи спроб урятувати товариша Фаренюк діяв із лякаючим спокоєм.
Він відкинув пістолет убік — зброю згодом знайшли за вісім метрів від тіла, — після чого зайшов до намету, де спали інші поліцейські. Коли колеги прокинулися від звуку пострілу й запитали, що сталося, він коротко відповів: «Усе нормально», а потім просто ліг спати.
Тіло 20-річного Олександра Конофольського його побратими виявили біля входу в намет. Поруч стояв службовий Renault Duster з увімкненими фарами та працюючим двигуном, які освітлювали місце злочину, тоді як убивця вже спокійно відпочивав..
Вирок: 11 років
У суді Владислав Фаренюк намагався уникнути відповідальності за умисне вбивство, наполягаючи на версії нещасного випадку: мовляв, він тримав палець уздовж рами пістолета, а Олександр сам смикнув його за руку, спровокувавши постріл. Його захист також намагався нав’язати версію про нібито суїцидальні наміри загиблого.
Однак у суді ці аргументи були спростовані сукупністю доказів: ДНК-експертиза засвідчила, що на спусковому гачку та запобіжнику був виявлений генетичний матеріал саме Фаренюка; балістика й положення тіла підтвердили, що жертва лежала на спині, що виключає версію про самостріл, адже в такому разі тіло впало б обличчям донизу; психологічна ж експертиза показала, що загиблий готувався до весілля, будував плани на майбутнє і не мав жодних мотивів для самогубства.
У підсумку суддя Ратнівського районного суду Оксана Свистун визнала Владислава Фаренюка винним і призначила йому покарання у вигляді 11 років позбавлення волі з позбавленням спеціального звання «старший лейтенант поліції». Крім того, суд зобов’язав засудженого виплатити батькам загиблого 3 мільйони гривень моральної компенсації — по 1,5 мільйона гривень кожному з них, а також відшкодувати 542 010 гривень матеріальної шкоди, пов’язаної з витратами на поховання та встановлення пам’ятника. Окремо на Фаренюка покладено обов’язок сплатити судові витрати: 40 тисяч гривень за правову допомогу потерпілих і 28 173 гривні за проведення експертиз.
Хоча вирок ще не набрав чинності та може бути оскражений, засуджений залишається під варто.
Так закінчилася ротація для двох поліцейських із Вінниччини: один повернувся додому в труні, інший — поїхав до тюрми, залишивши своїм родинам горе й борги за безглузду смерть.
Порівняйте рішення судді Ратнівського районного суду Оксани Свистун із Ухвалою колегіі суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Вінницької області у кримінальній справі №11-641 від “22”.07.2010 року рішення Замостянського районного суду м.Вінниці у кримінальній справі №1-403 від “30”.12.2009 року. Замовниця та співучасниця вбивства забрала більше ста тисяч гривень у смертельно пораненого колишнього чоловіка, розрахувалася з найманим вбивцею цими грошимами. За змовою із вбивцями суддя Замостянського районного суду винним визнала тільки найманого через інтернет рецидівіста по 120 статті – 9 років та 50 тисяч гривень компесации за адвокатів та витрати на похорони. Ніякої моральної компенсації постраждалим. Шепетівська виконавча служба і цього рішення суду не виконала. Постраждалим погрожували відкрити кримінальну справу, бо вбивця писав скарги, що батьки замовили його вбивство.