Вінницька мерія нещодавно завершила процедуру контрактування великої партії з 4 тисяч FPV-дронів для потреб Збройних сил України на загальну суму 43 мільйони гривень, що викликало жваве обговорення серед експертів з державних закупівель. Детальний аналіз цієї ситуації оприлюднив Юрій Ніколов, керівник та засновник проєкту «Наші гроші».
Варто зазначити, що видання «Наші гроші» вже понад чотирнадцять років є ключовим майданчиком для моніторингу державних тендерів в Україні, спеціалізуючись на викритті корупційних схем та боротьбі за прозорість використання бюджетних коштів. Завдяки роботі команди Ніколова суспільство регулярно отримує фахову оцінку того, наскільки ефективно держава витрачає податки громадян, особливо у критично важливій оборонній сфері.
У своєму блозі Юрій Ніколов звертає увагу на аномально низьку ціну, яку вдалося отримати під час торгів. За технічним завданням Вінницької мерії, мова йде про звичайні десятидюймові дрони-одноразки, розраховані на корисне навантаження у 2,5 кілограми та дальність польоту до 12 кілометрів. Хоча очікувана ціна закупівлі була встановлена на рівні 14 500 гривень за одиницю, що відповідає ринковим показникам, фактична ціна за результатами тендеру склала лише 10 700 гривень за дрон. Журналіст підкреслює, що на популярних маркетплейсах відомі виробники пропонують аналогічні моделі за ціною від 16 тисяч гривень, тому така суттєва знижка змушує замислитися над природою цього явища.
На думку засновника «Наших грошей», ця історія може мати два абсолютно протилежні трактування. З одного боку, існує ризик отримання неякісної продукції від маловідомого постачальника. Юрій Ніколов зауважує, що йому не вдалося знайти інформації про модель дрона «ХХ10» від фірми-переможця «ХХ СИСТЕМ», заснованої викладачем одного з навчальних закладів Повітряних Сил. Ніколов побоюється, що військові можуть отримати «ноунейм»-техніку, яку доведеться доопрацьовувати власними зусиллями або ж взагалі залишити на складах як непридатну. Ситуацію ускладнює відсутність у контракті чітких санкцій на випадок скарг військових на якість товару після здійснення оплати.
З іншого боку, Юрій Ніколов припускає, що цей випадок може бути рідкісним прикладом реальної конкуренції, яка викриває надприбутки великих гравців ринку. Він зазначає, що відомі виробники, які звикли до велетенських контрактів без відкритих торгів, не мають стимулів знижувати ціни. У такому разі вінницький тендер стає лакмусовим папірцем, який демонструє справжню собівартість «масмаркету» безпілотників, де мільярдні маржі часто приховані за завісою непрозорості.
Журналіст підсумовує, що розквіт нових постачальників у мультимільярдній оборонній системі породжує багато запитань до прозорості всього процесу. Головне занепокоєння Ніколова полягає у тому, чи не продовжують держава та органи місцевого самоврядування купувати випадкові вироби за невідповідними цінами, і чи не стане «неймовірна дешевизна» лише ілюзією ефективності, за яку знову доведеться платити занадто високу ціну на фронті.
