1 грудня 2025 року голова Вінницької обласної ради Вячеслав Соколовий підписав розпорядження про кадрові зміни в комунальному закладі «Центр естетичного виховання». Новою директоркою призначено Ірину Слободянюк. Подія могла б залишитися пересічною новиною з життя чиновницького апарату, якби не одне «але»: попередню керівницю змінили лише через два роки після того, як суд визнав її винною у корупції.
Згідно з розпорядженням голови облради, Ірина Слободянюк приступила до виконання обов’язків 2 грудня 2025 року. Призначення відбулося за процедурою воєнного стану — без конкурсу, тимчасово (до завершення війни або проведення відбору). Але за сухими рядками офіційного документа ховається показова історія про те, як слова про «нульову толерантність до корупції» у виконанні вінницьких посадовців знову розходяться з ділом.
Директорка-попередниця Ірина Федорчук понад два роки очолювала «Центр естетичного виховання», перебуваючи у статусі фігурантки Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення. 28 листопада 2025 року Соколовий звільнив її з посади — формально «за власним бажанням». Ще у жовтні 2023 року Вінницький міський суд поставив крапку у справі про її адміністративне правопорушення. Правоохоронці встановили, що пані Федорчук підписала наказ, яким самостійно встановила собі надбавку «за престижність праці» у розмірі 30% від посадового окладу на весь рік.
Пікантність ситуації полягала в тому, що цей бонус був на 10% вищим, ніж передбачав штатний розпис, затверджений керівництвом. Однак головне порушення — класичний конфлікт інтересів. Директорка не повідомила про своє рішення ані обласну раду як орган управління майном, ані Департамент гуманітарної політики обласної державної адміністрації, чим порушила вимоги законодавства про запобігання корупції.
У суді Ірина Федорчук повністю визнала свою вину. І Вінницький міський суд визнав її винною за ч. 1 та ч. 2 ст. 172-7 КУпАП і оштрафував на 3400 гривень. Прізвище чиновниці одразу внесли до Єдиного державного реєстру корупціонерів.
Звісно, дії ексдиректорки — це не хабарі в мільйони доларів і не гучні корупційні схеми. Та закон є закон, а статус корупціонера — це «вовчий квиток» для керівника комунальної установи.
І тут виникає головне питання до голови обласної ради Вячеслава Соколового. Колишній прокурор Вінниччини, а нині видатний діяч містечкової партії «Українська стратегія Гройсмана», неодноразово публічно декларував принцип «нульової толерантності до корупції». Водночас, з початком повномасштабної війни пан Соколовий перебрав на себе право одноосібно призначати та звільняти керівників комунальних підприємств.
Однак, маючи в підпорядкуванні директорку, яку суд офіційно визнав винною у корупційному правопорушенні, голова облради чомусь два роки «роздумував» над її подальшим перебуванням на посаді. Чи то така «стратегія», чи прокурорське минуле не дозволяло діяти відповідно до закону.
До речі, Соколовий не просто «роздумував». Як вже раніше повідомляли «Ми Вінничани», наприкінці березня 2025 року він ініціював клопотання перед Верховною Радою про нагородження грамотами кількох керівників підпорядкованих облраді комунальних установ. Серед номінантів опинилася й Ірина Федорчук, яку запропонували відзначити «за багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм та вагомий внесок у розвиток галузі освіти».
«Ми Вінничани» ще тоді зазначали, що правопорушення Ірини Федорчук належить до так званої «формальної корупції» і йому легко можна було запобігти, просто своєчасно повідомивши керівництво про конфлікт інтересів. На жаль, подібні випадки серед посадовців комунальних установ Вінниччини не поодинокі, що свідчить про їхню кричущу необізнаність із вимогами антикорупційного законодавства.
І замість регулярних клятв керівників обласної ради щодо нетерпимості до корупції, ймовірно, було б значно доречніше організувати для своїх підпорядкованих керівників якісь елементарні просвітницькі курси з антикорупційної грамотності.
А насамперед антикорупційний лікнеп мав би обов’язково пройти сам голова обласної ради.
